Поточний № 28 (1266)

20.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Політичний заповіт Михайла Грушевського


13.09.2012

Навряд чи хто в нашій Україні згадає дату 17 вересня як день народження Великого Українця, першого президента Української Народної Республіки, видатного українського історика, археолога, літературознавця, соціолога, публіциста і письменника Михайла Грушевського. Можливо, за 4 роки, до 150-річчя М. Грушевського українці гідно вшанують найбільшого дослідника тисячолітньої історії України і найбільшого творця живої історії українського відродження ХХ століття. Але його праці конче потрібні сучасним політикам, громадським діячам, всім небайдужим громадянам поки що суверенної України.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ повернувся в Україну недавно, після проголошення нею незалежності, до того радянська історична наука називала його зубром українського буржуазного націоналізму, його ім’я випікали вогнем із пам’яті народу, адже він вивів життєпис України з історії Київської Русі, відкинувши байки про Київську Русь як колиску трьох братніх народів - росіян, українців і білорусів. Це він, Грушевський, довів, що українці - не населення, а народ. Це він обґрунтував історичну необхідність відокремлення цього народу в самостійну і незалежну Українську державу. Це він, достеменно вивчивши історію української геральдики, запропонував тризуб як український герб. Це він, Грушевський, першим поставив питання про те, як будуть називати українські гроші у статті “Про монетну українську одиницю.”
І коли в 1991-му Україна здобула свою незалежність і постало питання вибору державної символіки, звернулись до наукової спадщини одного з найавторитетніших істориків - Михайла Грушевського. І сьогодні нашим національним гербом є тризуб, а грошовою одиницею - гривня. Але, звісно, цим не вичерпується ані наукова, ані публіцистична спадщина Великого Українця.
Сьогодні, в непрості часи становлення молодої Української держави, нам знову й знову слід повернутися до публіцистики Михайла Грушевського 1917-1918 років, коли він став на посаді голови Центральної ради, щоб знайти найкоротший шлях від руйнації найціннішого нашого надбання - незалежної і соборної України.
Адже саме ці статті мають неабияке значення для сучасної України, яка, ніби Христя, стоїть на розпутті між Сходом і Заходом. Юній, 21-літній Україні досить важко шукати правильну і єдино правильну путь, розбудовуючи свою державність. Тож озирнімося назад і уважніше вчитаймося в написане найавторитетнішим істориком, великим інтелектуалом, професором Михайлом Грушевським, і тоді нам відкриються істини й знайдуться відповіді на ті болючі питання сьогодення, перед якими постала Україна.
Неабиякий інтерес викликає збірка статей “На порозі нової України”. Так, до речі, називалася недописана книга, яка згоріла під час обстрілу більшовиками будинку Грушевського в Києві. Книга, “котру я писав як свого роду політичний заповіт”.
Збірку було випущено у 1918 році, коли ілюзії революції горіли в полум’ї громадянської війни, а гасло української автономії в складі федеративної Росії поступилося вимозі повної самостійності, що робить саме ці статті найбільш актуальними.

Грушевський про московську і західну орієнтацію України
Як відомо, сьогодні політичні сили України умовно можна розбити на два табори: згідно проросійської орієнтації одних і прозахідної інших. У збірнику “На порозі нової України” вміщено дві статті Михайла Грушевського щодо цього питання. У статті “Кінець московської орієнтації” М. Грушевський пише: “Перше, що я вважаю пережитим і віджитим, се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць і кінець кінцем присвоєна собі значною частиною українського громадянства.
Вона була підірвана російською революцією, що ослабила той московський примус... Ну а війна більшовиків з Україною рішуче поставила хрест над сею ідеологією, розв’язала всякі моральні вузли, яких-небудь очах ще могли зв’язувати Українця з московським громадянством... Я вважаю таке визволення від “песького обов’язку” супроти Московщини надзвичайно важним і цінним.”
У статті “Наша західна орієнтація” Михайло Грушевський стверджує, що “в порівнянні з народом великоруським український являється народом західної культури - одним з найбільш багатих східними орієнтальними впливами, але все-таки по складу своєї культури й свого духу народом західним, тим часом як великоруський, хоч і європеїзований, стоїть вповні у власті орієнтального духу й стихії”. І далі Грушевський на підставі глибоких знань історичного минулого послідовно століття за століттям простежує орієнтацію на захід київських князів, особливо доби Ярослава. Пізніше “Західна Україна, де в XIII ст. зосередилось українське життя, входить у коло західноєвропейського життя, це скріплюється переходом українських земель до Польщі... Україна жила одним життям, одними ідеями з Заходом. У нього черпала культурні засоби, у нього брала взірці для своєї культури... Російська національна політика приложила руку до того, щоб розірвати родинні зв’язки українців із закордонними західними краями і попхнути її до Великоросії, ослабити або дощенту знищити всяке культурне життя на Україні, друкарство, літературну продукцію, не дати розвинутись там вищій школі нових типів.., а притягнути українську молодіж до російських шкіл, закладених у Петербурзі й Москві... Україна XIX ст. була відірвана від Заходу, від Європи і обернена лицем на північ, ткнута носом в глухий кут великороської культури й життя...” Вживаючи емоційну лексику, Грушевський-публіцист крок за кроком аргументовано доводить історично визначену західну орієнтацію України, протиставляючи силоміць нав’язану проросійську. Варто б ці статті Грушевського прочитати нашим політикам, які чи то з власної користі, чи через свою інертність пливуть за течією, схиляючи свої голови перед Великою Росією.

