Як вже повідомляли «СН», хлібороби Новомосковського району отримали найбільший валовий збір і найвищу врожайність ранніх зернових на Дніпропетровщині. Секрети високих врожаїв ми намагалися вивідати у лідерів жнив з ТОВ «Агроальянс».

У ТОЙ ЧАС, коли Україна прагне у найближчі роки наблизитись до виробництва 100 млн. тонн зернових, в агрокорпорації, до складу якої входять кілька господарств Новомосковського району, у т. ч. й ТОВ «Агроальянс», цю мрію втілюють у практичну площину, щороку нарощуючи урожайність. Так, у 2010 тут мали 58,2 ц/га, у 2011 – 65 ц/га. А цього року в «Агроальянсі» отримали без перебільшення рекордні показники. Зокрема, середня урожайність озимої пшениці на площі 1159 гектарів склала 78,9 центнера. Ярий ячмінь на 183 гектарах вродив по 57,7 центнерів, озиме жито на 112 гектарах дало по 46,5 центнера, горох на 76 гектарах – по 34,1 центнера з гектара.

«А окремі поля вродили по 88-90 центнерів на круг, - не без гордості говорить головний агроном господарства Анатолій Живодьор. - У всі часи Новомосковський район стояв на вищому рівні агротехнологій, а три найпередовіші сусідні райони Новомосковський, Магдалинівський, Царичанський завжди суперничали між собою».

До речі, Анатолій Степанович, якого керівник «Агроальянсу» Олександр Гаркавенко вважає кращим агрономом України, до 2003 року набував свій досвід у Царичанському районі, будучи головою КСП, а потім і головним агрономом районного управління сільського господарства. І ось уже 12 років він – незмінний агроном «Агроальянсу», і новомосковські степи тепер стали йому рідними і дорогими. Треба було бачити, з якою любов’ю він дивиться на доглянуті поля «Агоальянсу» і з якою досадою на невдалі спроби господарювання одноосібників.

«Чи вплинули цьогорічні опади на якість зерна?» – повторює він наше запитання і відразу ж відповідає на нього: «Певною мірою. Але ми працюємо не перший рік на цих землях, які добре «заправлені» добривами. А ще суворо дотримуємось технології. Відтак, дощі, які рясно пройшли напередодні жнив, майже не вплинули на якість зерна. А сорти краснодарської, київської та одеської селекції зарекомендували себе якнайкраще. Навіть за цьогорічних погодних умов у нас не було полеглих хлібів. А ось кукурудзу раніше вирощували імпортну та вітчизняну. За відсутності опадів, приміром, українські гібриди навіть показують кращу врожайність. Якщо ж є сприятливі погодні умови, якщо на всіх етапах дотримується технологія - першість тримають імпортні гібриди, які ми зараз і вирощуємо.

Наша дорога прямує до кукурудзяного поля, де повним ходом триває заготівля силосу. Так-так, силосу, оскільки у господарстві утримують близько тисячі голів ВРХ.

Під відкритим небом за письмовим столом облаштувалась на своєму відповідальному посту обліковець Ольга Нікітіна. Ще десять років тому жінка працювала бригадиром на Губиниському цукровому заводі, який припинив свою діяльність і залишив без роботи багатьох місцевих жителів.

«І сьогодні душа болить за таку безгосподарність, - каже Ольга Іванівна. – Ми і зараз продовжуємо вирощувати цукрові буряки, які будемо возити аж під Кременчук, за 180 км. А поряд така махина простоює. Не по-хазяйськи все це!»

Ольга Нікітіна знає всіх передовиків жнивного поля. Це на її очах під пекучим сонцем ці мужні чоловіки кували свою перемогу у боротьбі за урожай. Зокрема, комбайнер Сергій Шкалигін, переселенець з Донецької області, зі своїм помічником Олександром Шовкоплясом на Кейсі став першим, намолотивши 2243,22 тонни пшениці. Сергій Бондар разом зі своїм помічником Олександром Лук’яненком були кращими на «Доні-1500», намолотивши 1553,53 тонни. Серед водіїв кращими стали Іван Вітюк, який КамАЗом перевіз 1573,52 тонни збіжжя, Юрій Ворон перевіз з поля автомобілем «ГАЗ» 1449,24 тонни зерна. Дух змагання відчувався і на силосуванні, комбайнер і водії працювали напрочуд злагоджено, ні тобі хвилини простою. Притому збирання йде не тільки швидко, але і якісно – на полі не лишається жодного качанчика.

