Тема пільг, зокрема, безкоштовного проїзду у громадському транспорті знову набула широкого суспільного резонансу. Адже йдеться про гарантований державою соціальний захист значної кількості громадян, що, як пишуть деякі ЗМІ, з часом може здійснюватися шляхом компенсації «живими» грошима.

Наскільки ймовірною є така ідея реформування системи пільг у країні, чи справді готове наше суспільство до її втілення у життя. Про це та інше - бесіда кореспондента УКРІНФОРМу із завідувачем відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Людмилою Черенько.

- Пані Людмило, якою є фактична кількість громадян-користувачів «транспортної пільги» і яких витрат вони потребують із державного бюджету?
- Наведу результати обстеження умов життя домогосподарств, яке щорічно здійснює державна служба статистики. Так ось, за оприлюдненими даними, право на пільгу із безкоштовного чи частково безкоштовного проїзду у транспорті впродовж 2011 року (результати за минулий рік ще не готові) фактично використали майже 12 млн., а точніше 11,8 млн. осіб. Загалом вони заощадили на цьому для сімейного бюджету 3,2 млрд. грн. У середньому один такий пільговик скористався за рік пільгою на 270 грн. Якщо розділити на 12 місяців, то можна дізнатися, скільки в середньому треба одній людині компенсувати за проїзд на місяць - виходить 23 грн.
Але, зауважу, одні люди їздять досить рідко, особливо непрацюючі пенсіонери, а інші користуються транспортом щоденно. Наприклад, пільгами на міський громадський транспорт не користуються сільські мешканці чи високопоставлені чиновники, співробітники органів прокуратури, судів, народні депутати, які зазвичай мають у своєму розпорядженні службові автомобілі. Але все ж таки більшість із тих, хто має право на безкоштовний проїзд у транспорті, ним користується, зокрема - це особи пенсійного віку.
Окрім того, обстеження держстату показує, що практично у кожному другому домогосподарстві проживає хоча б один пільговик, який використовує своє право на як мінімум одну пільгу. Тобто можна говорити, що сьогодні трохи менше 50 відсотків домогосподарств користуються якоюсь пільгою.
- Монетизація пільг в Україні для людей, які користуються тими чи іншими преференціями, є доволі дражливим питанням. Держава готова до такого рішучого кроку?
- Якщо ми дійсно хочемо компенсувати пільговикам гроші, які вони мають витратити на проїзд, то вийде дуже значна сума, яку не зміг би витримати наш бюджет навіть у кращі часи, коли економіка зростала і щороку виникав профіцит бюджету. Тому сьогодні говорити про це взагалі немає ніякого сенсу.
Скоріше може йтися про впорядкування системи пільг, зокрема, пільгового проїзду на транспорті. Тому що насправді ніхто - ані транспортні організації, ані фінансові державні установи - не знає, якою є фактична чисельність громадян, що користуються транспортом безкоштовно і скільки коштують оці пільги. Ніхто не знає, забагато чи замало тих коштів, які перераховує держава реальними грошима або шляхом взаємозаліків за перевезення пільговиків транспортникам.
Фінансування пільг є дуже складною системою. Адже левова частка передається як взаємозалік, тобто, організації - надавачі пільг - щось не платять у бюджет, і це йде як компенсація за обслуговування пільговиків. А «живі» гроші, якщо й отримують АТП, то швидше за все - у незначному обсязі.
- Тоді, може, простіше виділяти кожному пільговику якусь енну суму грошей?
- Для проведення монетизації є два шляхи. Перший - надавати суто символічну суму, наприклад 10 гривень на місяць кожному пільговику. Звичайно, це не влаштує людей, які регулярно користуються громадським транспортом, бо таких грошей вистачить лише на кілька поїздок.
Окрім того, вони суттєво не додадуть і до бюджету пільговиків, які взагалі не користуються транспортом, наприклад, сільські мешканці або інваліди. Справедливість певним чином буде встановлена. Але користі від цього не буде нікому, оскільки людей, які сьогодні мають пільгу на транспорт, понад 15 млн. Тобто, із бюджету втрати будуть великі, навіть якщо і по 10 гривень роздати, а ефекту для людей не буде ніякого. Тому це шлях хибний.
І другий шлях - виплачувати більші суми, принаймні вартість проїзного квитка на місяць, але тоді для бюджету це стане просто катастрофою.
