Господарство «Перше травня» за свою 55-літню історію очолювали лише два керівники – Олександр Бардуков і Василь Бардадим

Хоча Василь Бардадим народився у селі Маломихайлівка Криничанського району, своєю другою батьківщиною вважає Томаківку, яка вивела його в люди і стала його рідною домівкою. 9 червня цього року Василь Григорович відзначав свій 60-літній ювілей і чув від багатьох близьких і рідних слова подяки за чесне трудове життя, половину якого він присвятив АФ «Перше травня», у керма якої став ще 30 років тому.

А розпочиналось все, як пригадує Василь Григорович, коли після служби прикордонником поїхав вступати до Дніпропетровського сільгоспінституту. Тоді, здавалось, все було під силу (хоча і тепер багато чого вдається талановитому керівнику). Вибір сина підтримали батьки-хлібороби, які на той час трудились у колгоспі ім. Кірова Криничанського району.

Роки студентського навчання промайнули, як один день. У 1981 році як одному із кращих випускників Василеві Бардадиму на вибір було запропоновано роботу аж у восьми господарствах чотирьох областей. Побував дипломований вчений-агроном на Хмельниччині та Кіровоградщині. Та найбільше до душі припав колгосп «Перше травня» у Томаківці. І став він тоді у свої 25 років наймолодшим головним агрономом у районі.

Тричі поталанило в житті

23 травня 1985 року на колгоспних зборах обирали нового голову. Було чотири кандидатури чужаків, яких привіз перший секретар райкому партії. І тут хтось із колгоспників підвівся і повідомив, що голосуватимуть тільки за свого кандидата, який вже більше року виконує обов’язки голови. Всі когоспники одностайно підтримали Василя Бардадима. Така довіра людей окриляла і водночас покладала велику відповідальність на молодого керівника.

З чого ж починати? На той час когосп «Перше травня» був спецгоспом з вирощування ВРХ – тримали 10 тисяч голів, за рік згодовували лише силосу 30 тис. тонн. Ось тоді Василь Григорович зібрав усіх спеціалістів і поставив завдання: зробити все, аби тваринництво не було збитковим, а давало прибутки. А ще повсякчас думав, аби 500 працівників та 500 пенсіонерів господарства своєчасно отримували зарплати і пенсії, мали соціальний захист, оскільки вже тоді колгоспно-радгоспний устрій почав добре розхитуватись і треба було сподіватись на власні сили.

Крок за кроком втілювалась у життя програма молодого керівника. У ті роки першотравенські села розвивались: будувалось житло, соціальні об’єкти.

«Мені тричі поталанило у житті, - зізнався В. Бардадим. – По-перше, що народився у прекрасній сім’ї і мені повною мірою передались мамині гени. Вона завжди мене вчила бути чесним із собою і людьми і ніколи не кривити душею. Галина Іванівна прожила довге життя до 90 літ».

«По-друге, - продовжує він, - те, що у житті зустрів свою супутницю Галину. Одружились на третьому курсі, згодом народився наш первісток – син Женя. Життя – річ непроста. І особливо цінується домашній затишок, коли під час роботи головою районної державної адміністрації доводилось часто їздити до Києва. Знав, де б не був, – вдома завжди порядок. Надійний тил забезпечує моя люба дружина Галина Віталіївна, з якою ми разом вже понад 35 років. По-третє - я вдячний своєму попереднику Олександру Бардукову, який зумів зберегти господарство. У 1985 році у нас було 18 спеціалістів, зараз - 12. Вони були тоді, як і я, одного віку, а тепер, як і я, стали поважнішими і досвідченішими. Дехто мені закидає, мовляв, навіщо скількох спеціалістів тримати, це ж все кошти! А я чесно відповідаю: не можна людину, з якою тридцять років ділив і радість, і горе, викидати за борт. Не по-людськи все це буде… Адже ми – одна сім’я.

Відповідь головному реформатору

Коли в аграрно-економічному університету проходив захід «Аграрна реформа Леоніда Кучми», серед запрошених на цей форум був і заслужений працівник сільського господарства, кавалер ордену «Знак пошани», депутат обласної ради, керівник ПСП «Агрофірма «Перше травня» Василь Бардадим.

Після виступу головного аграрного реформатора Павла Гайдуцького на трибуну піднявся Василь Григорович і почав свою промову:

«Кажуть, що у 80-х роках були застійні часи. У нас їх не було ніколи. Коли був головою, спочатку по 4-5 будинків зводили для спеціалістів щороку, потім – 8, а перед самим реформуванням – 10, з яких 3-4 діставались працівникам соціальної сфери району, інші – працівникам колгоспу. Після реформування за 20 років приватними сільгосппідприємствами та фермерськими господарствами у районі не зведено жодного будинку для механізатора, вчителя, лікаря. Ось така була моя відповідь Павлові Гайдуцькому».

