Поточний № 18 (1256)

20.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

ПОДІЛЬСЬКИЙ САД НА АВСТРІЙСЬКИЙ ЛАД


02.06.2011

Підприємливий австрієць Герман Пфаннер, власник і засновник відомої в Європі фірми «Пфаннер», що спеціалізується на виробництві фруктових соків, вдало інвестував в український бізнес і одержав значні результати.

- МЕНІ НЕРІДКО дорікають, – розповідає директор ТОВ «Міжлісся» Олег Меркалн, - мовляв, навіщо «продався» іноземцю, адже фактично самотужки пережив найгірші часи кризи й занепаду, коли прийняв господарство з трьома мільйонами гривень боргу. А ще ж – поточні витрати, заробітна плата лягала тягарем на мої плечі… Ночами не спав від думок.
І мало хто здогадується, що досвідчений фахівець, «метр» своєї справи тоді не бачив світла в кінці тунелю.
- Брак оборотних коштів був тим зашморгом на шиї господарства й галузі, - зізнається Олег Ігорович, - що рано чи пізно перекрив би кисень. Садівництво й ягідництво – це унікальні галузі, які потребують оновлення, розвитку, застосування нових технологій. І тут з кондачка на поїдеш…
Доленосна зустріч з Германом Пфаннером відбулася у 2006-му. Власне, тоді ж і почала свій відлік епоха відродження господарства: вперше в історії «Міжлісся» зібрали вісім тисяч тонн яблук і отримали від їх реалізації значний дохід (!). Високорентабельним стало виробництво суниці, зернових та технічних культур.
Олег Меркалн не приховує, що вперше за останні роки має змогу віддавати себе улюбленій справі.
- Гнітить мене сама думка про те, що я був мов у ролі лайливого завгоспа, який має «вибивати» добрива, запчастини, пальне, думати, чим видати зарплату. Завдяки інвестиціям фірми «Пфаннер», які переважно надійшли у вигляді нової сучасної європейської техніки, обладнання, насіння та передових технологій в садівництві та рільництві, господарство заклало новий плодорозсадник, що дало можливість проводити оновлення плодових насаджень власними саджанцями. Протягом останніх років посадженно біля ста гектарів конкурентоспроможних сортів – Айдаред, Джонаголд, Глостер, Монтуансье, Голден делішес, Фуджі, Чемпіон та ін.
Подільська земля здавна славилась своїми садами, грунтово-кліматичні умови сприяли розвитку цієї галузі. І сьогодні Вінничина займає лідируюче місце серед областей України по площі плодових насаджень і валових зборів плодів.
Завдяки інвесторам проведено реконструкцію плодосховища на три тисячі тонн, збудоване зерносховище із сучасною сушкою зерна.
- А ще, - каже директор Олег Меркалн, - в планах пана Пфаннера завезти спеціальний комбайн для збирання смородини, чорної горобини та інших кущових ягід, які зростають на площі біля 50 гектарів.
У радянські часи кожне спеціалізоване господарство Вінниччини вирощувало суницю, але з часом площі цієї культури були значно зменшені або зовсім знищені.
Комерційний і продуманий підхід до цієї смачної ягоди зробив її високорентабельною в ТОВ «Міжлісся», де вона вирощується протягом трьох десятиліть винятково на поливі – крапельному та дощувальному. А щоб ягода не забивалася землею і мала товарний вигляд, завбачливо застеляють міжряддя соломою або синтетичною плівкою.
- Час цвітіння суниці – перша-друга декада травня, - розповідає Олег Ігорович. – А наприкінці місяця вже збиратимемо перший врожай. Як правило, в кращі дні збираємо 5 – 7 тонн запашної, вітамінної продукції.
- Чи є охочі придбати? – питаю принагідно, бо цікаво.
- Не те слово! На чергу пишуться заздалегідь, як колись за меблями, - сміється Меркалн. – Але менше тонни не відпускаємо.

