Поточний № 37 (1275)

20.09.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Президент показав достойний приклад: знає державну мову досконало!


18.07.2012

За 21 рік після проголошення незалежності в нашій країні виросли нові покоління людей, які природно, як і належить будь-якому громадянинові будь-якої країни, сприймають факт єдиної державної мови. За два десятиріччя люди звикли нарешті до того, що спілкуватися материнською мовою будь-де у рідній державі - це НОРМАЛЬНО. За 20 минулих років наші чиновники вже майже звикли - бодай не говорити українською, то хоча б звіти писати точно - державною!
Та на жаль, у тому ж Дніпропетровську ще є такі лікарі, які можуть сказати пацієнтові-підлітку: «Гаварі со мной на чєловєчєском язикє!», або: «Я родом із Росії, і вас нє понімаю» (це після 30-40-ка років проживання тут). Що ж, тепер вони матимуть повне право вимагати до себе звертання «регіональною» мовою…
У нашій країні Конституція порушена вже хоча б тим, що багато депутатів Верховної Ради не говорять українською, не бажають вивчити (чи просто згадати її зі свого дитинства!), і вони знають, що їм за це «нічого не буде». Без знання державної мови, без бажання нею говорити - нашим співвітчизникам дозволено висувати свої кандидатури на виборах… Що ж, віднині це не буде попранням Конституції, а буде цілком законним явищем - аби більше не виникало ні в кого сумнівних запитань. Стосовно депутатів, справді, не варто так перейматися, бо як кажуть наші територіальні сусіди, це «бєсполєзно». Але я з надією хочу звернутися до Президента України, адже він сам, особисто, добре і впевнено вивчив державну мову, показавши цим достойний приклад своїм підлеглим, своїм російськомовним співвітчизникам.
Пане Президенте, не підписуйте, будь ласка, закон, яким запускається механізм штучного розколу керованої Вами держави. Залиште мовне питання поза зоною досяжності Верховної Ради, вирішіть його власноруч на користь української мови. Я знаю - ВИ МОЖЕТЕ, ВАМ ЦЕ ПІД СИЛУ. Адже до єдиної державної мови тільки-но почали звикати навіть ті, хто «упирається»…

Лариса Омельченко, бібліотекар.
м.Підгородне,
Дніпропетровська область.