Догнати і перегнати…
На першому році своєї незалежності Україна виробляла 18 мільйонів тонн молока. Головним чином тому, що у спадок від Союзу перейшли молочні ферми та цілі молочні комплекси. Нині наша аграрна держава продукує його близько 11 мільйонів тонн, хоча, як стверджують знаючі експерти, це лише дута статистика – насправді ця цифра не перевищує восьми мільйонів тонн, бо у готову молочну продукції спритні переробники додають різноманітні рослинні замінники.
Потреби світового ринку на молоко щорічно зростають, особливо в Росії, на азійському континенті та в майже півторамільярдному Китаї. Тому аграрні аналітики прогнозують, що в найближчі років десять Україна може ввійти в число молочних лідерів світу. Якщо цього сама забажає, звісно. У нашій країні просто чудові умови для ведення молочного скотарства: клімат, немає проблем із водою, достатньо кормів, значні території для пасовищ, дешева робоча сила.
Щоправда, в Україні переважають дрібні господарства і дідівські методи утримання молочних корівок, їх частка у загальній чисельності дійного поголів‘я сягає 70 відсотків. Середній надій складає 4,5 тисячі літрів на рік. Тепер, скажімо, порівняємо з Ізраїлем, що має не надто добрі умови для скотарства. Тут в середньому надоюють від корови 12, 5 тисячі літрів. Але так було не завжди. І тут теж молоко «добували» нелегкою працею дрібного виробника. У 1999 році на «землі обітованій» почали молочну реформу. Уряд цієї країни, виплачуючи компенсацію фермерам, законно витіснив їх з молочної індустрії, створивши нове високотехнологічне виробництво. Продуктивність відразу ж зросла на третину.
Цей шлях не для нас? У нас своя специфіка, і селянин, якщо ще має фізичні сили, тримав і триматиме корівку, а то й кілька. Але новітні технології в молочному тваринництві ой як потрібні. А догнати та перегнати Європу, Азію та Америку в цій галузі, покотившись, образно кажучи, на молочному бідоні за вітром з гори, ніяк не можна, - потрібен потужний поштовх у вигляді інвестицій та державної підтримки. Благо цей процес, хоч і не так швидко, але вже кілька років триває по всі Україні.
Економічною перспективністю молоковиробництва зацікавилися великі аграрні формування, товариства та агрохолдинги, що можуть собі дозволити довгострокові вкладення. Молоко – це не «швидкі» гроші. Але віддача з часом очікується суттєва, оскільки тільки на внутрішньому українському ринку дефіцит молочної сировини складатиме 5-6 мільйонів тонн щороку, не кажучи же про всезростаючі потреби споживачів усього світу. Про цю тенденцію йшлося і в моєму огляді «Істина в… склянці молока» («Сільські новини», 7 липня 2011 р.). Того ж таки року, 8 червня 2011-го був підписаний наказ Мінагрополітики за № 227 про розподіл бюджетних коштів на підтримку виробників молока та м‘яса. Кошти розподілялися так: 1,5 млрд. гривень повинно булопіти на відшкодування витрат при будівництві ферм, комбікормових заводів і закупівлю техніки для тваринництва, 500 млн. призначалось на часткову компенсацію кредитів, залучених на ці цілі. Десятки агропідприємств почали будувати чи вже збудували сучасні молочні ферми і комплекси. Усі дружно зрозуміли: хай там що, а інвестиційна привабливість молочного скотарства чимала…

