Поточний № 44 (1231)

18.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Під музику хліборобської душ


22.08.2013

Живе на рідній землі, вирощує рекордні врожаї, підтримує талановитих дітей, будує церкви й відновлює школу Петро Павлюк, голова фермерського господарства «Агро Інвест». Музика душі супроводжує його й надихає не один десяток років. І все, за що Петро Миколайович не взявся б, він робить з творчою іскрою.

БЛАКИТНООКИЙ, стрункий, в елегантному чорному пальті, він був більш схожий на актора кіно, ніж на простого чоловіка від землі. Щось було у ньому невловиме, тонке, чутливе і … вишукане.
Та коли надвечір, смакуючи чаєм з гречаним медом із власної пасіки, він взяв у руки гітару й заспівав… щось щемливе піднялося й опустилося у моїй душі. Може, тому, що вона відчула собі подібну, романтичну й творчу натуру?
- Я колишній музикант, - розвіяв мої сумніви через лічені хвилини Петро Павлюк,- свого часу грав у місцевому ресторані не останнього ґатунку, тому, самі розумієте, мав задовольняти найвибагливіші смаки вишуканої публіки.
У хорошій фізичній формі мені допомагає триматися моя перша професія – я вчитель фізкультури… Така ось «гримуча» суміш, - жартує Петро Миколайович.
А якщо без жартів, то до землі Петра Павлюка привів його величність випадок.
- На той час на український ринок, і, зокрема, в Ізяслав, постачала нафтопродукти російська компанія «Глобус», - розповідає Петро Миколайович, - хлопці мали гарантованих покупців. Я був добре знайомий з багатьма діловими людьми Ізяслава, що відвідували ресторан, і став свого роду провідником… Згодом Петро Павлюк стане не лише провідником, а якщо хочете, практичним полігоном, де проходитимуть апробацію засоби захисту рослин, стимулятори росту відомих світових фірм, офіційним дистриб’ютором яких є його господарство.
Петро Миколайович не без гордості розповідає про дистриб’юторську співпрацю з російською компанією «Август», що успішно працює більш як в двадцяти країнах світу і яка сьогодні є однією серед найпотужніших, що постачає якісні засоби захисту.