У високому темпі працював на жнивах, за словами Олени Іванівни, комбайнер Андрій Лященко, але не дійшов до фінішу, потрапивши у лікарню. Багато зусиль також докладав на жнивах Іван Влізьков, який працював комбайнером перший рік. Олександр Чаленко, Анатолій Титаренко, Петро Галата теж робили на совість, Петро Сорока слідом дискував поля, Василь Слабоспицький – пресував солому. Тобто усі працювали, як один злагоджений механізм.

«Що головне для трудящої людини? – продовжує Ольга Нікітіна. – Напевно, ж стабільність, своєчасні аванс і зарплата. А для цього треба працювати і отримувати такі врожаї, як у нас. І в цьому заслуга і нашого директора Олександра Гаркавенка, і нашого головного агронома Анатолія Живодьора, які не шкодують грошей на добрива, засоби захисту рослин, якісне насіння.

Немає поганих культур і поганих земель

Цю істину намагався нам довести впродовж кількох годин спілкування головний агроном Анатолій Живодьор.

«Мене запитують, наприклад, для чого вирощуєте сьогодні цукровий буряк. Мовляв, ця культура не для нашої зони, він нерентабельний. По-перше, за договорами оренди земельних паїв, ми видаємо цукор своїм пайовикам. По-друге, цукровий буряк – високорентабельна культура. Інша справа, щоб отримати 100-відсоткову рентабельність, треба вкласти чимало коштів. А ось соняшник у нас займає всього тисячу гектарів, що становить близько 18 відсотків від загальної площі.

Як розповів Анатолій Степанович, в основі господарювання присутні елементи старої колгоспної системи. Зокрема, є бригади, відділення. Але до цієї колгоспної системи тут додали сучасні технології, великогабаритну техніку, оптимальний штат працівників. Це дозволяє замість 40 механізаторів працювати п’ятнадцятьом. Однак при цьому тут не лише не відмовляються від тих же комбайнів «Дон», тракторів К-701, а постійно підтримують їх працездатність.

Найкращими попередниками під озиму пшеницю у ТОВ «Агроальянс» називають горох, кукурудзу на силос, багаторічні трави, ярі зернові.

Техніка без людей мертва

Головний інженер Віктор Бочкар запорукою тривалого життя вітчизняної техніки вважає людський фактор.

«Раціональне використання та своєчасне обслуговування подовжують експлуатаційний ресурс будь-якого механізму, - говорить Віктор Миколайович. – Якісні паливно-мастильні матеріали - це як якісні харчі для людини. Техніка без людей мертва, але вона відчуває всі людські помилки.

Пригадав головний інженер розмову керівника одного сільгосппідприємства з представником німецької компанії - виробника комбайнів. Після того, як німець розповів про переваги своїх комбайнів, українець запитує: «А якщо бур’ян на хлібному полі. Як тоді?»

«Наш комбайн бур’ян не косить», - відповів німець.

«А якщо бур’ян?», - не вгамовувався українець.

«Для цього є «Ягуар»…

Як зізнався головний інженер, сьогодні дуже складно знайти спеціалістів для роботи на імпортній техніці, багато новачків просто не витримують напруженого ритму «Агроальянсу». Серед своїх найперших помічників Віктор Миколайович називає керуючого першим відділенням у селі Личкове Магдалинівського району Сергія Білана, постачальника Миколу Мирошника, бригадира третього відділення Миколу Бочкаря, кладовщика Ларису Баринову, яка знає не лише будь-яку запчастину у складі, а й номер підшипника.

До речі, Віктор Бочкар спроектував і зробив кормороздавач для концкормів, ряд інших корисних технічних нововведень.

Головне завдання інженера, як і лікаря, встановити точний діагноз. Тоді життя агрегату чи механізму буде продовжено…

Труднощі, аби їх долати

У селі Личкове Магдалинівського району у колгоспі ім. Суворова, очолюваного Героєм Соцпраці Миколою Шкуліпою, працювали Гаркавенки – Ніна Миколаївна зоотехніком, а Іван Тимофійович – завідувачем автогаража. І коли після школи їхньому синові Олександру треба було вчитись далі, не збирали навіть сімейної ради. Оскільки хлопець ще з дитинства любив складати велосипеди, мотоцикли, а батьковим легковиком управляв ще тоді, коли його однокласники мріяли покататись хоча б на мопеді. За направленням колгоспу Олександр вступає на факультет механізації Дніпропетровського сільгоспінституту. Через два роки йде служити в армію, аж за Полярний круг. Повертається додому і завершує навчання з червоним дипломом. Після цього працює у рідному колгоспі, а через три роки його запрошують у новомосковский «Агротехсервіс» на посаду головного інженера.