Грушевський про державність
У статті “Державність” ще у 20-х роках минулого століття Грушевський бачить Україну демократичною державою: “Українська демократія повинна приложити всі старання, щоб мати таку державу, яка б була міцним захистом і обороною свого народу і краю, і відповідно до того конструйована...” Грушевський, висуваючи “грандіозні завдання” перед Україною, тут же застерігає, що “ми відкидаємо поліційно-бюрократичний устрій і хочемо оперти наше правління на широких основах самоврядування, залишаючи адміністрації міністерські тільки функції загального контролю, координування й заповнювання тих прогалин, які можуть виявитися в діяльності органів самоврядування. Впливи бюрократії таким чином будуть дуже обмежені”. Тут же М. Грушевський наводить як приклад історію американської демократії.

Грушевський про демократичні свободи
У свої статтях М. Грушевський веде велику просвітницьку роботу.
Фактично ще дев’яносто років тому він сформулював ті засади демократії, які були втілені в життя лише сьогодні в незалежній Україні.
У статті “Який повинен бути той лад, якого хочуть Українці” 1917 р. професор торкається проблем свободи слова, свободи зібрань, товариств, союзів, виборчого права, обстоює рівність для всіх людей. Зокрема він пише: “Кожен повинен мати свободу висловлювати свої гадки живою мовою і друкованим словом, збиратися на зібрання і обговорювати на них свобідно всякі справи, зв’язуватися в товариства і союзи, не питаючись на те нічийого дозволу. Книги і газети повинні виходити, як тепер виходять, без цензури, без дозволу начальства”. “Українці ... хочуть рівності для всіх людей... Однакове право повинні мати пани і мужики, багачі і робітники, просвіщенні і прості, чоловіки і жінки, якого хто був народу, віри - всім одне право. Всі мають вільними голосами вибирати собі Власть...” “Щоб не було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, не має бути іншої власті, тільки з вибору народного. Се називається устроєм демократичним, щоб народ сам собою правив”. М. Грушевський з цього приводу писав так: “Вибори мають бути такі, щоб всі мали право вибирати... Щоб вибирали відразу того, кого треба, а не так, щоб вибирати спочатку виборщиків, а ті вже вибиратимуть кого треба”.

Грушевський про самоврядування
Велику увагу у своїх працях приділяв М. Грушевський майбутньому територіальному устрою України. Будучи переконаним федералістом, Грушевський думав над тим, яка модель територіального устрою дасть найкращі можливості для справжнього демократичного самоврядування.
У статті “Федеративна Російська республіка” він виступає проти централізму, протиставляючи йому модель самоврядування: “Ми всі
втомлені і знеохочені страшним і прикрим централізмом старого російського режиму і не хочемо, щоб він жив далі, хоч би і під республіканським червоним стягом. Ми хочемо, щоб місцеве своє життя могли будувати місцеві люди і ним порядкували без втручання центральної власті. Хочемо широкої місцевої самоуправи.”

