або Нирка - в день другого народження

В учительській родині Гусарових все йшло на лад. Ніяких хмаринок на голубому тлі життя не передбачалося. Керманич родини почесний козак району Іван Іванович, відпрацювавши десятки років директором місцевої середньої школи, передав управлінське кермо спочатку своєму зятю. Потім естафета перейшла до молодшого сина. Щоправда, глава сімейства, незважаючи на літа, не покинув школу - продовжує викладати улюблену історію. Та ще й неабияк прищеплює учням любов до козацької минувшини з її прадавніми традиціями. Тут же, в Дерезуватській ЗСШ, працюють дружина Івана Івановича Людмила Петрівна. Окрім молодшого сина Андрія, роблять тут і старший син Олександр із дружиною Любов’ю Василівною.

…Школа в цьому мальовничому селі порівняно молода. А зводилась вона в роки директорування І. Гусарова, який десятки разів оббивав чиновницькі пороги на різних рівнях, щоб як слід її облаштувати. Тепер школа – одна з кращих в Синельниківському районі. Довкруж її фруктовий сад, а весь внутрішній двір влітку й восени палахкотить барвистим полум’ям живих квітів, які тут викохують вчителі разом зі своїми вихованцями. Сприятлива освітня аура також і в класах, коридорах, де і яскраві промовисті стенди наочності, і музейні експонати, зібрані не тільки школою, а й усією сільською громадою. Не дивно, що до школи завжди поспішають з далеких доріг її випускники. Заходять, щоб освіжити світлу пам'ять про щасливе дитинство, привітатися й подякувати за все прекрасне своїм наставникам.
…Щасливою почувала себе в цьому багатогранному житті тоді ще Любов Літвіщенко. Це вона на початку дев’яностих років із золотою медаллю закінчила свою рідну школу. Тут же працювала організатором позакласної роботи. Тут же знайшла свою долю, щиро покохавши вчителя фізкультури Олександра Гусарова. Звісно, на невеличку учительську платню молоді педагоги не могли облаштувати як слід власну оселю, придбати інші атрибути сучасності. Тож не цуралися важкої сільської роботи. Тримали в підсобному домашньому господарстві усяку живність – курочок, качечок і навіть верескливих п’ятачків. У молодих, як мовиться, до роботи й руки липнуть, а вечорами ще й зошити треба перевіряти, готуватися до наступного дня... Все ладилось. Батьки теж раділи заповзятості молодого подружжя. Вже й донька, а їх онука Каріна тішила неабиякою кмітливістю. Як колись її мама, стала справжнім лідером серед своїх десятикласників.
…Однак підступна злодійка-біда підкралася до них зненацька. Взимку різкі болі в попереку не давали спокою. Нестерпні напади траплялися навіть на уроках. Звертались до рекомендованих представників нетрадиційної медицини. Марно. А як стало вкрай болісно - до лікарні. Очікувати довелось не довго. Аналізи підтвердили – хворі обидві нирки. Причому запальний процес наростав. А весною, після терапевтичного курсу лікування, було винесено страшний вердикт – потрібно пересаджувати донорську нирку! Звістка ця не тільки шокувала родину, а й весь учительський колектив. Що робити далі? Де знайти шлях до порятунку? Навіть незначне вичікування відпадало. Потрібно було терміново шукати донорів та немалі кошти на проведення складної операції.
…На початку літа трапився черговий приступ, від якого Любов Василівна втратила свідомість. Тож без вагань її доставили в реанімаційне відділення обласної лікарні Мечникова. Чоловік, донька, вся родина провели ту страшну ніч у тривозі очікування. А вранці Олександр ледь світ поїхав, аби провідати дружину. І остовпів біля вхідних дверей відділення, звідки вивозили під простирадлом покійника.
– Любо!!! – зойкнула душа. – Лю…
