23.10.2024
Світлій пам’яті своєї дружини Віри присвятив свою нову збірку відомий дніпровський поет Сергій Бурлаков. «Поліфонія пам’яті» засвідчила нестримну бистрінь устремлінь і прагнень поета створити книгу, просякнуту пам’яттю і спогадами. Сутність її в творчому осмисленні прожитого буття з його радісними злетами і невигойними ранами.
Цей біль подвоюється тоді, коли думка не піддається словам:
…і піде кругомголова,
І не втамуєш прикрі муки,
Коли ховаються слова
Від ще не визрілої думки,
Бо довгожданий віщий звук
Не зразу в голові озветься,
Чуття і мислі перегук
Завжди іде на рівні серця (с. 204).
Напружені пошуки гармонії слова і думки в осмисленні буття властиві поетичні манері Сергія Бурлакова. в усіх попередніх збірках: «Трояндові світання» (1964), «Русло» (1968), «Сфери» (1971), «Бистрина» (1973), «Дивень» (1974), «Доброчин» (1975), «Зодче літо» (1976), «Краса з любові» (1977), «Неспалима врода» (1979), «Золоті ранети» (1980), «Ми з весняного покоління» (1981), «Віра» (1982), «Рельєфи»* (1983), «Зустрічний рух» (1986), «В твоєму імені» (1987), «Вибране» (1988), «Сонети» (1989), «Зваба» (1984), «Діалог дзеркал» (2000), «Яблуко Платона» (2003), «Все про кохання, все про любов» (2004), «Благослови мене, любове» у 2 томах (2013).
Вже у першій збірці «Трояндові світання» (1964) з благословення В. Сосюри С. Бурлаков озвався ніжним пелюстям серця, піднесено романтичним поривом осягнення себе у світі і світу в собі, що й задало провідну тональність усім збіркам:
Яблука, холодні від роси,
Ми зриваєм теплими руками,
Слухаєм пташині голоси,
Землю обіймаємо думками.
Так, з «Трояндових світань» почався Поет. Ліричне Я нової збірки «Поліфонія пам’яті» багатоголосе і розмаїте:
Я творча спрага – то лиш спогадання,
В якім живе твоє колишнє Я.
Поліфонізм пам’яті проходить лейтмотивом крізь всі поезії збірки, метафорично увічнює мить минулу, сучасну і майбутню через самоствердження ліричного Я:
Пригніченість єства – важка проблема,
Розкрильна молодість у спразі висоти,
В жадобі зросту, у жаданні неба,
У ствердженні, що повноцінний ти (с. 65).
Поетичне осмислення реальності у всіх його спектрах не обмежується змістом окремих поезій – всі вони поєднані в одну художню цілісність напругою філософської інтерпретації:
Тече матерія –
Лишається лиш тінь,
Лиш тінь того, що гріли біля серця (с. 63).
Осмислюючи хто ми, поет з гіркотою констатує те, що
Посередині Європи
В минуле воза потягли…
І самостверджується:
Кров’ю осягну
Відлуння слави і столуння болю,
Хули і шани темну
Таїну,
Відчую істину,
Приховану від ока,
А інколи й від часу,
Від юрби,
Вона, як небо, чисте і високе –
І не дається нам без боротьби (с. 272).
Гортаючи днів пожовклі сторінки, поет їх осяває любов’ю і красою, бо вічно підвладний тій ліричній стихії, що вихлюпується із єства, народжує в муках одухотворене слово – ідеальний вираз думки і почуттів. У його трактуванні – Слово – духовна іпостась, неземне прозріння – без нього нема і поліфонізму Пам’яті і самого смислу життя. Духотворчу сутність слова неповторно опоетизував Сергій Бурлаков у поезії «Ословить думку». В ній віддзеркалюється вся суть поліфонії Пам’яті:
Трагізм думок –
Апофеоз трагізму,
Найвищий вияв
Злетів і падінь.
І тут уже не до ліризму –
Над ним прослалась чорна тінь,
І ти з глибин гукаєш слово
Ословить все,
Що в грудях залягло,
Що не погасло,
Не змарніло,
А із-під гніту розцвіло,
У нім відрадно мізкувати,
В надію думку огортать,
І, як бджола, насущне брати,
І найсвятіше сповідать (с. 232).
У збірці «Поліфонія пам’яті» порушено багато животрепетних, морально-етичних, соціоестетичних, еколоічних, психологічних проблем, співзвучних нашому трагічному часові. Самоутверджуючись духовною спрагою слова, поет афористично возвеличує святість творчого горіння:
І навіть те, що знищено, розп’ято,
Встає, як велич вічного буття,
В пульсуючім вогні серцебиття (с. 27).
Не окреслиш і не охопиш одним подихом розмаїту проблематику «Поліфонії пам’яті», яка так щедро дарується читачеві і з таким непогасимим життєлюбством в голосах Пам’яті, Віри, Любові і Краси:
Буде усе, як треба,
Як нам Господь заповів,
Як повеліли закони,
Битви добра і зла,
Будуть у яблуках крони,
Ніжні в кохання слова.
Інше життя настане,
Інші напише пісні… (с.276).
Хочу привітати Сергія Романовича з виходом чудової збірки «Поліфонія пам’яті»
та побажати подальших творчих успіхів своїм віршем.
ВІДЛУННЯ ГОЛОСУ
З «Трояндових світань» поет поліфонічний,
Сплеск думки мудрочолої з Дніпра й Дінця,
Із втрат і болів, мужній і стоїчний,
Весняними словами уквітчує серця.
У молодих чуттях земний й небесний,
Русло прорив і виплив на бистрінь,
В поліфонії пам’яті відкритий, чесний
Радість – в душі, в сльозі – світлінь.
Дніпрянам подарував святий оберіг,
Висловив все, що прозрінням світилось,
Всім змістом, помислом, діянням застеріг,
Сказав натхненно те, що долею судилось.
Ровеснику! Мені зрідні твоя бентеж…
Поліфоністе пам’яті, краси й любові,
Злітаєш щастя шукати до найвищих веж,
А знаходиш його у ріднім слові.
Окрайчик щастя маєш, хоч щербатий,
Вихрастий вітер славу рознесе,
Залишиться поет в метафорах багатий,
На крилах збірок – їм підвладне все.
Бриниш ти на вітрах ніжновишневих,
Розкриллям слова линеш в ластів’їну даль,
Жінку-Любов – уславлюєш,
Зігріта душею – земля рідна – твоя пектараль
в колізіях життєвих.
Костянтин ДУБ,
кандидат філологічних наук, поет, літературознавець.
Залишить свій відгук