Поточний № 49 (1287)

14.12.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Престиж аграрної держави


15.11.2012

впродовж 15 років у Петропавлівському районі впевнено утверджує фермер Леонід Каніболоцький

Так склалось, що головним конкурентом у кадровому забезпеченні сільського господарства у Петропавлівському районі стала вугільна галузь. На шахти Західного Донбасу поспішають не лише ті, кому діватись нікуди, а й випускники вузів, які перед тим, як освоїти фахову спеціальність, проходять «обкатку» на робітничих точках. Що приваблює? Зарплата та соціальні пільги. Це вже пізніше людина розуміє, що за ті зароблені гроші не купиш втраченого здоров’я, не розпочнеш життя з чистого аркуша.
А ось фермер Леонід Каніболоцький дивиться ще й на іншу соціальну проблему.
- Чому наші діти стали різними?- запитує себе він. - Чому діти шахтарів можуть вступати до вузів поза конкурсом, а діти хліборобів - ні? Невже ті, хто добуває вугілля для нашої держави становлять більшу цінність, ніж ті, хто вирощує хліб і забезпечує країну продовольством? Напевно, ці дві галузі економіки однаково значимі і протиставляти їх, а точніше, дітей шахтарів і дітей селян не варто.

Каніболоцький здивував англійських фермерів

У минулому році на запрошення компанії «Каргілл», яка активно співпрацює з СФГ «Престиж», у Дмитрівці побувала делегація англійських фермерів. А перед цим вони відвідали один з агрохолдингів на Кіровоградщині і особливо нічим не переймались, оскільки обсяги агрохолдингу ніяк не можна було порівняти з їхніми фермерськими господарствами.
У СФГ «Престиж» близько 2300 гектарів землі. Саме таке компактне сільгосппідприємство і зацікавило іноземців. І коли Леонід Каніболоцький показав їм критий тік, площею 0, 45 гектара, комплекс енергонасиченої техніки, реманент, у закордонних фермерів виникло лише одне питання: чи є у СФГ «Престиж» обов’язки перед банками і лізинговими компаніями? І коли почули, що вся техніка – власність фермерського господарства – лише почухали потилицю, пояснивши, що в Англії такої розкоші фермери не можуть собі дозволити. А потім англійці побачили і були напрочуд здивовані тим, як українці доглядають техніку. Приміром, імпортні 5-річні комбайни виглядали так, ніби вчора зійшли з конвеєра.
- У плані забезпечення комплексом сучасної потужної техніки ми стоїмо вище англійських фермерів, - говорить керівник СФГ Леонід Каніболоцький. – Хоча там зовсім інші умови господарювання. У першу чергу це стосується суттєвої державної підтримки сільгоспвиробників, а також організації роботи сервісних служб. Приміром, підходить певна фаза розвитку рослин. Достатньо одного дзвінка у певну службу - і за кілька хвилин її фахівці вже на полі. У нас ніби теж є відповідні служби, але здебільшого їхня робота формальна. Можливо, це пов’язано із недостатнім фінансуванням…
На початку свого візиту на Петропавлівщину англійці скаржились на те, що їхній уряд недостатньо уваги приділяє аграрному сектору і, зокрема, фермерам. А вже наприкінці зустрічі іноземці зізнались у своїй помилці, коли проаналізували взаємостосунки нашої держави та українських аграріїв.
- У принципі, нам допомоги не треба, аби не заважали, - продовжує Каніболоцький. – Теоретично нас ніхто нікуди не підштовхує, а практично? Невже є нормальним явище, коли за маркетинговий

