Як закон захищає громаду від занадто близького сусідства з тваринницькими фермами

На українських землях домашню худобу розводять від неоліту. З тих часів тваринництво надійно забезпечує людей харчами, а в наші дні стало ще й джерелом прибутків. Однак сусідство людей із фермами часом перетворює життя на справжні тортури. Які правила сусідства скотарських ферм і житлової забудови? Куди скаржитися і як боротися зі смородом від свиноферми – про це розповідає директор Департаменту землеустрою Держземагентства Олександр Краснолуцький.

- Є нещасливі села, де квіти лише милують око, а от їх аромат забиває стійкий і потужний запах сусідньої ферми. Така ситуація – це недосконалість законодавства чи, навпаки, його порушення?
- Коли планується будівництво нової ферми, процедура затвердження проекту розписана досить докладно. Є державні будівельні норми, є санітарно-епідеміологічні норми, які встановлюють правила розміщення птахоферм, свиноферм. Цими нормами передбачається, яка повинна бути відстань від населеного пункту чи від житлової забудови. Коли проектуються такі ферми, повинен також передбачатися вивіз чи стік продуктів життєдіяльності тварин.
Від рішення: дозволяти будувати ферму в певному місці чи ні – залежить не лише комфорт десятків людей, але і їх здоров’я та екологічна безпека. Тому проект землевідведення під будівництво тваринницьких ферм затверджує спеціальна комісія.
- Хто входить до її складу?
- До складу комісії, яка погоджує документацію із землеустрою, мають входити представники органів земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного, охорони культурної спадщини. Коли людині відводять земельну ділянку, вона відразу говорить, для яких цілей хоче її використовувати. Відповідно, санепідстанція, даючи своє погодження, повинна враховувати, наскільки розміщення цієї ферми відповідає санітарним нормам – зокрема, й у плані забруднення повітря продуктами життєдіяльності тварин.
- Чи має громада право знати, що будується на її землях?
- Підписані Україною міжнародні конвенції зобов’язують місцеві органи влади інформувати громадян з питань екологічної безпеки виробничих об’єктів. Так, передбачено, що у випадку, коли будується великі тваринницькі комплекси (скажімо, свинокомплекси на 40 тисяч голів, птахофабрики) повинні однозначно проводитися громадські слухання. Тобто, якщо влада, вітаючи ініціативи інвестора, розміщує в населеному пункті таке підприємство, вона не може нехтувати думкою громадськості.
- Що варто знати громадянам, на яких очікує сусідство з тваринницькою фермою?
- Знайомлячись із проектами новобудов, громадяни мають знати, що навіть для маленьких приватних ферм повинна встановлюватися санітарно-захисна зона. Скажімо, якщо в господарстві є лише 15 голів свиней – мінімальний розмір санітарно-захисної зони має становити 25 метрів. Тобто до найближчого будинку, де мешкають люди, повинна бути витримана така дистанція. Для ферм, де поголів’я від 500 і до 10 000, скажімо, - там межі санітарно-захисної зони – 400-500 метрів.
Але, за висновками санепідслужби, ці зони можуть або збільшуватися, або зменшуватися. І часто санепідслужба найперше враховує саме економічний чинник – шкода призупинити роботу підприємства, тож воно не закривається, а санітарна захисна зона зменшується – штучно, за результатами замірів, які демонструють таку начебто більш-менш благополучну картину щодо забруднення повітря і води. Але в багатьох випадках навіть можливості зменшити її немає, тому що ферми збудовані просто впритул до житлової забудови.
- Що являє собою санітарна захисна зона?
- Не менше 40% її повинні складати зелені насадження.
- Хто має утримувати та доглядати територію за межами ферми?
- Тут повинен реалізуватися універсальний принцип: сплачує забруднювач. Тобто витрати на утримання, благоустрій, озеленення санітарної захисної зони повинна нести адміністрація підприємства, яке спричиняє забруднення. Із цієї зони повинні виноситися й житлова забудова, і об'єкти відпочинку. Скажімо, парк, сквер, дитячий майданчик, спортивний майданчик, дитячий заклад, лікувальний заклад, навіть городи, – всі ці об'єкти, на яких впродовж тривалого часу пербувають люди, повинні виноситися.
- Зараз існує така практика – приватні ферми, по мірі того, як їхній власник досягає економічних успіхів, починають нарощувати поголів’я на існуючих виробничих площах. Влада, зазвичай, радо вітає економічне зростання. Це – робочі місця, податки до бюджету. Натомість поза увагою залишаються негативні екологічні наслідки такого росту. Різкий запах сам по собі може бути джерелом дискомфорту, захворювань, погіршення самопочуття. Це – порушення права на екологічну безпеку. Куди скаржитися?
- З питань дотримання санітарних норм необхідно звертатися до районної санепідстанції, а потім і до обласної санітарно-епідеміологічної служби. Якщо є скарги на запах, вони мають провести заміри повітря з наступним аналізом та визначити, чи є там шкідливі речовини, що можуть вплинути на здоров’я людей.