Поточний № 4 (1431)

19.04.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Починаймо з себе!


04.09.2014

Літня спека змушувала людей частіше згадувати прохолодну свіжість природних водойм. На жаль, не завжди після їхніх відвідин залишаються приємні спогади. Знайомий підприємець розповів про вихідні, проведені на Орелі з родиною. У Царичанському районі він лише працює, тож чимало чув про степову перлину України і вирішив порадувати рідних. Ось його схвильована розповідь:

- З дружиною і дочками за два дні відвідали пляжі на Орелі в Царичанці, Китайгороді та Могилеві. Річка і справді незвичайна. Її чисті води не можуть не вабити до себе, нечасто в Україні побачиш таку красу... А ще вражає видима бездоглядність річки. Де завгодно можна побачити «плоди» відвідування берегів – пластикові й скляні пляшки, пачки від сигарет і т. п. Поруч на Селянському пляжі в Царичанці відпочивали хлопці й дівчата: пили пиво, їли морозиво. Другого дня дивлюся, лежать ті пляшки разом з обгортками під кущем… Як, чому? Невже їм приємно буде прийти сюди знову? Дістаю мішок з машини і рукавички, даю дітям і збираємо все, що там було. В селі у своєму дворі кожен наводить лад самостійно. Хто ж цього не робить, того не вважають хазяїном. На природі складніше. Думаю, потрібно запровадити більш жорсткі правила поведінки в лісах, біля річок, озер тощо. А як без відповідальності, визначеного штрафу? Громадського осуду тут замало.
На наше щастя, в Україні більшість людей не лише самі не смітять, а і органічно не сприймають хамського ставлення до природи. Це вони возять мішки і рукавички, власним коштом наймають трактори з причепами і організовують суботники. Лінія поведінки «на природі» іншої частини українства почасти залежить від того, з яким розмахом та чи інша компанія святкує своє перебування біля річки. Інколи можна почути нарікання: а чому це не встановлені бачки для сміття, ми б усе, що залишилося після відпочинку, туди вкинули… Добре, встановити можна. Але виникає зустрічне питання – а хто, з якою черговістю тощо возитиме те сміття на звалища? Сільська рада? А яким коштом? За перебування на Орелі плати ж ніде не беруть. Тож чи не легше зробити найпростіше – нічого не залишати після себе? Варто вже зараз поводити себе, як у Орільському національному парку. Колись це обов’язково буде…
Ці думки підтверджують і рядки звернення до «Сільських новин» члена Спілки художників України, жителя Китайгорода Царичанського району Іллі Зубка:
- Треба постійно порушувати питання збереження Орелі і чистоти її берегів на всіх рівнях. Крим перекритий агресором, тож цього літа відпочиваючих на річці набагато більше. Вона цікава нам не лише прекрасними краєвидами і життєдайною свіжістю вод. В Орелі досі знаходять предмети черняхівської культури, ще тоді річка вже текла. Треба в Україні запровадити період просвітництва у зв’язку з тим, що ми підписали угоду з Євросоюзом. Щоб усі знали, як трепетно ставляться до живої природи в Європі! Там жодна людина не дозволить собі викинути щось де завгодно. А коли зробить це, то буде оштрафована на солідну суму, і десятому закаже, щоб не робив подібного.
До думки вимогливішого ставлення до забруднення довкілля приходять уже цілі громади. Ось що розповів «Сільським новинам» могилівський сільський голова Валерій Дружко:
- На узбіччі Могилівського лісу між Буртами, де болото, і Шовковичками постійно виникали стихійні звалища - той велосипедом щось вивіз, а інший – автомобілем… Навесні молодь запропонувала провести там суботник і більше не смітити. Зібралось чимало людей, все прибрали. І одноголосно постановили: якщо хтось буде тут викидати сміття, повідомляти в сільську раду і штрафувати. Згідно з Адміністративним кодексом за порушення Правил благоустрою територій сума штрафу сягає від 1240 до 1360 гривень. Це рішення територіальної громади через депутатів ми довели під розпис до кожного жителя. Відтоді там чисто.
Ось що значить громада, або великий чоловік! Такими одностайними і наполегливими мають стати усі українські села. Отоді й у нас довкілля буде чистим, як у всьому цивілізованому світі. А щоб цього досягти, наш читач Василь Вількозукра у власному вірші з великою любов’ю змальовує картини рідної природи. І водночас вимогливо цибенить тих, хто плюндрує довкілля, і дає єдину слушну пораду. Почуймо її!

Григорій МИКОЛАЙЧУК. Дніпропетровська область.

Почни з себе!
Берег був, була і річка,
Грала в ній чиста водичка...
Риба в заводі гуляла,
Чистим сріблом вигравала.
Пляжі з чистого піску Було видно здалеку.
Погуляти, засмагати,
На природі відпочити
Приїздили звідусюди.
Все для вас, шановні люди…
Та ось час минув, і – диво -
Нема тих людей щасливих,
Що хлюпались і сміялись,
У водах чистих утішались…
Ліс заріс, річка зміліла,
В берегах - сміття могила ,
Нема риби, чистих водів
Там лежать тонни відходів.
Чи не варто нам згадати,
Хто ж цю річку встиг зас… ?
Чи не ми з вами, панове?
Якщо це підходить слово
До таких, як ми, людей.
Хлів і то кращий в свиней…
Вони в гурті ходять їсти,
Гадять лише в одне місце.
А ми де гуляли, там,
Все закидали сміттям.
Дві руки, голова, вуха -
Вже ніщо тебе не слуха -
Коли в мізки б’є відпита
З пляшки клята оковита...
Не в горілці справа, бачу -
А у ставленні собачім,
До природи і до себе.
Бо вважаєм - так і треба.
Кинув там, де пив, пляшки,
Пластикові тарілки,
Там серветка, там бляшанка,
Там в траві побита склянка…
Що схотіли, те і творим
Зневажаючи природу.
Дамбу депутат зробив -
Воду геть загородив…
В річці, що текла спокійно
Поміж круч, широка й вільна,
Вирішив ставки зробити,
Бо йому так кльово жити.
Рибу ловить та полює,
На людській біді жирує.
Вже нема в річці водиці ,
Висохли в людей криниці…
Жовкне ліс, сохнуть озера.
Геть картина невесела...
Як же бути? Що робити?
Як це можна припинити?
Щоб краса природи, квіти
Залишились нашим дітям?!
Щоб нащадки наші нині
Жили в гарній Україні?!
Вихід є! Почати треба
Не із когось - тільки з себе!
А до кого не доходить -
Тим громадою доводить,
Як на світі треба жити,
Що робити й як чинити.
Захисти свою країну
Від сміття! Свою єдину…
Не сміти, про неї дбай!
І тоді тут буде рай.
Не там чисто, де прибрали
А там, де не накидали!
Василь ВІЛЬКОЗУКРА.