Чому у наших селах рідко почуєш українську народну пісню? Адже це частина нашої культури. Пам’ятаю, як у молодості ми співали у полі на роботі, удома на свята, вечорами біля річки. І вистачало тоді на все часу. А чим же зараз наша молодь переймається? Ті, що старші, вечори просиджують у ганделиках. Мій 10-річний онук, наприклад, з ранку до вечора «зависає» у комп’ютері. А онука, які вже 16 років, взагалі не розмовляє рідною мовою.
Якщо у вас є така можливість, надрукуйте пісню «По садочку ходжу». Ми її і зараз любимо співати у три голоси, аж дзвін по селу іде.
Підписуюсь своїм ім’ям, а ось свою адресу не пишу. Не хочу, аби дехто з моїх сусідів упізнав та глузував з мене.

Ольга Красько.

По садочку ходжу, кониченька воджу
Через свою неньку нежонатий ходжу.
Через свою неньку, через рідні сестри,
Не можу кохану додому привести.
Доле моя, доле, що мені діяти?
Тільки тебе одну буду вік кохати.
Марусе, Марусе, жаль ми за тобою.
Не один я вечір стояв під вербою.
Не один я вечір, не одну неділю.
На тебе, Марусю, маю всю надію.
Привів я Марусю, стала у куточку:
«Прийміть мене, мамцю, за рідную дочку».
«Ой, на тобі, доню, коня вороного,
Відчепись від мене і від сина мого».
«Коня, мамцю, візьму і на нім поїду.
Твого сина люблю і за нього піду».
Кожен другий рядок повторюється двічі.