Племінниця Руся, непосидюча та бойова, мов хлопчисько, ошалешила мене, підсунувши майже впритул до моїх окулярів гострий волосатий носик їжачка, котрий з цікавістю та цілком приязно почав розглядати та обнюхувати мою здивовану фізіономію.
- Де ти його взяла?
- У березі біля ставка...
Відразу пригадалася одна ніч моєї далекої молодості. Зорі яскраво світили в глибокому небі, густа пітьма вкрила стежину біля ставка, але ноги самі знали звичний маршрут по густій, уже дещо вологій од роси траві. Раптом довколишню тишу розірвало якесь фиркання, сказати б, навіть хрюкання. Я аж підскочив від несподіванки. “Чи кабусь чийсь загубився? - майнув здогад. - Але ж ні...”, - я присвітив ліхтариком і у сяйві проміння побачив двох їжаків, що войовничо настовбурчили свої голки один проти одного. То були супротивники-самці, вправніший своїм мужнім виглядом мав через двобій “закадрити” самку. Десь вона була поруч. Хоча, читав, поки оті горе-дуелянти з`ясовують свої стосунки, прекрасна їжачиха, тим часом може віддати свою любов третьому, напевно, хитрішому, котрий чаїться в засідці.
Отакі любовні колізї в живій природі.
Їжаки, взагалі-то, вельми цікаві істоти. Не гурмани, впольовують собі на корм комах, личинок, жаб, мишей, вужів і навіть гадюк, бо зовсім не бояться їхніх укусів. (Феномен їхньої прортиотрути вченим ще не вдалося виявити, хоч медицина дуже потребує цього відкриття.) З другого боку, ці колючі клубки дуже ласі на всілякі пригощання, люблять молоко, сир, хліб, макарони, печиво, варені рис і картоплю, насіння соняшнику, горіхи, навіть... сухий котячий корм. Тобто все, що смачно!
Їжаки дуже легко звикають до людей, піддаються дресируванню, можуть виконувати навіть чудернацькі трюки, здатні відрізняти голоси й кольори. Недивно: їм майже 60(!) мільйонів років.
- Русю, давай-но сфоткаю тебе з твоїм приятелем.
Їжачок, мабуть, мене зрозумів, бо відразу вмостився на руках моєї племінниці у щирій фотогенічній позі...

Микола ШАРИЙ. Полтавська область.