Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

РЕКОНСТРУКЦІЯ


20.11.2015

Спираючись на міцні підмурки своїх досягнень, знане на Придніпров’ї товариство «Агрофірма ім. Горького» модернізує виробництво, господарську діяльність у цілому, щоб упевнено увійти в своє європейське майбутнє.

НОВЕНЬКА споруда молочного комплексу відразу привертає до себе увагу чіткими лініями металопрофілю та… відсутністю скляних вікон. Ідемо повз різьблену вишукану альтанку (певно, для перепочинку працюючих), праворуч – розлогі горіхи з пожухлим листям: на порі ж пізня осінь, на диво, погожа і бездощова.

Усередині ж усе аж блищить від свіжої води, а двоє молодих чоловіків у гумових халатах поволі тягнуть за собою довгі гумові шланги.

– Оце і є наша доїльна зала, – каже, зустрічаючи нас на порозі, завідувач МТФ №2 Анатолій Семененко (ферма, до всього, має ще й статус племінної) і продовжує: – За один підхід тут своє молочко віддають двадцять чотири корови. А в обслузі – вранці і ввечері – троє операторів: Даниїл Пшеничний, Дмитро Гончарук та Олександр Христюк (щоправда, поки двоє працюють, у третього – вихідний, так і підміняють один одного).

– Значить, доїти – це справа чоловіча? – питаємо.

– Тепер саме так. Автоматика ж. Та й на початку дуже важко було. Корови не мали звички до такого способу доїння – потрібна була певна чоловіча сила. Операторів набирали за конкурсом. Зараз справляються добре. Та й заробіток мають непоганий – залежно від валу молока до шести тисяч гривень.

Завідувач ферми проводить нас далі. У рядах лежать або стоять, ремиґаючи, чорно-рябі корови, всі, як на підбір – голштини ж бо!

У годівницях якась світло-бурувато-зелена суміш.

– Це монокорм, – перехопивши наші погляди, пояснює Семененко. – Збалансований, високопоживний, бо, посудіть, сюди входить сіно, сінаж, силос, зерносуміш та всілякі необхідні організму тварини мінеральні добавки. Такий спосіб годівлі, без зеленої маси, цілорічно, переважає традиційні способи. Сьогодні ми надоюємо від корови більше двадцяти літрів на добу.

А загалом отримуємо нині щодень вісім тонн високоякісного молока жирністю до чотирьох відсотків, – долучається до розмови директор товариства Микола Бочкар. – А оцей новий корпус із сучасною доїльною залою – перша черга, я б сказав, масштабної як для нашого господарства, та й, мабуть, не тільки, реконструкції існуючої бази молочної галузі. За рахунок власних коштів, отриманих і від тваринництва в тому числі, без залучень якихось запозичень чи зовнішніх інвестицій.

– Мабуть, на старому непросто зводити нове?

– Ви маєте рацію. Ми вели реконструкцію цілий рік, довелося повністю розібрати корівники ще, так би мовити, колгоспного зразка, простіше було б «з нуля»…

– Одначе результат ми бачимо. І він – чудовий.

– Цей корпус розрахований на двісті корів, хоча нині поки що тут їх сто вісімдесят, – веде далі Микола Васильович. – А ось перед вами, – показує рукою вперед, – територія вже повністю очищена від старих будівель, і другу чергу реконструкції, сподіваюсь, ми проведемо оперативніше. Хоча там уже голів буде більше – триста.

До цих слів варто додати, що і в нелегкі роки «ранньої» незалежності України, і потім ТОВ «Агрофірма ім. Горького», попри всілякі труднощі, не відмовлялася від класичної багатогалузевості господарювання, що була притаманна колгоспній системі радянської доби, а молочне виробництво тут було завжди. Тобто тут зберігали і зберігають робочі місця в тваринництві. Сьогодні утримують 920 голів ВРХ, у тому числі 430 дійних корів.