У 1999-му році, коли Василь Бардадим очолив Томаківську райдержадміністрацію, була проведена ще одна лінія водоводу, яка служить і зараз жителям Томаківки та ще 12-ти прилеглих сіл. А ще заходився тоді Василь Григорович протягнути газ до Томаківки. І отримав відповідь: «У Марганці немає лімітів газу, вибачайте». Однак і тут господарник знайшов вихід – газову гілку проклали від Запоріжжя, а це 21 км.

Сьогодні Василь Григорович задоволений тим, що у всіх агрофірмовських селах є газ, вода, дороги. «Сьогодні з високих трибун кажуть, що все це робити треба для людей. А я додаю: і для себе. Оскільки тут живу я, мої діти, онук.

Ставитись по-філософськи

У той час, коли керівники агроформувань дуже болісно сприймають звістку про те, що хтось із пайовиків хоче забрати свою землю і господарювати на ній самостійно, Василь Григорович ставиться до цього філософськи:

«У людей, які укладали договори оренди у 2000-му році, вже виросли діти, дехто з них дійсно хоче спробувати свої сили і вміння, і це цілком нормально. Нехай пробують. А оскільки ми займаємось насінництвом і племінним скотарством, ці ж самі одноосібники завтра прийдуть до нас і куплять і насіння, і тварин – і нам прибуток, і для них є робота.

Розумієте, всі діти біля батьків не сидять. Уявіть собі, аби пташенята не полишали своїх гнізд і всі там залишались. Гніздо б те розвалилось…

Люди йдуть щодня

Зранку біля контори агрофірми «Перше травня» в очікуванні директора близько 20 чоловік. Переважно – пайовики.

«У нас офіційний прийомний день – понеділок, - говорить Василь Григорович. – Однак люди зі своїми проблеми йдуть щодня. І ми їх обов’язково приймаємо. Адже вони добираються сюди і з ближніх, і з дальніх сіл».

Як з’ясувалось, один з пайовиків просить значну суму. У свій час придбав у кредит мопед. Частину того кредиту виплатив, мопед вкрали, а штрафні санкції вже зросли до 67 тисяч. Ось так. Зі своєю проблемою, як до батька, йдуть до В. Бардадима.

В агрофірмі пресують солому, відходи деревини. Цю продукцію виписують своїм пайовикам, які перейшли на твердопаливні котли. До речі, сам Василь Григорович рік тому теж придбав пілетний котел.

«Якраз народився онук, і я подумав, а якщо наші «старші брати» газ перекриють – що тоді робити? Взяв пілетний котел, в інструкції якого записано, що достатньо одного завантаження пілетів впродовж доби. Виявилося, пілетний котел – це та ж корова. Перед роботою з п’ятої до шостої години треба попоратись біля того котла. В обід треба знову навідатись, увечері – та ж історія. Можливо, в інструкції пишуть правду. Але ці котли розраховані на якісні пілети. Якщо ж таких немає – суцільна морока, а точніше вважайте, що ви придбали корову…

Порошенко зупинив війну

У нас суспільство досить різношерсте. Комусь до вподоби одні політичні герої, комусь – інші. Комусь президент подобається, комусь – ні. Але головна заслуга Петра Порошенка у тому, що саме він, як очільник держави і водночас дипломат, знайшов спосіб, аби зупинити кровопролитну війну на Донбасі. Скажу так: поганий мир краще хорошої війни.

Напевно, Петру Порошенку для президентства дістався найтяжчий період в історії незалежної України. І як бачимо, знаходяться невдоволені. Закон про децентралізацію прийнятий лише в першому читанні, а через невдоволення окремих політичних сил під стінами Верховної Ради загинули троє нацгвардійців.

А те, що саме Петро Порошенко двічі виступив на Генеральній Асамблеї ООН і ще раз привернув увагу до України з боку всього світу, говорить про те, що це людина ерудована, освічена, вільно володіє англійською мовою. Хоча ще недавно ми були свідками, коли керманичі держави не знали навіть мови рідної…

У нашому районі загинуло шестеро воїнів АТО, яким ще треба було жити і жити. Важко стає, коли не можеш дати відповіді батькам загиблих, які питають: «Чому саме наш син загинув, а не чийсь…»

Мені дуже б хотілось, аби ті страхіття, які коїлись на Донбасі, закінчились, люди повернулись до своїх осель, а діти не боялись вибухів і не ховались у підвалах.

Надіємось на Бога

«Нинішній сільськогосподарський рік можна назвати середньостатистичним, адже навесні були опади, мали добрі сходи, зібрали врожай – близько 40 центнерів на круг отримали. Хотілось так і далі плідно працювати, але вже третій місяць немає ні краплинки дощу. Посіяли пшеницю та ячмінь у суху землю. Ніби не по-хазяйськи це, але в такому ж становищі усі сільгоспвиробники і нашого, і сусідніх районів, - з тривогою у голосі каже В. Бардадим. – На весь район з десяток полів, де отримали сходи. На душі тривожно і все-таки сподіваємось, що Бог над нами змилостивиться і допоможе отримати врожай наступного року».

В агрофірмі «Перше травня» займаються насінництвом пшениці і ячменю, мають добрі напрацювання з одеським Селекційно-генетичним центром, а ще із закордонними партнерами у вирощуванні гібридних ліній соняшнику.