- Дуже прикро і шкода, що й досі не з’явилася на ринку наші, українські засоби агрозахисту, - констатує Павлюк, - а ми ж українці і того варті, щоб собою пишатися! А поки якісна сільгоспхімія – поняття несумісне з реальним життям, Петро Павлюк пропагує чуже, заокеанське. Ціною власного досвіду, високих врожаїв, часто навіть рекордних, на відносно невеликій кількості землі.
Він відкритий для своїх колег-аграріїв, а семінари, Дні поля спільно з компаніями «ДЮПОНТ», «Піонер», «Август» стали звичними у господарстві Павлюка.
- Я прийняв господарство з двома мільйонами боргу, - розповідає Петро Миколайович, - і практично за рік ми його погасили. Потім почали розраховуватись за майно.
У Ліщане, забуте Богом і людьми, Петро Миколайович прийшов як «армія спасіння». Власне, він і не йшов нікуди, бо це його рідне село, де народився й виріс. Після колишнього колгоспу залишилися руїни і таке-сяке майно, яке пізніше Павлюк, як і годиться, розпаював між людьми, виготовивши власним коштом майнові сертифікати.
- Інакше й бути не могло, - впевнений Петро Миколайович, - я виріс у цьому селі, серед цих людей, хіба міг я їх обдурити.
- На соціальний розвиток Ліщаного господарство Петра Миколайовича щороку витрачає 300-350 тисяч гривень, - розповідає сільський голова Любов Павлюк.
- Ще 460 тисяч прибуткового податку перераховує на сільську раду, з яких лише 25 відсотків залишається у нас, на місцях, - каже голова з шестирічним стажем роботи у дотаційній сільській раді. - А коли б ці гроші ми могли залишити у себе й використовувати на соціальні проблеми, їх би, цих проблем, значно поменшало, переконана Любов Павлюк, а сільська рада перестала б бути дотаційною. А поки що насущні проблеми Ліщаного на плечах Петра Павлюка.
Приміром, витівки цьогорічної зими, особливо в західних областях, виявились несподіванками навіть для підготовлених, здавалося б, дорожніх служб з цілим арсеналом спеціальної техніки.
А в Ліщаному вже о сьомій ранку потужні трактори горнули сніг з дороги.
- Мої колеги й голоси на телефонах позривали, а мені навіть дзвонити не довелося, Петро Миколайович випередив, - зізнається сільський голова, - тому, незважаючи на віддаленість від міста, село не залишилось без хліба, невідкладної медичної допомоги.
- Щоправда, виникли проблеми з електрикою, - пристає до розмови Петро Павлюк, - треба терміново міняти електроопори, але це прерогатива місцевого РЕМу. Все необхідне, в тому числі й ліхтарі, ми закупили за власні кошти, - каже голова фермерського господарства. - Думаю, що проблему з вуличним освітленням вирішимо, принаймні, є конструктивний діалог з начальником районного управління електромереж, - впевнений Павлюк.
Ще одна, не менше важлива проблема для села – дороги.
- Ми поставили за мету до 2014 року планово відремонтувати всі дороги, що знаходяться на території сільської ради, а вже у 2015-му перейти на дороги з твердим покриттям.
І підстави для оптимізму – навіч, - переконаний Петро Павлюк. У минулому році його господарство придбало Ізяславський завод з виробництва будівельних блоків за чеською технологією, тротуарної плитки найрізноманітніших форм і візерунків.
- Ми забезпечуємо нашою продукцією всіх забудовників, що працюють у господарстві, - розповідає Петро Миколайович, - у планах на майбутнє – будувати власне житло для спеціалістів, як це роблять у сусідній Білорусі.
Ще одна болюча проблема, яка неабияк дошкуляє амбіційному Павлюку – це газифікація рідного села. Точніше, її повна відсутність.
- Люди змирилися, звикли до електрики, у більшості – просто немає грошей, а самому мені таке фінансування не під силу, - зізнається Петро Миколайович, - господарство й так левову частку власних прибутків витрачає на соціальну сферу. З цим гратися теж не можна, бо відсутність або брак обігових коштів таким чином позначається на виробництві, в яке весь час треба підкидати свіжі «дрова».
Та тонка й романтична душа колишнього музиканта (а чи є вони, колишні, взагалі?) прагне творчості, злету фантазії, врешті естетичної насолоди. Душа колишнього вчителя – жити й творити для дітей. Особливо сільських. Бо й сам таким був.
«Агро Інвест» утримує сільський Будинок культури, футбольну команду, а ще дуже опікується місцевою школою.
- За кошт господарства повністю замінили старі вікна на нові, металопластикові, зручності з тих, що були на вулиці, стали комфортними й перекочували до приміщення, - розповідає директор Ліщанської школи Борис Колоднюк, - а чого варте електричне опалення, що за допомогою електричних спіралей у стінах гріє, мов справжня піч!