Молочко від молочка різниться…
Анекдот анекдотом, але є в ньому тонкий нюанс.
Пасуться дві корови на лугу. Мимо проїжджає автоцистерна з молоком. Одна корова читає надпис:
- Молоко пастеризоване гомогезіроване з вітаміном А. Ти ж, Маню, таким ось і не доїшся, - каже подружці. – Заздриш?
- Доїлась би, якби жила в апартаментах.
Мабуть, якийсь дядько потішиться з цієї чудасії, мовляв, корівка на лугу дає найкраще молочко, вітамінізоване, та й почуває себе на природі, мов королева. Так то воно так, але…
Наприкінці дев‘яностих відома на той час агрофірма «Наукова» презентувала як приз для передплатників газети голландського голштина – корівку породисту, гарну, мовби писанка. Радощів у селян, що одержали цей цінний і дуже дорогий приз, не було меж. Їм розповіли, як потрібно доглядати за такою високоудійною молочницею.
Через якийсь час редактор газети разом із зоотехніком провідали «щасливих» власників «європейської корівки». Картина перед ними відкрилася просто жахлива: на них дивились великі сумні очі представниці славної голштинської породи, сухореброї; вона стояла просто неба під якимось благеньким накриттям, а у годівниці лежала пріла люцерна.
- Та щось погано доїться та їсть без апетиту, - розвели руками господарі. – Що робити?
- Ми ж вам пояснювали, люди добрі, що потрібно робити. А ви що?.. Доріжте – не мучте худобину, - махнув рукою зоотехнік.
Королева голландських лугів стала, вживаючи російську мову - так правильніше, скотиною!
Їй справді не поталанило – вона потрапила в руки горе-господарів, без досвіду, та, мабуть, без старання та сумління. Звісно, ж у селі, як і скрізь, різні люди. Хтось аж душу вкладає в свою домашню ферму, хтось корпіє тут не дуже, а хтось – абияк. Та й, за великим рахунком, умови утримання в приватному секторі не скрізь однаково хороші, бо і можливості в усіх різні. Тільки недавно пішов процес, який підтримують великі компанії, такі, скажімо, як «Данон» чи «Мілкіленд», - процес створення молочних кооперативів із доїльним обладнанням, де вже в сучасних умовах можна отримувати чисте та більш якісне молоко. І держава почала виділяти кошти, щоб селяни могли придбати доїльні апарати. Цього мало, а все ж..

На круги своя
Більше двадцяти років втрачено в тваринницькій галузі, зруйновано величезну, хоч і відсталу за сучасними мірками виробничу базу. Тепер ціною величезних зусиль доводиться надолужувати згаяне. І не кожен насмілиться взятися за цю нелегку і досить затратну справу.
У середині минулого року мені випало відрядження в далеку Тернопільську область, вважай, аж уже під Івано-Франківськ. Відверто кажучи, не сподівався у цьому чудовому на природу краї, багатому на історичну спадщину, побачити таке масштабне відродження молочного скотарства, причому в одному господарстві - ТОВ “Бучачагрохлібпром” (нарис “У когорті елітної України”, 22 червня 2012 р.).
- Мої земляки щиро раділи від щастя, як тільки почалося це будівництво, - сказав мені виконавчий директор товариства Іван Карачка, коли ми оглядали уже готові світлі та просторі приміщення молочного комплексу в його рідному селі Осівка. - Це ж відразу робота і добрі заробітки для багатьох людей, тепер, повірте, не потрібно буде їм побиратися світами - дорогами Європи та Росії - у пошуках хліба насущного.
Таких комплексів у Бучачацькому районі Тернопілля за кілька років з‘явилося відразу чотири, ще два - незабаром стануть до ладу. ТОВ ”Бучачагрохлібпром”, викупивши практично руїни старих колгоспних ферм, реалізувало проекти тваринницьких комлексів єврозразка, з новітніми доїльними залами відомої фірми GEA WestfaliaSurge на 70-100 робочих місць.
Процес відродження товариство веде головним чином за рахунок власних внутрішніх резервів, закумульованих завдяки успішній роботі на орендованих 25 тисячах гектрів землі. Урожаї тут на рівні європейських.
А головне - все почалось із глибокого розуміння доконечної потреби такого відродження тваринництва на селі власника і засновника ТОВ “Бучачагрохлібпром” Петра Гадза (на знімку крайній зліва). Недаремно наприкінці минулого року він був удостоєний звання Героя України.
Та й саме життя підказує аграрному бізнесу - ось він, перспективний напрямок розвитку. І в соціальному сенсі теж, адже в село з відродженим твариннцтвом повертаються і надії на краще майбутнє.
Поступальний хід молочна галузь взяла і в інших регіонах України. Безумовним лідером тут, безперечно, є Полтавська область, де реалізуються масштабні проекти у ТОВ “НВП “Глобинський м‘ясо-молочний комплекс”, у ПП “Білоцерківська агропромислова група”, справді “молочним” називають Котелевський район (СВК “Батьківщина” та ТОВ “АФ “Маяк”).
Намагаються не відставати від сусудів у Черкаській та Київській областях, на Заході - у Хмельницькій області, на Півночі - у Сумській та Чернігівській.
У наступній публікації ми відстежимо динаміку молочного скотарства Дніпропетровщини.

Микола ШАРИЙ.