- То що, залишити все так, як є?
- Ні, залишати не можна. Сьогодні треба шукати кошти, щоб запрацювала соціальна електронна картка, щоб ми зрозуміли - скільки пільговиків дійсно користуються транспортом. Тоді вже можна говорити і про наступні кроки. Або компенсувати транспортним організаціям чітко визначені суми, щоб припинити розмови про те, що вони перевозять більше, аніж їм платить держава. Або за умови поліпшення економічної ситуації в країні переходити до виплати адресної компенсації кожному пільговику.
Електронні соціальні картки, про які ми так багато говоримо, вже давно добре зарекомендували себе за кордоном. Та й в Україні пілотні проекти, проведені у низці регіонів, зокрема, у Дніпропетровській та Одеській областях, теж дали хороші результати. У ході експерименту в окремих містах з’ясувалося, що кошти, які раніше перераховувалися транспортним організаціям, значно перевищували фактичну потребу у компенсації державою пільгових перевезень.
Але для того, щоб поширити досвід застосування такої картки на усіх пільговиків країни, теж потрібні суттєві кошти. Адже в кожному трамваї, тролейбусі чи автобусі потрібно буде встановити турнікет, де могла б ця карточка спрацювати і відобразити поїздку громадянина, який має пільгу.
Потім воно окупиться, ефект буде, але на першому етапі необхідні серйозні фінансові вливання. Зокрема, на комп’ютерне технічне забезпечення, адже вся ця інформація має стікатися в одну базу. Навіть щоб розробити цю програму і запустити - також потрібні дуже великі гроші. Я вже не кажу про самі картки, турнікети в транспорті, термінали для зчитування картки в магазинах чи в аптеках. У цій картці може бути багато функцій, але для того, щоб вона запрацювала хоча б на першому етапі - для пільг у транспорті, державний бюджет має зазнати значних втрат.
- А чи не можна «відсікти» від пільговиків людей з високими доходами. Адже в одного пенсія 15 тисяч, а в іншого - 800 грн.
- Теоретично це виглядає дуже привабливо, але на практиці реалізувати практично неможливо.
- Чому?
- Технічно дуже важко. У нас 90 відсотків пенсіонерів мають дуже низький рівень пенсії і лише 10 відсотків - вище середнього, а високі виплати отримує лише один відсоток пенсіонерів. Тому не варто через цей один відсоток будувати нову складну систему. Надвисокі пенсії - це спеціальні пенсії, краще по них вирішити питання переліку пільг окремо і визначитися, які з преференцій залишати, а від яких можна відмовитися.
- Навести лад із пільговиками, напевне, мав би й анонсований вже не одним урядом єдиний реєстр пільговиків. Чи, може, він нарешті вже запрацював?
- Так, він створений, але створений некоректно. Окрему інформацію з нього можна отримати, але серйозні оціночні дані - ні. Якщо порівняти його із паперовими носіями, то він виглядає так, ніби ми дані про кожного пільговика записали на листочок і склали в папочку. Тому працювати із цим реєстром, як із єдиною базою даних для того, щоб групувати чи фільтрувати пільговиків за різними категоріями, змоги немає, оскільки на першому етапі у нього було закладене дуже примітивне програмне забезпечення.
- Очікувана реформа системи надання пільг є доволі масштабним проектом, який потребуватиме консультацій з громадськістю, аби уникнути у суспільстві спекуляцій, збурень, протестів. Чи не так?
- Безперечно, це завдання не одного дня. Мають відбутися зміни не лише у свідомості людей, але й в організаційних, фінансових та кадрових питаннях. І, звичайно ж, не оминути масштабної законотворчої роботи. Якщо ми наважимося по-справжньому реформувати систему пільг, необхідно буде вносити зміни до більше сотні законів.
Будь-які реформи пільг потребують серйозної роботи із суспільством на випередження. Ця тема з одного боку давно заїжджена, а з іншого - надзвичайно болюча. І як би ми не пропагували необхідність проведення такої реформи, населення все одно її не сприйме. Тому якщо орієнтуватися лише на суспільство, то реформи пільг не буде ніколи. Сьогодні люди налаштовані таким чином, що навіть ті, які не мають права на пільги, вважають, що пільги мають існувати і що вони є соціально справедливими. І в цьому парадокс! Тому мені важко сказати, чи треба готувати суспільство, чи ні. Оскільки реакція однозначно буде негативна.