На сьогодні у господарстві тримають 5 тис. свиней і 2 тис. овець. І коли Василя Григоровича запитують, чи є хоч якийсь зиск від тих овець, він відповідає, що прибутку від такої худоби важко очікувати. А за часів колгоспних держава закупляла не лише м’ясо, а й вовну. Тепер та вовна нікому не потрібна. Значних витрат вимагає і свинарство, оскільки м’ясні породи вимагають включення до їх раціону концкормів, преміксів, ціни на які постійно зростають. Але керівник втішає себе тим, що тваринницька галузь дає змогу створювати робочі місця. І зараз у господарстві, де є потужна сучасна техніка працює 300 селян. Ще 10 років тому працювало близько 140 механізаторів. З придбанням сучасної техніки їхня кількість зменшилась удвічі, а ось продуктивність праці навпаки, зросла у 5 разів.

Пільгове оподаткування

Як влучно висловився Василь Григорович, про село здебільшого говорять ті, хто ніколи там не був. Побачили, що фермер на джипі їздить – значить розкошує, треба у нього забрати.

«Але забрати і поділити – це вже ми проходили, - розмірковує аграрій. – Але чомусь ніхто там нагорі не хоче визнати, що селяни не є трейдерами і не можуть продавати своє ж зерно за кордон. Вони можуть лише виростити те зерно і привезти на елеватор. Напевно, і трейдери так собі думають: якщо стільки маємо ми, то скільки тоді має селянин?

Насправді ж сьогодні сільгоспвиробник змушений продавати зерно по 2300 гривень і ячмінь по 2500. Тобто близько 100 доларів. А скільки коштує зерно на світових ринках? Десь вдвічі дорожче. Куди дівається ще 100 доларів? Які розмови можна вести про відміну пільг? У нас немає пільгових кредитів для АПК, у нас немає дотацій, як у фермерів Євросоюзу. А мене запитують, чи було добре при Союзі? Відповідаю так: було вдвічі краще. Я був молодий, повний сил і енергії. За кожен кілограм м’яса, вироблений у господарстві, ми отримували дотацію від 1 до 2 карбованців.

Чому зараз добре живуть польські фермери? Тому, що у свій час Євросоюз дав їм найбільшу дотацію на сільськогосподарську продукцію. А у нас що? Немає ні дотацій, ні кредитування, давайте ще й пільги заберемо…»

Велосипед і земля

У переповненому залі Дніпропетровського аграрно-економічного університету головний реформатор Павло Гайдуцький сказав, що земля повинна стати товаром. І навів такий приклад: «У вас є велосипед. Ви його можете продати. Так само ви повинні мати змогу продавати і землю».

Після цього виступу слово взяв Василь Бардадим: «Добре сказано про велосипед, Павле Івановичу. Одне лише хочу уточнити, що велосипед – результат людської праці. А хто тоді створив землю? Якщо до цього ніхто з нас не причетний, то чи можна назвати її товаром? Нам Бог дав прекрасні чорноземи, тож давайте їх використовувати як Божий дар. Велосипед зламав – викинув на металобрухт. А землю не кинеш. Хочеш працювати – візьми в оренду. Не виходить – залиш її, прийде інший. Гостював якось в іспанського фермера. Земля у нього в оренді вже 200 років – від батька до сина. Ось так».

Дуже хотілось, аби наша рідна земля служила людям, які працюють на ній, які прагнуть зробиту нашу рідну Україну заможною.

Цим роботящим людям я вклоняюсь і дякую за їхню працю і за те, що вони є.

Іван БОЙЧЕНКО. селище Томаківка, Дніпропетровська область.

На знімках:

Зустріч через 16 років. У 1999 році президент Леонід Кучма призначив Василя Бардадима головою Томаківської районної державної адміністрації у час, коли розпочиналось реформування аграрного сектору економіки. Директор агрофірми «Перше Травня» Василь Бардадим біля заквітчаної контори господарства разом з бухгалтерами Яною Науменко

і Любов’ю Богдан, головним бухгалтером Вітою Ігнатченко,

економістом Ольгою Шевченко, бухгалтером Оленою Кириченко. Василь Бардадим (у центрі) на осінньому лану з механізатором Володимиром Стрюком, головним агрономом Олександром Широким, водієм Степаном Куропяткіним, механізаторами Сергієм Гошком та Сергієм Кухарчуком. Механізатори Віталій Яременко, Микола Прильопа, Анатолій Лавренко Як зізнався, змінювались лише назви – колгосп, КСП, ПСП, а «Перше травня» було завжди. Хай так буде довіку. Кухар Світлана Галай виїздить у поле з обідами. «Головне, що продукти до їдальні надходять свіжі, а дівчата наші готують смачно, як вдома», - говорить Світлана Петрівна і припрошує хлопців до своєї пересувної їдальні.

До речі, Світланина мама, Олена Семенівна, 42 роки працювала у господарстві дояркою, а тато, Петро Костянтинович, водієм