Пограти в теніс на професійному тенісному столі німецького виробництва в Ліщане приїздять навіть з Ізяслава.
- Пишуться на список, щоб зайняти чергу на вихідні, - сміється Борис Васильович, - а в звичайні – доводиться на уроки силою заганяти. Ще б пак. Кращого спортзалу, ніж в Ліщаній, на весь район немає.
А от про музичну школу доводиться лише мріяти.
- Справа часу! – запевняє Петро Павлюк, - музичний центр, підсилювач, якісні мікрофони вже є, немає лише вчителя музики, його в селі вдень з вогнем не знайти…
Одержимий мрією, Петро Павлюк згоден привозити його з … Ізяслава чи ще звідкись, аби дітям втіха.
- Більшість батьків у селі не мають постійної роботи, а відтак і стабільного заробітку. Самі розумієте, дозволити собі брати уроки музики в місті – для них непомірна розкіш, - не без жалю констатує Павлюк, - так і гинуть таланти з сільської глибинки.
Як приклад, розповіли мені про місцеву дівчинку Іванку Іванчук, яка виборола аж чотири(!) перших місця в області з окремих предметів. Але обдаровану дитину не пускають вперед… матеріальні нестатки (обоє батьків Іванки не мають постійної роботи). І тоді Борис Колоднюк, директор школи, звернувся особисто до Петра Павлюка з проханням допомогти дівчинці. Звісно, Петро Миколайович не залишився осторонь.
- Навіть не знаю, чого у ньому більше, - зізнається директор, - педагога зі знанням психології, чи все-таки бізнесмена, господарника, бо ж гроші треба вміти заробляти. Інакше як бути благодійником?
- Чи все ж таки його веде по життю музика, - мружить око Борис Васильович, - він ніби вальсує, рухаючись плавно, гармонійно? То не просто музика. Вона йде з душі і від душі…
Сам Петро Павлюк приписує секрет свого успіху сучасним технологіям, вмілому поєднанню засобів захисту, якісного насіння і насамкінець потужної техніки.
- Якщо керівник знає, чого хоче, він націлює на це своїх підлеглих. Я щороку експериментую, пробую щось нове, - йде на відвертість Павлюк. Зараз ми активно пробуємо застосовувати так звані нанотехнології. Це найновіше, що є в світі. Такі технології унікальні тим, що ставлять насінину в певні умови, а саме спонукають з максимальною віддачею використати весь свій природній потенціал.
Візьмемо ячмінь. Якщо висіяти його звичайною сівалкою, то одержати три-чотири стебла з однієї насінини – практично нереально. Якщо висіяти рівномірно і з застосуванням нанотехнологій, то можна одержати й чотири з регуляторами росту, що теж важливо для формування майбутнього врожаю.
- Взагалі це цілий комплекс заходів, - переконаний Петро Миколайович, - є період в житті рослини, коли формується й закладається колосок, тоді ми робимо розрідження. Головне, не проґавити й зробити це вчасно. А для цього треба чітко знати фази розвитку рослин й на кожній застосовувати необхідні технології.
Ще дуже важливий момент, - наголошує Петро Павлюк, - ми зуміли зробити для себе той необхідний запас техніки, який дозволяє нам, приміром, сіяти в день по 300-500 гектарів ячменю. Тут важлива система живлення, плюс глибина посіву і, звичайно, якість насіння. А реальний результат можна побачити вже за кілька місяців, - хвалиться Петро Миколайович, - і на полі, і в кишені…
Приміром, господарство Павлюка вирощує ячмінь для Славутського пивкомбінату, що за старою, перевіреною технологією робить «живе» пиво найвищої якості.
А дев’яносто відсотків зерна, яке переробляє на борошно для виробництва хліба «Ізяславський хлібороб», теж з господарства Петра Павлюка. До речі, завод високо тримає планку добросовісного виробника, і його продукцію знають навіть в області.
- Ми вирощуємо пшеницю виключно другого-третього класу, - розповідає Петро Миколайович, - а завдяки застосуванню новітніх технологій, вона має високий вміст клітковини, відтак і продаємо її за дорого.
Всім своїм прикладом колишній музикант, а нині – успішний бізнесмен і аграрний менеджер Петро Павлюк зламав встановлені стереотипи про сотні тисяч гектарів, на яких тільки можна, на думку більшості його колег, багатіти.
- Майбутнє за новітніми технологіями, сучасною технікою, - впевнений аграрій-музикант. І, звісно, не менш важливо мати певний стан душі, з яким кожен підходить до роботи. У Петра Павлюка він творчий. І кожен з його хліборобських буднів, впевнена, прикрашає музика.

Лариса НЕСІНА. Фото автора.
Хмельницька область.