Сьогодні Олександр Іванович пригадує той час з теплотою у серці:

«Роки навчання та служби в армії були певними етапами. Були свої труднощі, свої проблеми, які доводилось долати, і виходити на певний ритм. В період навчання три роки працював помічником комбайнера. Коли після «Ниви» отримали перший «Дон» - раділи, як діти – з кондиціонером, комфортний. Напевно, зараз не так радіють новим «Кейсам»…

А ще пригадав Олександр Іванович, як починались жнива у колгоспі Суворова: комбайни ставали в ряд лінійкою, проходили повз сільський клуб, люди виходили на вулицю, аби побажати хліборобам високих врожаїв. Ще тоді відчував він гордість за свою причетність до хліборобської праці.

Його дід, Тимофій Савустійович пройшов війну, отримав контузію. До 90 років тримав корову і сам заготовляв сіно. А прапрадід був куркулем, тобто справжнім господарем. Мав свій млин, корів, коней.

«Напевно, гени моїх пращурів перейшли і мені, - сказав Олександр Іванович.

Одні – все, інші – нічого

«Чому сьогодні ТОВ «Агроальянс» платить великі податки, утримує соціальну сферу, а одноосібники залишаються осторонь цих процесів, - запитує О. Гаркавенко. – Хто в них працює і на яких підставах? Яка врожайність і чи витримуються технології? Дехто, наприклад, виходить із своїм паєм і 2-3 роки отримує врожайність за рахунок наших капіталовкладень. А що буде далі? Дехто це вже розуміє і повертається зі своїм паєм назад…

У 2003 році у ТОВ «Агроальянс» залишалось всього 150 голів ВРХ. І коли побачили, як спритні ділки починають розбирати корпуси тваринницьких приміщень, зупинили цей процес, полагодили все і почали нарощувати поголів’я. На сьогодні тут утримується 960 голів ВРХ вітчизняної голштинізованої породи.

«До стрибка долара собівартість молока була на 10-20 відсотків меншою за реалізаційну ціну, - каже Олександр Іванович. – Тепер, коли валюта зросла утричі, нам доплачують лише 70 копійок, а приймають молоко по 4,7 грн. Хоча ми дивимось на цю галузь ще й з іншого боку: постійні робочі місця, у нас є кормовиробництво, а на поля щороку вносимо органічні добрива, що не менш важливо.

Щодо секретів високих врожаїв, то як відзначив директор, їх немає. Треба повертатись до своєї історії і взяти все краще, що було при колгоспах: семипільна сівозміна, обов’язково вирощувати горох, він кращий попередник для пшениці. І працювати з бажанням і злагоджено.

Базове господарство

«Голова Губиниської селищної ради Олександр Шиян називає «Агроальянс» базовим господарством, хоча ми обробляємо лише 40 відсотків земель цієї ради, - продовжує О. Гаркавенко. – Саме на нас тримаються соціальні питання у школі і дитсадку, сільському клубі. На мою думку, до цього слід залучати всіх користувачів земель.

Напередодні Дня незалежності Олександр Гаркавенко звернувся до читачів «Сільських новин» з найкращими побажаннями:

«Головне – зупинити кровопролиття на Донбасі. Щоб Україна стала міцною і захищеною, а люди мали впевненість і знали, що завтра буде краще, ніж сьогодні».

Олександр ПЕТРЕНКО. сел. Губиниха, Новомосковський район, Дніпропетровська область.

На знімках:

Директор Олександр Гаркавенко (у центрі), головний інженер Віктор Бочкар (зліва), головний агроном Анатолій Живодьор (справа). Механізатор Євген Кравченко. Він вносить на поля 80 відсотків засобів захисту рослин. Свою роботу любить і цінує.

Сергій Бондар відзначився перемогою на жнивах (серед комбайнів «Дон»), намолотивши понад 1500 тонн зерна. Зараз зі своїм помічником Анатолієм Володьком – на силосуванні.