Тарасо-Шевченківка – одне із семи сіл, яке входить до складу Приютської сільської ради Магдалинівського району. Ще у 2001 році тут мешкало 500 жителів. Сьогодні ж їх, напевно, значно менше, оскільки молодь тут не затримується.   Чи не єдиним місцем для працевлаштування є сільськогосподарське ТОВ «Агродніпроцентр», яке з’явилося на світ на місці реформованого на початку 2000-х років колгоспу ім. Шевченка.

Нинішній керівник господарства – місцевий, родом із Казначеївки. Його мати, Олександра Федорівна, понад 30 років працювала головним агрономом у колгоспі «Дружба», а батько, Василь Юхимович, понад 30 років завідував свинотоварною фермою. Однак Микола Васильович після служби в повітряно-десантних військах мріяв стати… вчителем історії. Навіть пробував вступати на історичний факультет університету. Але доля розпорядилася інакше. Як багато інших його ровесників, пішов  працювати водієм у колгоспі «Дружба». Згодом керівництво господарства помітило його організаційні здібності, чітке виконання посадових обов’язків. І вже невдовзі перспективного Миколу Хміленка призначають завідувачем гаража. Згодом він вступає на факультет механізації агроуніверситету, де теж вирізняється серед однокурсників своїми практичними знаннями матеріалу. А далі проходить сходинками професійного росту – керуючим відділення ТОВ «Агроальянс» Новомосковського району, заступником директора ТОВ «Дружба-Казначеївка» Магдалинівського району.

«Коли мене призначили директором, – пригадує Микола Васильович, – головне завдання, яке тоді ставив перед собою і своїми підлеглими, було працювати, працювати і працювати! Декому зі спеціалістів така вимога не припала до душі, а тому вони змушені були розрахуватися. Проте залишилися ті, хто дійсно вболіває за справу, сумлінно виконує свої посадові обов’язки. У першу чергу, це головний агроном Володимир Васильович Полішко, який має великий досвід роботи, головний агроном, випускник агроуніверситету Євген Вікторович Орлов, який знаходиться у постійному пошуку, наполегливо працює над підвищенням свого професійного рівня, завжди прислухається до порад старших колег».

На сьогодні в обробітку ТОВ «Агродніпроцентр» – 2224 гектари ріллі. Таке собі компактне господарство. Але слід зауважити, що ці землі розташовані на території чотирьох сільських рад, а на карті землекористування можна побачити багато плям – це землі одноосібників, фермерів. Відсутність єдиного масиву, як, приміром, було ще за часів існування колгоспу ім. Шевченка, створює додаткові незручності. Особливо це стосується маневрування техніки, доставки рослинницької продукції з полів на механізований тік, охорони врожаю. Наприклад, відстань від найближчого поля у селі Першотравенка до току – 17 км.

Досить часто думки керівників та головних агрономів господарств щодо насіннєвих сортів та гібридів різняться. Одні надають перевагу вітчизняному насінню, інші, особливо ті, у кого фінансів достатньо, – лише імпортному. Микола Хміленко має свою версію: у складному для аграріїв 2017 році бажаного результату не отримали ні прихильники української, ні зарубіжної селекції. І навів минулорічну врожайність, отриману у господарстві: озима пшениця – 41 центнер на круг, яровий ячмінь – 42, жито – 45, горох – 28, соняшник – 23.

«Навіть кукурудза імпортної селекції вродила всього по 45 ц/га, а очікували отримати по 80! – каже Микола Хміленко. – І це при тому, що в землю ми внесли комплекс мінеральних добрив, засобів захисту рослин. Але ж ми працюємо у зоні ризикованого землеробства. І бувають такі роки, коли один-два дощики у травні вирішують долю всього врожаю.

Оскільки землі господарства, як ми вже наголошували, розкидані по кількох селах і межують з іншими фермерами та одноосібниками, Микола Хміленко та спеціалісти «Агродніпроцентра» бачать, як деякі «професіонали» впродовж кількох років сіють соняшник по соняшнику.

