або Чому тихе та спокійне село на межі двох областей перетворилося на передову невидимого фронту

ХТО ж їх не любить, такі урочисті завершальні акорди жнивної пори - сільський тік по самісінькі вінця наповнений золотавим збіжжям, що, мов потоки води, нечутно збігає додолу.
Тільки й чути: “шух, шух…”
- Це з нового врожаю, на пай дають, - хвалиться Тамара Рибалко і занурює відро у зерновий потік. - Отак, - каже, - і доводиться міряти відрами і “на око”, бо на вагову не пускають й ногою. Хаaзяї у нас тут, бачте, такі завелися…
- А ви з якої газети? – цікавиться, ніби між іншим, бо ж голова і руки зайняті своїм, насущним…
- Із “Сільських новин”, - кажу.
- Та невже? - ніби оговтавшись, баба Тамара враз розпливається у посмішці.
- Хороша газета, а головне - правдива, за людей руку тягне… Та й зараз вас ніби сам Бог нам послав!
Незчулася, як опинилася у вирі сільських проблем. Новогригорівці схвильовано розповідали про тік і вагову, захоплені Анатолієм і Юрієм Кривохатами, про те, що й досі не мають на руках майнових сертифікатів, бо майно колишнього господарства і досі не розпайоване. “Взули нас, як тих сіромах, - констатували з жалем. - За десятки років праці в колгоспі нажили хіба що горба на спині. Все Кривохати під себе підім’яли!”
Конфлікт між ноовогригорівцями і Анатолієм Кривохатом, директором товариства “Мрія”, бере початок з далекого 2005 року, фактично з моменту підписання договорів оренди, коли місцеве товариство жодного разу не виконало їх умов належним чином. Селян продовжували безсоромно дурити, щоразу посилаючи “куди подалі”.
Анатолій Миколайович вкрай знахабнів, заручившись юридичним супроводом, а саме - кваліфікованим консультантом у “Мрії” став Юрій Кривохат, дипломований юрист і адвокат з кількарічною практикою. Батько й син були непорушні - договори оренди, укладені на п’ять років, не втратили своєї чинності, а значить не могли бути розірвані в односторонньому порядку. Новогригорівським селянам пропонували безпросвітне рабство у Кривохатів, щонайменше, на кілька років.
Чи думав тоді дипломований юрист, що програє суд немічним пенсіонерам, які, за його словами, виголошеними прямо у залі судових засідань, “не здатні мислити адекватно”?
Кривохатська оборудка розсипалась, мов хитка хатинка із зотлілих дощок. Прецедент було створено, і новогригорівські селяни поклали край сучасній кріпацькій нарузі над собою. Та навіть ця важлива перемога не додала спокою стражденному селу, а його затяті вороги ніби ще більше мстилися за непокору.