Безцінною є і підтримка США, Британії та Німеччини, котрі є гарантами безпеки і наших найближчих сусідів. Без них ми не змогли б дати таку відсіч ворогу.Сподіваюся, ці союзники з нами назавжди. А це прості звичайні люди: робітники, вчителі, лікарі, фахівці інших професій, які без роздумів відчинили двері своїх домівок для українців і віддали свої гроші на допомогу Україні.Це не можна забувати, а тим більше знецінювати, а ще більше – не поважати. Цивілізований світ так не живе. Якщо, звичайно, не стоїть конкретне завдання розсваритися. 
А саме у такому рефрені сьогодні виглядають останні заяви деяких наших урядовців щодо суверенного права дружніх країн захистити свого виробника від агресивного українського зернового експорту, у значному відсотку «чорного».
Захистити свого фермера, який не має преференцій торгувати пшеницею, ячменем та кукурудзою, у погоні за наживою, використовуючи кримінальні схеми і масштабні готівкові оборудки.Підставні фірми та сфальшовану логістику.
Як це часто-густо роблять наші експортери, котрих з малими партіями продукції, що вивозиться, у тому числі автомобільними маршрутами, побільшало у рази.
Навіть дрібні фермери сьогодні стали великими експортерами.
І цей зерновий вал абсолютно не прозорий, як і зиск нашої держави від нього.
Це підтверджують численні кримінальні справи, порушені проти українських експортерів у транзитних країнах, і тотальне неповернення валютної виручки в Україну.
А сьогодні АПК – головний наповнювач бюджету. Мав би таким бути, якби зернове шахрайство не було поставлене на потік.
Частина вторгованих за зерно коштів осідає на закордонних рахунках, частина повертається в Україну «чорним налом» у вигляді китайського товару і конвертацію коштів через одеський 7–й кілометр. Офіційний доларовий потік змілів до непристойності.
За таких трендів, до схем залучаються і неперебірливі фірми країн-транзитерів.
Через шиті білими нитками зловживання порушуються цілі серіали кримінальних справ, які висвітлюються у ЗМІ. Це на слуху, причому, усе відслідковують їхні уряди, яким вже важко стримувати незадоволення таким від власних фермерів.
А подекуди вже і широкої громадськості. Тим більше, що деякі з них стоять на порозі наступних виборів, й ігнорувати настрої своїх платників податків вони не можуть. Це і є ще одним жорстким компонентом нинішньої зернової кризи, яка, на мою думку, ніякою кризою не є. І тому має вирішуватися виключно в економічній і політичній площині.
А виходячи із наших воєнних реалій та колосальної залежності України від міжнародної допомоги, у першу чергу військової, такі кути мають прибиратися максимально дружелюбно, по–добросусідськи. Бо найстрашніше зараз – втратити підтримку світу!
А ми вже за кілька днів примудрилися створити напругу у стосунках з Польщею, Словаччиною, Румунією та Болгарією – нашими надійними друзями.
Дійшло до того, що польський президент Анджей Дуда, який у найчорніші наші дні регулярно приїжджав до Києва, переніс зустріч у Нью-Йорку з Володимиром Зеленським. Не виправила ситуацію і вчергове продемонстрована президентом Джозефом Байденом безапеляційна підтримка України.
Друзям прикро.
Добре, що у своєму виступі в ООН наш президент, нібито намагався пом’якшити проблему, яку на рівному місці створили українські аграрні чиновники, котрі навіть додумалися апелювати до ВТО щодо внутрішньої політики наших партнерів.
Більше того, під час війни при шаленій загрозі продовольчій безпеці погрожувати забороною польського сільськогосподарського імпорту! Це точно схоже на якийсь сценарій…
Бо вже договорилися до того, що польські чиновники починають вести мову про згортання програм для українських біженців. А там діти вже другий рік поспіль відвідують школи.
В ООН, звичайно, сидять вдячні слухачі, але, як показала дійсність, – абсолютно недієві, максимально неефективні і відірвані від реалій. Тому сподіватися, що нашу дрібну європейську проблематику вдасться вирішити через цей майданчик – абсолютно неправильно.
Скажіть, будь ласка, і ООН, і наші експортери різного штибу мотивують продажі зернових та іншої сільськогосподарської продукції у першу чергу порятунком низки африканських країн від голоду.
А ви чули реальну стурбованість президентів та урядів цих країн станом справ в Україні та нашими експортними проблемами? Головною з яких є регулярні ракетні обстріли Росією наших портів, зернових терміналів і трафіків.
Більше того, ті, кого ми рятуємо від голоду, насправді активно підтримують Путіна, який розв’язав цю криваву війну. За небагатьма винятками.
То є сенс і здоровий глузд за такого ставлення ризикувати втратити підтримку справжніх друзів? Не поставитися з розумінням до їхніх проблем, не зробити крок на зустріч, у першу чергу з наведенням порядку з нашим експортом.
Припинити вакханалію та махновщину у цьому секторі нашої економіки, зберегти авторитет потужної аграрної держави, яка і зараз, у війну, такою намагається залишатися, викликаючи повагу у партнерів.
Це при тому, що з 29 мільйонів площ, які засівали до війни, 7 мільйонів гектарів наразі під бойовими діями, окупацією та мінами. І дати відповідь суспільству на запитання, куди діваються мільярди, виручені за зерно?  
...Друзям ніколи не складно порозумітися. Нас обов’язково почують, якщо ми вестимемо діалог зважено і конструктивно, а не підкидаючи козирі ворогу.
У київських кабінетах теж слід пам’ятати, що ми все ще балансуємо над прірвою.             
І загроза втратити підтримку – одна з найкритичніших.
А в іншому – все буде Україна!