Одначе час нині не той, щоб галузь існувала тільки і стільки заради цієї, нехай і дуже важливої, обставини. Потрібно підніматися на вищий щабель, значно вищий. Світ пішов далеко вперед, а велике молоко вже не отримаєш дідівськими методами, навіть ще вчорашніми. Тому нові власники агротовариства мають конкретну мету значно модернізувати тваринництво, перевести її на найсучасніші технології, зокрема вже прислужився канадський досвід ефективного ведення молочного скотарства, що успішно застосовують і в деяких інших господарствах Дніпропетровщини і України в цілому.

АВТІВКОЮ директора ми наближаємося до бурякового лану. Незвично вже якось нині і звучить: «буряковий лан», хоча в старі добрі часи не було, певно, такого села в Україні, де б не сіяли цукристих.

– Ми виростили більш як півтисячі центнерів з кожного гектара, а в обробітку їх сто чотири, – розповідає Микола Бочкар. – Від буряківництва теж не відмовлялися, і нині галузь поступово повертається на втрачені позиції. Це важливо в економічному плані, важливо, що частина людей зайнята цією справою і має непогані заробітки.

ТОВ «Агрофірма ім. Горького» усі часи славилася своїми урожаями, як і їхні сусіди з Миколаївки – ТОВ «Злагоди», завжди кожне господарство прагнуло вести в усьому перед. Таке суперництво віталося з обох сторін, адже у виграші в обох випадках було все кількатисячне село, люди села.

Цьогорік горьківці виростили теж урожай нівроку – скажімо, пшениця на круг всипала 65 центнерів з гектара, були площі і по 75. Традиційно добірним зерном порадували насіннєві ділянки – успіхами в цій справі господарство відоме далеко за межами свого району та області. Але...

– Кожний рік приносить свої «сюрпризи», не обійшлося і цього літа, – згадує директор. – По наших полях, Миколаївкою і довколишніх селах пролетів такий шквал, що майже вся пшениця, дев’ятсот п’ятдесят гектарів, вісімсот кукурудзи і сімдесят соняшнику – а це половина всіх площ господарства – полягли, що називається, ледь не долілиць. Урожайність могла бути і більшою. А, крім того, яких затрат часу і сил потрібно було додатково докласти – і дякувати наших хлопцям-механізаторам, що з честю впоралися з цією бідою.

– Нам, міським жителям, Миколо Васильовичу, навіть важко уявити, як боротися з такою немилістю Всевишнього.

– Звичайно, таким катаклізмам важко щось протиставити. Але важливо не згаяти те, що вже маєш. Ви, звичайно ж, помітили, наскільки посушливішим стає клімат, навіть в нашій зоні, що ближча до Лісостепу. Тому ми можемо тільки порадіти, що, незважаючи ні на що, в нашому господарстві повністю зберігся масив поливних земель більш як на тисячу гектарів, дев’ятнадцять дощувальних установок, хоч до стареньких «Дніпрянок» запчастини доводиться діставати всіма правдами й неправдами.

ЯКЩО вже торкатися поливу та властивості горьківців ретельно й дбайливо зберігати створене руками своїх попередників, то варто згадати картоплярство.

Жартівливо і справедливо мовиться у народі: «Печуть мене, варять мене, їдять мене, хвалять мене, а як буде моя ласка,то буде з мене і паска». Так можуть сказати і в Миколаївці, бо якщо на картоплю деінде давно махнули рукою, то тут культура родить щедро, а отже, дає прибутки, в одному році – менші, в іншому – більші, а також це більше сорока робочих місця з весни до весни.

ТОВ «Агрофірма ім. Горького» – це стабільність і неухильний розвиток, стабільний колектив (постійно 300 працюючих – спеціалістів, механізаторів, тваринників, автомобілістів, рільників). І якщо з депутатських трибун гаряче закликають наближатися до високих стандартів цивілізованої Європи – більше на словах, а не на власних прикладах, то господарства, подібні миколаївському, торують цей шлях самотужки, кожний день, хай невеликими кроками, нехай не так швидко, як хотілося б, але все впевненіше. Тож побажаймо їм напередодні професійного свята на цьому нелегкому шляху ще більших і ваговитіших успіхів.

Микола ПАВЛИШ, Павло ЗАРІЧНИЙ (фото). Новомосковський район, Дніпропетровська область.