... Життя таке, що запитань завжди більше, ніж відповідей. А прогнози – річ наївна. Я не знаю, як і коли прийде наша Перемога. Влітку, навесні, восени? Але вже відчуваю терпкий смак та заобрійні запахи того божественного дня. Хоча не знаю, якою реально високою буде її ціна, і скільки часу нам знадобиться, щоб відплакати та відрадіти і знову перезавантажити економіку на мирні рейки.Після того, як Росія на сьогодні зруйнувала та пошкодила понад 130 тисяч об’єктів нашої цивільної інфраструктури, понад 104 тисячі будинків, де жили люди. Вбила і депортувала мільйони українців.Але знаю, яким це буде вселенським щастям!
Я не знаю, скільки часу, зусиль та коштів потрібно буде на розмінування українських чорноземів, де мін засаджено більше, ніж моркви та буряків у кращі роки.
І не знаю, що залишиться від нашого довоєнного екологічного різноманіття. Бо мене дуже турбує навіть червоний колір північного сяйва, що означає вільний доступ у атмосферу землі жорсткої космічної радіації, котра випалює кисень. Не кажучи вже про килимові обстріли нашої території ворогом. 
Я не знаю, як ми повертатимемо втрачені позиції світової аграрної держави. І як позбуватимемося сировинного експорту, як вибудовуватимемо новітню переробну галузь.
Але я рада, що попри митні перепони, наші партнери переймаються українським АПК. І Світовий банк вже оголосив про допомогу українським аграріям у 700 мільйонів доларів.
Ці гроші підуть на доступні кредити для сільгоспвиробництва та харчової переробки, а також на підтримку фермерів, котрі розводять корів, кіз, овець...
Бо як би нам важко нині не доводилося, озимі культури вже посіяно на понад 5,5 мільйонах гектарів. І це обнадіює.
З Божою допомогою відсіємося і навесні. Ми такі.
Мені імпонує й активна позиція президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка не стомлюється наголошувати на необхідності приєднання України до ЄС, називаючи це геостратегічним інтересом всієї Європи.
Щоправда, вона не встановлює часові рамки, вимагаючи негайних реформ. Тому я не знаю, як і коли за сьогоднішніх розкладів ми зможемо встигнути на цей потяг.
Проте її чітка заява, що Україну не можна допустити зануритися у заморожений військовий конфлікт, а Захід має підтримувати нас, скільки буде потрібно, не може не радувати.
Адже йдеться про таку неоднорідну Європу.
Але повторити цей кошмар ще раз у житті наших дітей ми не маємо права. І я згодна з тезою, що якщо перестане воювати Росія – настане мир, перестанемо воювати ми – не стане України.
І я вірю у наших аграріїв та наших військових. Але я не знаю, з яким ресурсним та науковим потенціалом після цих важких років залишиться і наша Аграрна академія. На цих розхристаних перехрестях. При таких недолугих інтригах на смертельних кинджальних протягах...
Але я переконана, що необхідно на повну використати навіть існуючий потенціал. Залучити все можливе і неможливе, щоб перемогти і на цьому фронті. Відстояти свою позицію. Нашу з колегами.
Бо наукові надбання створюються десятиліттями і втратити українську аграрну школу – неприпустимо. А це означає, що ми маємо бути готовими оперативно, синхронно включитися у реконструкцію українського АПК, крокуючи у ногу з нашими союзниками.
Доки вони не стомилися від нашої індиферентності.
Я не знаю, коли наш Київ знову танутиме у світлі реклам, ліхтарів, у тихій музиці щастя та спокою мирних вечорів. .
І я точно не знаю, що нам принесуть наступні вибори, якою буде прийдешня влада після нинішньої переоцінки війною наших цінностей.
Проте я знаю, що армія у нас одна, і її не переобереш, а тому допомагати війську потрібно щодня.
Грішми, зброєю, продовольством...
Бо сьогодні навіть не АПК, а наші солдати стали гарантами продовольчої безпеки держави, фермерських господарств, зернових коридорів...
Бо лише завдяки їм транзит суден коридором продовжується, і наразі вже більше 90 суден вивезли понад 3,3 мільйона тонн сільськогосподарської та металопродукції.
Армія – це єдине, у кому я наразі абсолютно упевнена, як мати двох дівчаток-першокласниць, котрі ходять у школу під прикриттям нашої ППО... 
І вона є, вона сильна, вона наша.
А тому навіть попри повний всілякі загрози – все буде Україна!  На тому і стоїмо.