Армія – почесна варта держави
М. Грушевський писав: “Треба поставитись до армії не як до якоїсь свалки, куди скидаються найменш цінні, на ніщо краще не придатні елементи, а як до окраси держави, її нації, її почесну варту, куди йде все, що найкраще, найбільше перейняте щирим, серйозним відношенням до держави, її демократичних, соціальних і національних завдань, не за напасть, не за страх, а за совість, - щоб віддати кілька найкращих літ сповненню найвищого громадського обов’язку: боронити найвищі народні досягнення своєю кров’ю!”
На сьогодні така армія, яку бачив Грушевський, схожа на утопію чи в крайньому разі на ідилію. Хоча відомо, що у Великобританії і сьогодні навіть принци хочуть служити і служать в англійській армії. Тож варто замислитись, у що перетворена наша армія, і чому наші юнаки свідомо уникають служби у Збройних силах України. Питання чи не риторичне?
Велику роль М. Грушевський приділяв офіцерському складу армії. Це повинні бути люди ідейні, культурні, інтелігентні, обов’язково з вищою освітою і високим матеріальним забезпеченням, “щоб не тікали з війська “на ситші пироги.” Тож сьогодні міністерству оборони України варто було б задуматись і над цим питанням, адже офіцер має бути взірцем у всьому.

Грушевський про економіку
М. Грушевський у статті “Культура краси і культура життя” накреслив основні напрямки розвитку української економіки. Це будівництво густої сітки залізничних і шосейних сполучень, широкий розвиток садівництва, городництва, виноградарства, скотарства. “Експлуатація багатств підземних мусить бути також проведена більш інтенсивно, розумно і планово. Республіка наша, ставши єдиним властителем всіх підземних багатств краю, повинна повести широку геологічну розвідку і експертизу щодо них, а потім широку та всесторонню їх експлуатацію”, а не чекати на дешевий російський газ, як робили наші урядовці протягом 20 років незалежності. До речі, є у Михайла Грушевського думки щодо транзиту. Як відомо, Володимир Путін назвав українську газотранспортну систему як таку, яка впала на українців з неба, і тепер вони на неї моляться. Грушевський же у статті “Нові перспективи“ пише про транзитні дороги так: “ Коли через сеї краї будуть іти великі транзитні дороги, то щоб наші люди, чи інші місцеві не були тільки носіями або мазчиками, а щоб сей транзит був у руках сих країв, через котрі він іде”!!!

Грушевський про освіту і науку
У статті “Культура краси і культура життя” вчений говорить про необхідність реформи школи, бо школи “вчать маси наук, маси дисциплін - але дають з них тільки загальні вступи і забирають масу літ, не даючи часу на спеціальну підготовку. Думаю, що середня школа мусить бути не довша шести літ (після добре організованої чотирилітньої нижчої школи), щоб почавши в шість літ науку, в 16 можна було перейти до вищої освіти - спеціальної і загальної”.
Сучасна реформа освіти розтягнула навчання на 11 років. Ясна річ, підготовка спеціалістів затягується в часі.
Щодо науки М. Грушевський висловився у статті “Велика Україна”. Професор вважав, що “без науки ні освіта, ні школа, ні популярна література, ні навіть публіцистика не можуть держатись на відповідній висоті... Україна повинна мати академію наук і через неї забезпечити можливість зайнятись наукою людям, які виявляють до того потрібний хист і енергію, сотворити національну бібліотеку, гідну великої держави, національні архіви і музеї”.

Грушевський про село
М. Грушевський дивився на Україну як на державу селянську. У статті “Підстави великої України. Село” професор пише: “Головною підставою сеї Великої України ще довго, коли не завсігди, буде селянство”. Через те він вважає за необхідне підняття рівня життя цієї верстви населення, створити умови для задоволення вимог селян в достатку й комфорті, культурних і духовних потреб, котрі повинні зростати. І на зріст їх мусить працювати вся державна машина, органи самоврядування, установи”. “Публіцистика, школа, література повинні піти в тім напрямі, щоб підняти в селянстві самопочуття, навчити його дивитись на себе не як на послідніх людей - якими їх зробив старий режим, а як на хазяїв землі.”
Політичні статті М.Грушевського 1917-1918 рр. повернулися в Україну з великим запізненням, повернулися політичним заповітом, як сам назвав їх сам Михайло Сергійович. Тож вдумливо вчитаймося в їх зміст, щоб обійти ті рифи, на які свого часу натрапив великий корабель УНР у 1918.

Підготувала Світлана МАРКОВА за збіркою М.Грушевського “Хто такі українці і чого вони хочуть”.