Поточний № 4 (1431)

18.05.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Про третю світову


16.10.2023

Світ наривається на Третю світову. Одні очікують на це, як на невідворотнє, інші роблять усе, щоби вона нас точно не оминула. А дехто взагалі розцінює ескалацію як шанс. Особистий чи геополітичний. Головне – використати момент.
Це найнебезпечніші авантюристи.
А є такі, хто намагається усунутися від колективної відповідальності в надії вчергове відсидітися на галерках подій і ризиків, ну, принаймні, у партері.
Як Африка і Латинська Америка.
Злочинно наївні люди. За нинішньої глобалізації і дальності навіть неядерних ракет – це марні сподівання.
Масштабна війна одразу ж підірве ринки, сколихне фінансові індекси і круто загострить проблеми та кризи.
У першу чергу продовольчу і гуманітарну.
Рак нової світової, який гніздиться та прогресує у мізках безмозглих політиків, страшний метастазами.
Їх не локалізуєш, не випалиш.
Завжди була переконана, що людям у владі, незалежно від її рівнів, небезпечно давати доживати до стану мумій...
...Напад Росії на Україну однозначно не був спонтанним. Як і не був спровокованим.
Він був пробою пера, провокацією, зухвалим викликом всім напрацьованим системам безпеки та цінностей, всій світовій демократичній спільноті.
Лобовою перевіркою Заходу на готовність захищатися, боронитися, відклавши усі економічні та політичні неузгодженості піти на колосальні витрати. Бо ніщо не вартує людству так дорого, як війна. І ніщо не є ціннішим за мир.
Без нього всі інші надбання стають беззахисними і ламкими.
Найперше – людські життя.
Тому це був виклик і демонстрація готовності пуститися берега і здорового глузду разом із важливою людською захисною функцією – інстинктом самозбереження. Це було маркером щодо розмірів вдоволення шизофренічних геополітичних намірів і кривавих апетитів...
Але неочікувано для цивілізованого світу, на цьому етапі самозаспокоєння, він зрозумів масштаби загроз, об’єднався, згуртувався, знайшов силу і ресурси, щоби поставити агресора на місце. 
Їх забракло, десь вони були половинчастими, десь перетиснули песимісти, десь хуторянське мислення. Навіть, якщо ми говоримо про Рим чи Мадрид. Чи навіть НАТО.
Нерішучість в екстремальних ситуаціях – рідна мати поразки.
Вона породжує ще більше зло і швидко розширює його локації.
І що найгірше, поведінку одного диктатора, що злетів з котушок, одразу ж мавпують інші.
У нашому випадку все навіть складніше. Бо переконана, були попередні кулуарні домовленості щодо алгоритму розвитку подій. Причому, покрокові. А світ вже тривалий час баражував на межі, питанням було лише хто першим почне – Росія в Україні, чи Китай у Тайваню.
Менше здорового глузду виявилося у Путіна.
Оскільки героїчний опір нашого народу і швидко утворена коаліція союзників багатьох приструнила. Та, на жаль, проти неї вже була сформована Вісь Зла, і вона почала функціонувати.
Коли маски зняті, маскарад закінчується.
Почалася велика і кривава гра з чітко розписаними ролями і класифікаціями – наші, не наші. З використанням релігій та ідеологій. З ретельно виписаними політичними та дипломатичними сценаріями. Причому, на всіх можливих світових майданчиках. Із зухвало визначеними метами і цілями.
Території, нафта, дискваліфікація НАТО, розкол країн демократичного табору  та дестабілізація їхніх суспільств.
А за цим – перегляд кордонів узгоджених за наслідками Другої світової і реставрація квазікомуністичних імперій. Повернення до біполярного світу, де першу скрипку гратиме союз тираній.
...І зовсім неспроста ізраїльська трагедія.
Вона була запланованою на другий етап, навіть попри загравання на людях Москви з Тель-Авівом. Вона розглядалася, як неочікуваний джокер з кремлівського рукава. У разі невдач в Україні.
І щиро підгодовані Путіним ХАМАС та Хезболла вже давно били копитами на кордонах Ізраїлю. Як удар проспав знаменитий Моссад – невідомо. Але це так.
Що приспало керівництво країни – усунення від допомоги Україні і колективних санкцій, продовження відстороненої від планетарних реалій дипломатії з Кремлем? А, може, угоди з ворогами, котрі дешевші за папір, на якому написані?
А мудра Голда попереджала...
Дивно, що хтось із серйозних людей розглядає як головний привід несподіваної агресії можливе підписання великої угоди з Еміратами, яка б точно перетасувала близькосхідну колоду.