У «Міжліссі» вирощують іноземні сорти – Хоней, Ельсанта, Полка, придатні для тривалого транспортування. Вирощують і українську суницю Істочнік, яку сам Олег Ігорович вважає чи не найсмачнішою. Прижилася і плодоносить двічі на рік – наприкінці червня і у вересні малина Зюгана, родом із Німеччини.
- Це найкрупніший сорт малини, яку я коли-небудь бачив тут, в Україні, за своє життя, - зізнається Меркалн.
Та найцікавіші проекти у товариства попереду. Приміром, в екологічно чистій зоні села Киянівка товариство втілює в життя так зване органічне садівництво. На 80 гектарах саду вирощують ягоди і фрукти без застосування «хімії». Винятково на біопрепаратах природного походження!
- Така продукція дуже затребувана в Європі, - не приховує планів Олег Меркалн. – З року в рік ми експортуємо в Австрію на заводи фірми «Пфаннер» сотні тонн екологічно чистих яблук для виготовлення біосоків. Звісно, вимоги до нашої сировини дуже серйозні: за дотриманням екологічних норм постійно стежать українські спеціалісти компанії «Органік Стандарт» і безпосередньо самі швейцарці, які сертифікували вирощення органічної продукції. Ось і тепер, з дня на день очікуємо їх приїзду.
Виходить, не така вже й безнадійна оборудка – український сад на австрійський лад! Чи виграла від цього економіка? Безумовно! Судіть самі. В господарстві мають постійну роботу 200 працівників, а в сезон до збору продукції садівництва ще додатково залучаємо біля 250 чоловік із центру зайнятості та окружних сіл, вчасно виплачуємо заробітну плату, всі податки до місцевого і районного бюджетів.

- Пан Герман не розуміє, що таке «тіньова економіка», - пояснює Олег Меркалн, - і часто нам буває складно дійти консенсусу в чисто життєвих питаннях. У нього просто інша психологія – він не розуміє, чому ремонт дитячого садка, перекриття даху у школі чи заміна вікон повинне фінансувати наше товариство,а не держава.
- Я плачу податки, - каже він. – Way?
Але потім здається, бо має добре серце, і воно, врешті, бере гору над голим прагматизмом.
- Ми багато чого робимо такого, до чого звикли ще за радянських часів і що навідріз би зарубав іноземний капіталізм, - розмірковує Меркалн. – П‘ять автобусів щодня возять людей на роботу з навколишніх сіл, ми допомагаємо дитячим садкам і школі, сільській раді й пенсіонерам, що колись працювали в тодішньому радгоспі.
…І все б наче й нічого, коли б не одна прикрість – наші діти їдять голландські яблука, а свої, вирощені на Поділлі, соковиті й пахущі, додають здоров‘я іншим націям і народам.

Лариса НЕСІНА.
Вінницька область.

На знімках: директор ТОВ «Міжлісся» Олег Меркалнзі спеціалістами садівництва;
агроном-садівник Сергій Гнатюк
та бригадир Ніна Мазур; на закладці нового саду.

Трохи історії
Гарне, мальовниче село Міжлісся, розташоване на схід від станції Бар, потопає серед лісів. (Звідси і назва села). Проте таку назву воно має більше сорока років. Раніше (до 1964 року) називалося Голодьки. Звідки походить така назва, певною мірою дає відповідь праця найвідомішого українського історика й державного діяча Михайла Грушевського «Барське староство». Коли засноване село, невідомо, але воно не молодше міста Бар.
Одна з легенд розповідає, що в селі було багато гуралень (горілчаних заводів), на яких працювали селяни. З часом тут масово почали пиячити. А коли вже не мали за що, почали виносити своє майно і ставали бідняками. Люди з навколишніх сіл прозвали їх голотою (бідняками), а саме село - Голодьками.
Інша версія розповідає про братів Голодьків, які побудували собі будинки за п‘ять кілометрів від річки. Біля них були побудовані хати для їхньої челяді. Згодом багато інших людей перебралося сюди, і так утворилося нове село.