Поточний № 18 (1256)

19.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Приорілля вшановує Дмитра Назаренка


12.05.2011

Щемного сьогодні і на віки вічні 9 Травня у Ляшківці Царичанського району на Дніпропетровщині, як і всюди в Україні, біля меморіалу 190 полеглим краянам відбувся урочисто-траурний мітинг з нагоди Дня Перемоги. Усіх присутніх на ньому щиро вітали ветеран війни гвардії підполковник запасу Олександр Нестеренко, депутати Дніпропетровської облради Вікторія Шилова і Фахраддин Мухтаров, Ляшківський сільський голова Юлія Омелян. А пізніше біля в‘їзду в село освятили і урочисто відкрили пам‘ятник льотчику-винищувачу, Герою Радянського Союзу Дмитру Назаренку. Задум вшанувати пам‘ять легендарного земляка, який у важких повітряних боях збив 28 німецьких літаків, втілений в життя козаками Царичанського козацького полку.
- Зворушений тим, як люди відгукнулися на цю священну для всіх справу, - сказав отаман полку Володимир Кравченко. – Працівники Орлицького кар‘єру Полтавщини підготували гранітний камінь, завантажили його без жодної копійки. Спасибі їм і всім, хто доклав рук і серця до постання пам‘ятника. Хай над ним і всією Землею завжди буде мирне небо, відвойоване Дмитром Павловичем і його героїчним поколінням.
А односелець Героя Олексій Омелян пригадав його надзвичайну велич душі:
- Ми обоє з сусідньої Лутовинівки або Іванівки, зараз – Назаренки в його честь. Сьогодні українська громада увічнює пам‘ять про Дмитра Павловича. Пригадую, після визволення над Ляшківкою покружляв наш літак і сів поряд з селом. А з кабіни виходить із Зіркою Героя наш Дмитро Назаренко! За ним бігала юрба дітей. Він пригощав нас, дітей, цукерками, і завжди був дуже привітним до людей.
Право відкрити пам‘ятник уславленому льотчику було надане його двоюрідній сестрі Тамарі Пасічній.
- Дмитро Павлович народився 1917 року, а я 1935-го, то про його дитинство знаю від батьків, - розповіла вона. – Дідуся нашого розкуркулили, в 33-му наша сім‘я взяла Дмитрика з сестричкою до себе, щоб вони не померли з голоду. У 43-му він, молодий і гарний, завітав на часинку провідати родину. «Пустіть переночувати!» - каже. «Та йдіть у бригаду, там і переночуєте…» - відповіла його мама. Не впізнала – настільки сина змінила війна. А до неї він багато що пробував, навчався в Дніпропетровському інституті фізкультури. Але побачив оголошення про набір у Качинське військове училище – і поступив. Після війни залишився служити в авіації. Закінчив Московську академію військово-повітряних сил, Академію вищого командного складу. Служив, куди направляли – в Приморському краї, поблизу Ленінграда, в Тирасполі, Одесі… Відмовився лише від служби за кордоном - «Я вже на нього надивився під час війни…» Одружився, виховали вони з дружиною трьох дітей. Дослужився до генерал-майора, його частина випробовувала нову техніку. А в 1969-му, у 52 роки, несподівано помер. Похований в Одесі.
Відтепер стараннями щирих українських рук і сердець Ляшківка має пам‘ятник своєму славному земляку. У Царичанському районі подвиги ще трьох краян удостоєні звання Героя Радянського Союзу – Михайла Панікахи та Іллі Шишканя з Могилева, Михайла Вороного (Вороніна) з Михайлівки. З бронзових погрудь вони всі разом з менш відомими побратимами шлють своє напутнє слово народу українському: «Стрічайте сонце в ранішній росі, живіть щасливо і дітей ростіть!»

Григорій ДАВИДЕНКО.
Фото Василя ШПИРКИ.

На знімку: двоюрідна сестра Дмитра Назаренка Тамара Пасічна біля щойно освяченого пам‘ятника брату-герою.