рік умови господарювання можуть змінюватись кілька разів. Взяти хоча б такий популярний захід, як заборона експорту зерна. По кому така заборона б’є у першу чергу? По фермеру. Адже, аби виростити урожай, треба не лише вкласти у це чималі кошти, а й докласти чимало фізичних і людських зусиль. Ми ж працюємо під власний ризик і хочемо мати від цього певний результат. Ми не можемо, наприклад, сіяти через рік чи два. Зібрали врожай і всі думки, як зараз, вже спрямовані на врожай року наступного.
Америка, Америка. 140 центнерів на круг кукурудзи – мало!
Цьогорік Леонід Каніболоцький і сам побував в гостях в американських фермерів у штатах Іллінойс та Айова. За його словами, спеціалізація американських фермерів досить вузька, вони не розпорошуються на різні види робіт. Переважну частину посівних площ, а це - 60-70 відсотків, займає кукурудза, 20 - соя, решта - кормові культури.
На запитання українського фермера щодо врожайності, американець відповів, що не задоволений цьогорічним врожаєм: кукурудзи отримав по 110-140 центнерів з гектара, а сої - по 40. Мовляв, невчасно пішли дощі. Інша справа, що переважно це генетично модифіковані рослини…
Зрозуміло, клімат України і клімат США досить різний. І все ж таки за будь-яких умов там випадає 1000 міліметрів опадів за рік, в Україні за весь період вегетації отримали аж 72 міліметри живильної вологи! І якщо у минулому році у «Престижі» врожайність зернових мали на рівні 46 центнерів на круг, то цьогорік – 25 (озима пшениця дала 25,4, вся другого класу). 420 гектарів озимих через несприятливі погодні умови загинули і їх довелось пересівати кукурудзою та соняшником. Частину площ вдалось зберегти. Як пригадує Леонід Васильович, коли вирішили поборотись за ті пшеничні поля, ставлення було як до хворої людини: підживлювали, проводили весь комплекс агрозаходів.
- Мені простіше, - говорить Каніболоцький, - оскільки я і керівник, і засновник, і технолог виробництва. Я бачу, що треба дати землі і в якій кількості. Скільки треба провести агротехнічних заходів та чим це все виконати. А для цього в наявності маємо серйозну найновішу техніку для сівби та обробітку. Якщо на світовому ринку з’явиться щось новіше – ми обов’язково придбаємо для своїх потреб. Така моя філософія.

Зайвих людей не тримають
Леоніду Каніболоцькому – 52 роки. Відслуживши армію і отримавши вищу освіту у Дніпропетровському сільгоспінституті і фах вченого-агронома, він вже 25 років трудиться на землі, маючи у трудовій книжці дві високі посади: агронома і керівника фермерського господарства. За старими мірками 2300 гектарів мав у своєму розпорядженні середній колгосп, у якому трудилось до сотні людей. Сьогодні ж у СФГ «Престиж» - 30 працюючих. І кожен із цих людей творить історію фермерського господарства, яке вже впродовж 15 років очолює Каніболоцький.
Перший його помічник – син Владислав. У той час, коли юнак вступив до Дніпропетровського агроуніверситету, від тяжкої хвороби померла матір. Аби морально підтримати батька, Владислав відмінно навчався, його обрали старостою групи, він став стипендіатом вченої ради вузу. Закінчивши з відзнакою агроуніверситет і отримавши диплом інженера-механіка, два роки тому прийшов син працювати до батька. Зараз він – головний інженер. Але, якщо у цьому є необхідність, сідає він і на трактор, і на комбайн, і на КамАЗ. А ще здобуває другу економічну освіту. Леонід Васильович ставить перед сином вимоги значно вищі, аніж перед іншими спеціалістами і хоче, аби син став висококласним інженером, а в подальшому, напевно, і керівником.

- Він працює добре, але і на «горіхи» йому теж, як головному інженеру, перепадає, - ділиться батько. – Владислав освоїв багато нової техніки, досконало володіє новими інформаційними системами управління, співпрацює із сервісними службами. У нас чотири одиниці техніки, на яких використовується система точного висіву «автотрак». У цілому агроуніверситет дає хороші знання, але матеріально-технічна база вузу значно відстає від сьогодення.
Головний бухгалтер Людмила Басюк – спеціаліст високого класу. Маючи фах економіста-кібернетика, який здобула в Українській сільськогосподарській академії, отримала ще спеціальність бухгалтера у Дніпропетровському агроуніверситеті. Отримані знання й використовує у повсякденній роботі з обліку, яка, окрім всього, потребує ще й значної уваги, виваженості і точності.
Леонід Васильович до своєї команди відносить і увесь колектив механізаторів, які володіють 2-3 суміжними професіями, а також освоїли складну імпортну техніку.
- Можу з впевненістю сказати, що ніякий агрохолдинг не в змозі з нами конкурувати в енергозабезпеченні одного гектара площ, які ми обробляємо. Можливо, з економічної точки зору це не зовсім доцільно, але мені хочеться, аби і у нашому, і в інших господарствах була цивілізована сільськогосподарська праця, яка б давала змогу у найкращі строки виконувати всі агротехнічні операції. Наприклад, аби весь врожай ми змогли зібрати за 2-3 дні. Зокрема, в озимої пшениці є фаза достигання, коли вона повністю відповідає базисним кондиціям. І від того, як швидко вдасться зібрати врожай, буде залежити і якість, і кількість збіжжя.

