9 березня - 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861), українського поета, художника, мислителя

З великим сумом зустрічає Україна 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, який свого часу гнівно засудив загарбницьку політику царської Росії на Кавказі, де поклав свою голову щирий друг Тараса – Яків де Бальмен, котрому «не за Україну, а за її ката довелось пролити кров добру, не чорну».
Минуло 170 років, і тепер Україна знов стала заручником загарбницької політики уже Путінської Росії. Але найгірше, що «раби, подножки, грязь Москви» збирають мітинги на підтримку військової інтервенції в Криму, зрадливо і підлабузницьки вивішують російські прапори на Сході України.

Схаменіться, будьте люди,
бо лихо вам буде!..
Потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…
Це він, Великий пророк звертається сьогодні до вас, аби уберегти від фатальних помилок і прокляття людського тих, хто впише свої імена в сторінки цієї ганебної для всіх історії розколу України.
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю! -
немовби сьогодні промовляє своє віще слово Тарас до народу із послання «І живим, і мертвим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні..»
Шевченко, без сумніву, сьогодні потрібен, аби згуртувати народ, вселити віру у перемогу. У цьому, певно, геніальність і джерело безсмертя великого апостола правди, до якого звертають свої думки люди з різних куточків Великої України.

Ми є нащадки гнівного Тараса
Ми є нащадки гнівного Тараса,
Його терни торкнулись наших тіл.
Народ возвести в націю – не в расу,
Огненним словом Велетень хотів…
Встеляймо кручу пам’яті щоденно
Освяченими вітами верби:
Держава наша буде суверенна,
Коли з колін піднімуться раби..
Зелена бронза, брили мармурові –
Не кращий вияв віри в Кобзаря..
У неповторнім дивоцвіті мови
Нова над ним засвітиться зоря.
Його надії нашими хай стануть,
Його поезії ввіллються в нашу кров..
Злоба і ненависть, неначе лід, розтануть,
І ручаями задзвенить любов…
Микола Побелян, м. Харків.

Своє ставлення до подій на Майдані, які теж певною мірою перегукуються із творчістю Великого Кобзаря, висловила наш автор, шанувальниця поетичного слова, бібліотекар з Підгородного Лариса Омельченко.

Дід
Був на Грушевського самотній чоловік.
Стояв у пеклі, на згорілій шині.
Дивився на червоно-чорний світ,
Допомагав, як міг, чиїйсь дитині...
Свого портрета бачив на щиті.
Не здивувався: так і має бути.
«Нащадки славні, вояки – ще ті:
Мені б від них ще дечого набути!
Я кинув клич: «Борітеся!» - й вони
Врага і супостата побороли!
Що маю більш: заслуги чи вини
У тім, що боротьба іде довкола?..»
«І не заслуга, Діду, й не вина,
Ми просто Ваші рідні онучата.
Коли ж в онуків – праведна війна,
Хто, як не Дід, нам буде помагати?!»
Лариса Омельченко, 25 лютого 2014 р.

Відродися, Тарасе!
Відродися, Тарасе, мовою,
Одкровенням, душі розмовою.
Відродися, Тарасе, криницею,
Пульс життя в ній, віддача –
сторицею
Того кращого, край чим уславлений.
Твоїм іменем в світі він знаний є.
Відродися білявкою-хатою,
Щедрим колосом, співом крилатим.
Край художник свій пише,
В ньому рай, пломеніє душа,
Драматург словом слід свій
залишив,
А поет написав вірша.
Тож, як бачиш, кроками, рухом
Наш народ твоїм серцем живе,
Із твоїм нескореним духом,
З колін вставши, вперед іде.
І, тримаючи кетяг калини,
Біля серця вогонь не згасне.
У ім’я всієї Вкраїни,
Я прошу, відродися, Тарасе.
Людмила Яцура, сел. Межова, Дніпропетровська область.