– Ні, це не ваша, – вивів його з оціпеніння хтось з медперсоналу. – Ваша дружина прийшла до тями, слава Богу. Значить, буде жити…
…Кількох донорів, що пропонували свої послуги, відбракували через несумісність групи крові. Не підходили й нирки родичів.
– Тату, тату, – благала донька. – Треба щось же робити. Мама вмирає!
– А що, коли я… Може, тоді маму врятують?
…І диво трапилось. За всіма параметрами донорських показників чоловікова нирка найкраще підходила дружині. То був порятунок!
– Я готовий, – промовив рішуче, переступивши поріг кабінету завідуючого відділенням, колишній скромний учитель фізкультури. – Тільки, благаю, пришвидчіть процедуру, щоб не трапилось найстрашнішого. Донька нас не пробачить…
…– Учителі на селі – скромні люди. Та й заробітна плата в них теж не велика, – розповідає голова профкому вчителів Синельниківського району Людмила Гаркава. – Але біллю вчительської родини Гусарових із Дерезуватого пройнялися практично всі педагогічні колективи шкіл району. Я особисто ледь встигала записувати й передавати великі й невеликі суми грошей на складну операцію Любові Василівни і її чоловіка. Скромну допомогу виділила місцева адміністрація, обком профспілки. Матеріальну допомогу надавали й односельці. Все це йшло в копилку порятунку рядової вчительки української мови й літератури. Іншого шляху, на жаль, для порятунку життя педагога не було.
…І от настав той світлий липневий день – новий день народження Любові Василівни. В операційній залі вона поруч зі своїм чоловіком. Навколо метушаться медпрацівники. Трансплантолог Максим Кутовий пошепки дає команду починати. І… сон.
– Коли в реанімаційному відділенні я отямилась, – пригадує Любов Василівна, – зрозуміла, що живу. Жи-ву-у! Перше, що потім запитала, як Саша? Мені кивнули, що все гаразд. Хоч пізніше дізналася, що йому було зле. Операцію переніс важче, ніж я. Але в його характері завжди триматися бадьоро. Довгенько тривав реабілітаційний період. І весь цей час від нас не відходили донька Каріна і свекруха Людмила Петрівна. Виходили. Поставили у стрій.
Я щиро вдячна всім лікарям, котрі врятували мене і всю сім’ю від лиха. Тепер у нас з чоловіком на двох не тільки духовне, а й плотське спільне життя – на нас двох дві його нирки. Знаєте, я іноді навіть жартую: одним жінкам чоловіки на свята дорогі квіти дарують, а мені чоловік на мій другий день народження подарував свою нирку… Отак-то!
Безмежно вдячна я також лікарям обласної лікарні Дмитру Петровичу Яковенку, Володимиру Миколайовичу Дубині, Ользі Віталіївні Галущак, Олені Анатоліївні Савченко, вже згаданому Максиму Олександровичу Кутовому за їх відданість своїй справі…
…У родині Гусарових після тяжкого потрясіння знову життя увійшло в звичне русло. З першого вересня всі працюють в школі. Про вчинок свого вчителя фізкультури ніби ніхто вголос не говорить, але всі пишаються тим, що в педагогічному колективі є такий справжній козак – син козака. А от на обличчі Любові Василівни завжди неприхована радість від сприйняття життя з його новими відтінками. Так-так. Вона зовсім під іншим ракурсом дивиться, як в шкільному саду тихоплинно падають золотисті листочки, як веселяться школярі, як сходить сонце і навіть як мелодійно і грайливо вибарабанюють по шибках вікон крапельки нудного осіннього дощу. А донька? Донька Каріна з неприхованою любов’ю підглядає за мамою, яка радіє життю. А ще оберігає обох батьків від важкої домашньої роботи. Поки що вона їх ангел-охоронець.

Олександр СВЯТИНА. Фото автора.
Синельниківський район, Дніпропетровська область.
На знімку: Олександр і Любов Гусарови.