Працівники мають не лише соціальну захищеність
Сусідство з промисловим регіоном певною мірою змушує фермера тримати планку по зарплаті: у «Престижі» вона в середньому становить близько 3 тисяч гривень. Тут ніколи взимку не відправляють людей у відпустку «за власний рахунок» або ж на біржу праці. У цей час ремонтується техніка, проводиться навчання робітничих кадрів, облаштовуються виробничі приміщення та територія.
На проблеми аграріїв та шляхи їх вирішення Леонід Каніболоцький дивиться з висоти голови районної асоціації та заступника обласної асоціації фермерів:
- З приходом до керівництва обласної асоціації Івана Ярмолюка діяльність цієї організації пожвавішала, а на виїзних засіданнях стали обговорювати теми, які сьогодні хвилюють кожного фермера. Ось, наприклад, коли фермери починають гратись у політику, виходити на вулиці з плакатами, я запитую: а чи багато фермерів збанкрутіло за часів незалежної України? І чую відповідь: начебто ні.
Як сказав Леонід Васильович, зі своєю технікою «Престиж» міг би обробляти всі 10 тисяч гектарів. Але такої мети він не ставить, аби не створити якісь незручності своїм сусідам – керівникам господарств. Хоча йому прикро, коли над землею влаштовують експерименти люди, далекі від сільського господарства. Чим це закінчується, ми бачимо там, де поля заростають бур’янами…
Хоча і в «Престижі» не все так гладко з кадрами, тут не беруть людей випадкових. І тоді доводиться і самому керівнику фермерського господарства, і головному інженеру за необхідності сідати на вантажівку, аби відвести зерно на хлібоприймальний пункт у сусідній район, керувати комбайном на жнивах, відвозити обіди для механізаторів, які працюють у полі.
- Ми не змогли б зайнятись тим же тваринництвом з однієї причини – відсутності кадрів, - каже Л.Каніболоцький. – Біржа праці переповнена, тих, хто «бичує» по селу – теж достатньо. Але їх не примусиш працювати з ранку до вечора. Ось така філософія.
Фермер Каніболоцький впевнений, що незважаючи на те, що в Україні - зона ризикованого землеробства, настав час, аби тими ризиками керувати:
- Треба внести добрива так, аби їх не в річку змило, а всі вони в ґрунт потрапили. Для цього у нас є знаряддя Кейс 530С «Еколотайгер», яке застосовується для глибокого обробітку ґрунту, але без обороту пласта. Всі пожнивні рештки залишаються на поверхні землі, що сприяє розвитку мікроорганізмів.
Ось таким ми побачили дещо нетипового українського фермера з амбіційними планами і конкретними справами, які втілює у життя він та його команда. Саме за такими прогресивними фермерами – майбутнє аграрної України.

Олексій ГУДЕНКО. Фото автора. с. Дмитрівка, Петропавлівський район,
Дніпропетровська область.

Механізатор Анатолій Тіхонов – однокласник директора. Дізнавшись, що він до всього ще й В’ячеславович, не втримались запитати, а чи не родич він відомого російського актора.
- Не знаю, може, й родич. Батько мій – росіянин.
Анатолій В’ячеславович розповів, що у СФГ «Престиж» він працює з першого дня його заснування.
- Починали з того, що стару техніку відновлювали, - каже він. - А тепер, ось, нову маємо і цим гордимось. А ще пишаюсь своїм однокласником, який досяг таких висот і нас в люди вивів.

Батько і син, керівник і головний інженер, Леонід і Владислав Каніболоцькі. Їм є про що говорити.
- Працювати під керівництвом батька – відповідальніше. Тут абияк не вийде, стараюсь все зробити на совість, - каже Владислав.

У короткі хвилини перепочинку до механізатора Володимира Сєрого прийшла донька та синок, аби батько скуштував смачних млинців, приготовлених мамою.
Він – перший механізатор, який пройшов навчання у сервісній службі компанії Райз. Відтак добре управляє імпортною та вітчизняною технікою. А ще за словами фермера Леоніда Каніболоцького, ніхто не зробить польові дороги так, як Володя: рівненько, з нахилом, аби влітку навіть після сильного дощу вже через 20 хвилин можна було б проїхати полем.

Микола Покусай того дня був задіяний на культивації ґрунту після соняшнику.
- За останній час, - говорить він, машинно-тракторний парк господарства оновився повністю завдяки Леоніду Каніболоцькому.

Микола Покусай того дня був задіяний на культивації ґрунту після соняшнику.
- За останній час, - говорить він, машинно-тракторний парк господарства оновився повністю завдяки Леоніду Каніболоцькому.