7 січня - православні християни святкують Різдво Христове

В Україні цей звичай іде від вікових традицій церкви, яка продовжує дотримуватися старого календаря, в той час як більшість християнських церков, і в тому числі православних, святкує за новим стилем - двома тижнями раніше. Це питання не принципове, не пов’язане з конфесійними догматами. Слава Богові, відійшли в минуле гострі сутички між православ’ям і католицизмом минулих століть, які використовували це питання для збереження і поширення своїх впливів.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ - друге за значимістю після Великодня велике свято завершує сорокаденний Різдвяний піст (свята Чотиридесятниця). Після Різдва настають святки - святі дні або 12 днів, протягом яких відзначається свято. Разом з православною церквою в ніч з 6 на 7 січня Різдво зустрічає Єрусалимська, Сербська і Грузинська православні церкви, а також афонські монастирі, католики східного обряду (зокрема, Українська греко-католицька церква) і деякі протестанти, які живуть за Юліанським календарем.  
“Не лякайтеся, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”. Так вперше сповістив ангел людям, коли це сталося. Першими свідками народження Бога у людській подобі були пастухи. Немовля - Спасителя світу - вони застали сповитим і покладеним в яслах на сіні для годівлі овець у печері, що слугувала сховищем для їхніх отар під час негоди...
А наступними були царі. Зірка, що засяяла в небі Віфлеєма напередодні, привела сюди зі Сходу трьох мудреців-царів, що принесли до ніг Царя царів найдорогоцінніші земні скарби: золото, смирну й ладан. Але скарб, який судилося новонародженому немовляті згодом віддати людям, - дорогоцінніший за всі багатства землі, це дар спасіння наших душ, дар вічності й безсмертя, дар слова Божого, дар Нового Заповіту Бога. І ось уже протягом багатьох віків усе людство - від пастуха і до царя, від найменших сіл і до найбільших столиць світу - в усіх куточках землі оспівує “радість велику, що сталася людям усім”.
Святкування Різдва Христового народами планети за своїми звичаями і обрядами є своєрідним великим і прекрасним гімном Богові, в уславленні якого самобутньо і неповторно звучить і голос українського народу: “Звізда світла з востоку іде, За собою трьох царів персидських веде, Поклін дати Царю і Пану, Вишніх сил всього світу гетьману”. Взагалі, різдвяні колядування - важливий елемент святкування в багатьох народів.
Українські колядки - це найдорожча духовна скарбниця нашого народу, найпрекрасніше творіння його душі, яке він присвячує Творцеві. У нашому святкуванні Різдва широко представлена і культура прадавньої епохи, українського язичництва. В українській обрядовості органічно поєднуються елементи християнської і дохристиянської культур: кутя, коливо, вертеп - без них ніяк не обходиться це свято. У минулі часи, коли все наше населення стовідсотково було віруючим, у день Різдва грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки ходили по хатах з ляльковими виставами, персонажами яких були діючі особи тієї знаменної віфлеємської ночі.
Такий театр називався вертепом, виник ще у XVII ст. і став унікальним нашим національним і світовим культурним набутком. Тоді це був дуже розповсюджений звичай по всій Україні, і за часів Незалежності вертеп знову почав відроджуватись, ставати невід’ємною складовою різдвяних свят.