«Ми всі прагнемо увійти до Європи, жити у цивілізованій країні, – розмірковує Микола Васильович. – А тепер скажіть мені: чи може людина за кордоном без аграрної освіти займатися фермерством, чи як у нашій державі бути одноосібником і обробляти самотужки свій пай, не маючи ні знань, ні відповідної техніки, ні робочої сили? На відміну від таких горе-господарів, ТОВ «Агродніпроцентр» працює прозоро, укладає договори оренди з пайовиками, сплачує всі податки, за рахунок яких утримуються наші пенсіонери, освітяни, медики. І коли нам кажуть, що якийсь Іван чи Петро пропонує платити за пай на тисячу більше, виявляється, що там і договори не реєструються, і, відповідно, податки за пайовиків не сплачуються, і ще багато чого не робиться. Взагалі ж має бути державний контроль за раціональним використанням земель сільськогосподарського призначення».

 

На думку директора, такого поняття, як економічно вигідні культури немає. Оскільки вирощувати вигідно практично все – від пшениці до соняшнику. Але за умови належного ставлення до землі.

«В останній час собівартість рослинницької продукції зменшилася ще й за рахунок встановлення на техніку датчиків контролю пального – споживання солярки та бензину зменшилося майже вдвічі! Тобто вислів «Довіряй, але перевіряй» досить актуальний і в нас час», – переконаний Микола Хміленко. – 49 працівників, які залишилися працювати у господарстві, дорожать своїм робочим місцем, оскільки мають чимало переваг перед своїми безробітними односельцями. По-перше, отримують офіційну зарплату, відпускні, лікарняні. Бувало навіть так, що нашого працівника переманювали на іншу роботу, а через деякий час та людина проситься, аби її знову прийняли на роботу в «Агродніпроцентр». Тому є впевненість, що ми – на правильному шляху. І наші зусилля щодо виконавської, технологічної дисципліни дадуть позитивні результати врожайності зернових культур. Буде достаток у нашому невеликому господарстві – буде достаток і в державі».

Микола Васильович разом зі своєю дружиною Людмилою Вікторівною (працює головним бухгалтером у ТОВ «Агроальянс») виховують двох діточок. Старша, Катерина, навчається у медучилищі, а менший, названий на честь батька Миколою, ще вчиться у 8 класі. Сподіваємося, що саме він продовжить сімейну традицію родини Хміленків і буде працювати на землі.

Інакше й бути не може.

Дехто жалкує за минулими часами. А я пригадую, коли впродовж 1991-1997 рр. у колгоспах Солонянського району не було зарплати – замість грошей її видавали будматеріалами, кормами, поросятами. А коли в ті часи 3 жовтня посіяв пшеницю – на всіх районних нарадах ставав об’єктом підвищеної уваги: що це, мовляв, за новатор такий, який 3 жовтня пшеницю сіє. А навесні та пшениця мала прекрасний вигляд і влітку дала високий врожай.

Сьогодні ж, звичайно, ніхто не втручається у нашу виробничу діяльність і не диктує, коли саме і що треба сіяти. У рослинництві змінилися технології. А ось психологія людей, які працюють на землі, буває досить своєрідна: купив дороге імпортне насіння, для нього треба вносити і відповідні добрива, а ось вітчизняні сорти і гібриди виростуть і так. І в цьому вбачаю найбільше помилку своїх колег-агрономів.

До речі, у ТОВ «Агродніпроцентр» вирощуємо ячмені донецької селекції, горох – Інституту ім. Юр’єва, пшениці – одеської, київської, краснодарської селекції. Щороку не всякий сорт розкриває власний потенціал, бо кожен рік має свої погодно-клміматичні особливості. Це я чітко простежую з 1985 року, коли почав працювати агрономом.

 

Якщо проаналізувати зростання цін на енергоносії, насіння, добрива, засоби захисту рослин, то зерно, яке ми вирощуємо, повинно було піднятися в ціні щонайменше вдвічі. Але цього, як бачимо, не сталося. Саме у таких складних умовах намагаємося спрогнозувати економічний розвиток господарства, аби людина працювала з повною віддачею, аби не було випадкових людей, і кожен володів суміжними спеціальностями.

Ми – оптимісти, з цим живемо і сподіваємося на кращі часи для українських аграріїв.