Ні. Путін обов’язково задіяв би фактор Ізраїлю лише з однією метою – відволікти США від України, де йому підгорає. Щоби перемкнути увагу сенаторів, платників податків та європейських союзників на пожежу в Ізраїлі.
Це йому вдалося.
Навіть українці, діти яких щодня гинуть тут, висловили небувалу підтримку ізраїльському народові. Попри все.
І тут Кремль виграв однозначно. Україна на тривалий час – друга у світових новинах. А в Ізраїлі масові, як під копірку жахи Бучі та Ірпеня.
Середньовічне варварство, зґвалтування, вбивства, малюки у клітках для тварин, спраглі і голодні біженці на дорогах... Кров, сльози, біда. 
Та це не витвережує схиблені мізки. І вже звучать заклики до чергового Джихаду.  
Більше того, цими вихідними Європу стрясають марші мусульманських громад на підтримку злочинного ХАМАСу.
Мусульмани всього світу об’єднуються, як марксистські трудящі.
І це не екстремісти з ХАМАСу, Хезболли чи ІДІЛу. Це звичайні пересічні мусульмани, які живуть і працюють у Європі.
Крім того, угода Нетаньяху із саудівським принцем надовго залягла у довгу шухляду.
Одним пострілом вбито двох верблюдів.
Росія знову впевнено може маніпулювати нафтовим ринком. А Китай дістав черговий часовий карт-бланш для безпрецедентного тиску на Тайвань. 
Але головна проблема, на мою думку, навіть не у цьому. А її вже видно неозброєним оком. Я не художниця, але я так бачу.
Ми всі стоїмо на порозі бурхливого відродження пан-мусульманської ідеї, і не під штандартами купки екстремістів, а під державними прапорами. 
Система противаг ослабла, правила світового устрою під загрозою, то чому ж не пуститися у танець. Це дуже небезпечний ренесанс.
Бо це все точно вийде за рамки навіть прорахованого Путіним. Обов’язково затягнеться у часі, навіть попри рішучі дії Ізраїлю. Це вже стає глобальною політикою і глобальною ситуацією сьогодення.
...Я зумисне не згадувала у попередніх рядках Іран, для того, щоб поставити у один ряд з ним Туреччину. Попри всі дешеві декорації.
Бо вона, навіть якщо не звертати увагу на перманентні та регулярні подвійні ігри з елементами східної зради, зараз разом з аятолою Хаменеї стоїть в авангарді формування мусульманської геополітики.
І те, що Туреччина член НАТО, є лише зручним маскуванням.
А найбільші загрози мають християнські країни, яким, як і Ізраїлю, не поталанило мати таких сусідів.
Моя рідна Вірменія, котра поставлена у цілу низку політичних та географічних безвиходей, і далі продовжує потерпати від такого добросусідства. Постійно перебуваючи під потенційною небезпекою. 
Я розумію, що, можливо, на тлі нашої та ізраїльської трагедій світ і не помічає, що відбувається у Нагірному Карабасі, не бачить караван у 100 тисяч біженців від азербайджанської, читай турецької агресії.
Але вдумайтеся лишень, у 21 столітті, як колись, на початку 20-го, вірмени втікають від мусульман, боячись етнічних чисток!  
І що найгірше, Вірменія опинилася у повній ізоляції від світової підтримки та допомоги, у першу чергу моральної.
Її і далі ідентифікують, як путінського сателіта, хоча люди там давно налаштовані на повний розрив з країною, що напала на Україну.
Згадалася сакраментальна фраза висловлена Путіним нещодавно: «Російське православ’я більше тяжіє до мусульманства, ніж до католицизму».
Яка ж вона ілюстративна! Як пояснює все. Все, що відбувається на Близькому Сході і на Кавказі. У тому числі іранські дрони та ракети, що падають на Київ та Тель-Авів.
Зриває вуаль із регулярних закритих перемовин Москви з ХАМАСом та Ердоганом. І цей сюжет розкручується стрімко, як рулетковий повідок за собакою.
Можливо, те, що наші воїни маркують свої танки знаком хрестоносців – білим хрестом – передбачення? 
...Є мудра українська приказка: «Не вір – не втратиш».
І вона могла би бути засторогою дипломатам та політикам, котрі під час війни з плеча сепарують країни, а автоматично і національні громади тут на своїх і не своїх. І так переконливо, що з мерії Парижа, який знає великого вірменина Шарля Азнавура, знімають український прапор, котрий висів там з початку війни...
Це так, до слова.
А у всьому іншому – все буде Україна!
Ануш БАЛЯН,
віце-президент НААН, академік НААН, доктор економічних наук, професор.