Поточний № 13 (1401)

13.08.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Пригода напередодні 1886 року


12.01.2022

Чому у Дніпрі є вулиця письменниці Марко Вовчок і чому вона приїздила у наші краї

«…Цього року, в березні, Катеринослав відвідала пані Марко Вовчок, відома малоросійська письменниця, яка приїжджала сюди на досить короткий час», – сповіщала газета «Екатеринославский юбилейный листок» у замітці «Пребывание в Екатеринославе литераторов» (1887, № 17). Мало хто знав, що це був уже другий приїзд до міста відомої української письменниці, за яким послідував ще й наступний, третій. А причиною їх стали не літературні справи, а досить трагічні обставини сімейного життя.Протягом 1886-1887 років вона тричі приїздила до Катеринослава і Новомосковська на побачення із сином Богданом Опанасовичем Марковичем. З 5 листопада 1885 і до 1 травня 1887 року він перебував у Новомосковському в’язничому замку за звинуваченням у державному злочині (за революційні переконання), а потім був переведений  до Астрахані.
…Пасажирський поїзд повільно підійшов до перону в Катеринославі. Ніхто у натовпі не звернув уваги, що з вагона вийшла вродлива жінка з аристократичними манерами. Вона, ховаючи змарніле обличчя у темний шарф і   дорогий хутряний комір зимового пальта, з’явилася у залі для пасажирів, зорієнтувалася на місці, оглянула розклад руху поїздів і поспішила на привокзальну площу. Не торгуючись, вона найняла візника, щоб доїхати до Новомосковська швидше, ніж стемніє…
Хто ця жінка? Куди вона так поспішала? Це була видатна українська письменниця XIX століття Марко Вовчок, яка виступала в одному ряду з найяскравішими майстрами слова свого часу, захищаючи права знедолених людей. Вона відома як авторка багатьох оповідань, повістей, найкраща перекладачка творів Жуля Верна, Віктора Гюго, Чарльза Дарвіна, Ганса Крістіана Андерсена та інших.
Причина для хвилювання у жінки була дуже вагома. Дорогий їй син, Богдан, опинився в Новомосковському «тюремному замку». Поліція заарештувала його і, як державного злочинця, в листопаді 1885 року ув’язнила без права на листування.
Трясло безжально пані Вілінську в холодному візку бруківкою першого в губернії кам’яного шосе, яке збудували селяни й арештанти. «Якась внутрішня сила кличе. Замість того, щоб у теплі готуватись до Нового 1886 року, зірвалась у холодну невідомість», – подумала про себе жінка.
Ніби почувши її думки, першим заговорив мовчазний візник: «Виїхали на степовий простір. Уже видно на березі скутої льодом річки село Підгородне. Незабаром і пункт призначення!»
Раптом щось хруснуло. Візок перехилився на бік і закляк на місці. Це найгірше! Що роботи? Обганяючи їх, один подорожній крикнув: «Дотягніть якось, – перед селом колісник «допоможе»!
Вийшли з візка на узбіччя. Зимовий вітер нахабнів, ніби глузував, кидаючи сніг в обличчя, шарпав одяг, свистів у вухах. Мороз щипав за щоки. Короткий день погрожував перейти в безоку довгу ніч. Прибита горем, засмучена непередбаченою пригодою, як горда орлиця, стояла жінка на узбіччі дороги. Байдуже торохтіли бруківкою повз українську гордість, письменницю, люблячу матір вози, пролітали дорогі карети, запряжені гарячими кіньми, одинокі циганські кибитки – усі поспішали до сімейного затишку. 
Раптом поряд похиленого візка спинилась карета, вкрита дорогим брезентом. Відкривши дверцята, середніх літ чоловік гукнув: «Пані Маріє, чи Вас я бачив нещодавно у  Києві? Дивні обставини! Спробую надати зараз посильну допомогу!»
«Шляхи Господні несповідні, уклін Вам, добродію», – відповіла Марія Олександрівна сумно. Незнайомець спинив розмову. Він стояв поруч із перекошеним візком і міряв оком, яка потрібна допомога?  
Потім він рішуче взявся до роботи: підставив опору і власноруч замінив зламане колесо. Працював той випадковий шляхетний рятівник енергійно, чітко, ніби досвідчений колісник. Коли незнайомець одягав рукавички, Марія Олександрівна простягла гроші за послугу – той ледь помітно вклонився. Рисаки його карети вдарили об камінь, аж іскри посипались…
Мати провела із сином кілька днів. Випросила у начальника тюряги дозвіл надсилати посилки, листи, перекази. Новий рік зустріла письменниця за українськими традиціями на квартирі у місцевої сільської родини. До ранку співали пісні, виголошували побажання, які, на диво, всі збулися.
Наступного дня Марко Вовчок вирішила найголовніше – оформила дозвіл у начальника тюрми на приїзд до Богдана нареченої. Там відбулись зворушливі події влітку, коли Богдан Маркович обвінчався з нареченою Євгенією Голубовською у місцевій церкві. Поряд стояла мати Богдана…
Марко Вовчок тричі приїздила до Присамар’я, щоб урятувати сина, допомогти вирватись із неволі. Про це мало хто знав у той час, а ще менше – нині. 
У Дніпрі нині багато вулиць перейменовано на честь видатних діячів українського визвольного руху, однак затишна вулиця Марка Вовчка існує тут давно. Вона пролягла на лівому березі Дніпра із заходу на схід паралельно вулиці Байкальській і спиняється за квартал від проспекту Слобожанського.
Хто ще за радянських часів ініціював назвати звичайну міську вулицю на честь славетної письменниці – невідомо. Старожили кажуть, що під час забудови мікрорайону у період хрущовської відлиги з’явилася вулиця, яка відтоді носить ім’я, а точніше псевдонім української письменниці Марії Вілінської. Чи бувала коли-небудь Марія Олександрівна у наших краях? Це питання і спонукало підняти архіви і віднайти відомості, пов’язані з перебуванням видатної української письменниці у Придніпров’ї.
Анатолій ХУДОКОН,
вчитель -методист Слобожанського ліцею,
відмінник освіти України.
Дніпропетровська область.
***
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО МАРКО ВОВЧОК 
Народилася Марія Вілінська у родині збіднілих дворян. Коли їй було 6 років, помер батько. Вітчим дівчинки часто знущався з неї у дитинстві, був картярем і п’яницею. Згодом матері довелося піти від нього, а двох дітей виховувала тітка.
Марко Вовчок знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші.  Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.
Повість письменниці «Маруся» отримала нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення у французьких школах.
Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися з редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!
Судом із 19 літераторів була засуджена за плагіат при роботі над перекладом казок Андерсена, після чого переїхала жити в глушину Тверської губернії.
Була особисто знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном, Дмитром Менделеєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим, Олександром Герценом, Львом Толстим.
Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.
Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку.