Поточний № 4 (1431)

29.03.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Російське бомбардування мало абсолютно варварський характер, знищували все


09.04.2022

Місто Ізюм на Харківщині від початку березня заблоковане російськими окупантами. В ньому немає ні електрики, ні тепла, ні води, а житлова забудова знищена практично на 80%. Ізюм, який в області славився величезними та смачнющими полуницями і не має жодного військового об’єкта, перетворився на суцільну руїну. Мешканці стали заручниками в руках ворога, який не надає гуманітарних коридорів і відмовляється пропускати продуктові вантажі та медикаменти. Скільки протримаються люди в таких умовах, можна припускати дуже приблизно.
Про блокаду, яка перетворюється на геноцид, і виживання мешканців міста Укрінформ поговорив із заступником Ізюмського міського голови Володимиром Мацокіним.
ПІСЛЯ ОБСТРІЛІВ ШКІЛ ЛИШИЛИСЯ ТІЛЬКИ СТІНИ
– Коли місто опинилося в блокаді?
– Шостого березня нас почали інтенсивно бомбардувати. Ми вже знали, що в районі Гончарівки, Пісок (райони міста), залізничного вокзалу знаходяться окупаційні війська. У місті на той час уже були підірвані всі автомобільні мости через річку Сіверський Донець, залишався тільки пішохідний міст. Ми (міська влада) перебували в центральній частині під українським прапором. Почалося нищівне бомбардування з літаків, ракетами, з артилерії, з мінометів. І це відбувалося щодня.
На сьогодні Генеральний штаб ЗСУ каже, що йдуть бої за Ізюм. Бойові дії тривають, і більше я коментувати не маю права.
– Які масштаби руйнувань після авіаударів та обстрілів?
– Це бомбардування носило абсолютно варварський і хаотичний характер. Незрозуміло, яка там могла бути військова логіка. Знищували все. Меморіали, присвячені Другій світовій війні, дитячі садочки, ліцей, медичні та соціальні заклади, шляхи, пішохідний міст, який я згадував, центральну площу, центральний парк, пам’ятки архітектури. Апокаліптична картина…
– Житлові будинки…
– І це не така руйнація, коли, наприклад, повилітали вікна й двері, – ні, «складалися» цілі під’їзди. Я не військовий, не знаю, якою зброєю завдаються такі удари. Були обстріли по школах – і лишилися тільки стіни, залишки «коробки».
– До авіаударів, до масованих ударів артилерії виходили російські війська на зв’язок, пропонували міській владі здатися?
– Вони зв’язувалися з Ізюмським міським головою Валерієм Марченком. Це був стандартний набір фраз про те, що їм треба пройти місто, що вони нічого не чіпатимуть, бо вони переслідують ці свої фантастично-шизофренічні «цілі денацифікації та демілітаризації». Але міський голова чітко пояснив, що він обраний в Україні, громадянами України і таким залишиться, і що міський голова не може приймати стратегічні рішення, які є повноваженнями Збройних Сил, когось «пропускати». Тому на розгляд якихось там «пропозицій», які робляться для провокацій, створення пропагандистських картинок російських телеканалів, міський голова не пристав.
– До 6 березня скільки мешканців вирішили виїхати чи організовано евакуювалися?
– Є приблизні дані. Організованими міською владою коридорами один раз ми вивезли 250 людей, і другий раз – 44 автобуса людей – це 2,5-3 тис. Багато людей залишали місто на власному транспорті, на свій страх і ризик, і їх ми не можемо підрахувати точно. Ми вважаємо, що на сьогодні в Ізюмі та селах у передмісті – це Кам’янка, Суха Кам’янка, Топальське – заблоковано і потребують негайної гуманітарної допомоги від 15 до 20 тисяч осіб. Вони потерпають від військових дій і перебувають у вкрай небезпечному становищі.
– Ви повідомляли, що, можливо, у підвалах зруйнованих будинків, під завалами залишилися люди.
– Є два такі висотні будинки – по вул. Хлібозаводській і по вул. Першотравневій. Саме там зруйновані повністю перекриття, під’їзди впали на підвали, де були люди. Це ж не спеціальні укриття, і стеля підвалу ніяк не укріплена. Дістатися туди було неможливо – мости вже були зруйновані, а сам район обстрілювався снайперами. Ми намагалися отримати хоча б інформацію. Вона суперечлива. Щодо Хлібозаводської говорять, що людям вдалося вийти, а от по Першотравневій – різне. Є велика ймовірність, що люди там були поховані заживо. Дуже хочеться помилятися. Остаточної інформації немає, та росіяни й не допустять туди нікого. Бо це злочини проти людяності, порушення всіх гуманітарних правил, які взагалі існують у світі.
Отримували інформацію від тих людей, які вже настільки зневірилися, що ризикуючи, під обстрілами, вибиралися з міста пішки. Вони 10 кілометрів ішли по руслу річки Сіверський Донець, і потім ми їх зустрічали, забирали й вивозили в безпечні місця. То вони розповідали і про відбирання майна, автотранспортних засобів, і про існування списків, за якими шукають учасників АТО/ООС, бійців територіальної оборони та членів їхніх сімей, депутатів міської ради, працівників місцевого самоврядування, різних закладів міста. Тобто вся ця інформація в окупантів є.
– Очевидно, від колаборантів.
– Звичайно.
– Повідомлялося, що заходити в Ізюм окупанти почали 26 березня, і що маловідомий і незахищений шлях у місто їм показав депутат міськради від ОПЗЖ Анатолій Фомичевський. Від нього очікували зради?
– Стовідсотково. Оскільки це людина з відвертими антиукраїнськими поглядами. Про діяльність таких людей ми весь час говорили, всі ці останні роки, в тому числі і з правоохоронними органами. Фомичевський ще у 2014 році фотографувався з прапором так званої «ДНР», це фото гуляє Інтернетом, і він не заперечував і не приховував свого ставлення до країни. Проводив провокаційні, політизовані заходи на 9 травня. І подібних дій було багато.
Ми маємо таке, знаєте, страшне і логічне завершення кола. Міська влада, правоохоронці не змогли зупинити його, дати належну правову оцінку. І це на моїй совісті, мені треба з цим жити. На жаль, подібних історій, як в Ізюмі, в Україні багато. Тобто ми бачимо зараз, яку фантастичну звитягу показують наші захисники, але не можемо закривати очі на всі ці ганебні випадки. Я думаю, це не те що урок, це глобальне застереження. Якщо ми хочемо, щоб більше не відбувалося трагедій з нашою країною, нам треба випалювати напалмом усіх цих фомичевських, не давати цьому «зерну» проростати взагалі. Бо через них зараз гинуть наші діти.
РОЗТАШУВАННЯ ІЗЮМА – ЙОГО СЛАВНА І СТРАШНА ДОЛЯ
– Чи є хоча б орієнтовне число жертв у місті?
– Ми не можемо ні порахувати, ні організовувати поховання, адже неможлива робота медзакладів, «швидкої», органів реєстрації, рятувальних служб. Люди самі, коли можуть і кого можуть, ховають – на городах, у парках, просто біля під’їздів.
Щойно, до розмови з вами, мені дзвонила працівниця нашого центру сім’ї та молоді – дізналася, що з 13 березня в квартирі лежать убиті її батько й матір...
При першому бомбардуванні в нас на вул. Українській загинула родина з двома дітьми. Влучила бомба. І до сьогоднішнього часу ми не можемо їх поховати. Вони знаходяться в морзі. Мені телефонує рідна їм людина, бо хоче поховати, і я не знаю, що вже їй сказати… Це такий біль…
– Маю таку інформацію від мешканців тієї частини міста, де немає окупантів, що залишків продуктів у них є максимум на два тижні.
–  Можу сказати, що гуманітарні вантажі від української влади востаннє вдалося доставити 14 березня. Після цього підвезти хоча б щось окупанти не дозволяють.
Війна відкриває в людях різні сторони. Про погані я зараз не хочу. Про хороші. У людях відкриваються запаси енергії та взаємодопомога. Я знаю, що багато хто гуртується, зносять наявні продукти для спільного використання. Я розумію, що немає централізованого водопостачання (як і світла, газу та зв’язку), але є в місті джерела води – колодязі, дай Боже, щоб була можливість набрати. Але, безумовно, всі ресурси продуктові вичерпуються. При всьому розумінні трагедії Маріуполя скажу, що в нашому місті ситуація не краща.
– Окупантам потрібен вихід на Донеччину: найближче місто – Слов’янськ, а сусіднє від Ізюма містечко Барвінкове, звідки вже евакуювали значну частину жителів, межує з Луганщиною...
– Наш край таке вже переживав у 1942–1943 рр. (в історію події увійшли під назвою «Барвінківський котел»). Така сама жахлива картина через стратегічне розміщення. Найвища точка Харківської області – гора Крем’янець (218 м над рівнем моря і 150 м над Сіверським Дінцем). Тут з давніх часів була фортеця. Це наша десь визначна, а десь страшна доля. І зараз накладається і наше розташування, і межування з Донецькою областю, і ця гора, і річка. Трагедія відбувається у нашому місті…
– Чи є хоч якась надія на гуманітарний коридор?
– Міський голова Валерій Марченко, голова обласної військової адміністрації Олег Синєгубов, віцепрем’єр-міністр Ірина Верещук весь цей час, щоденно, працюють над цим. Але це залежить від двох сторін війни.
Дані Генштаба ЗСУ на 12:00 1 квітня
«На Ізюмському напрямку противник продовжує контролювати Ізюм та утримувати понтонні переправи через річку Сіверський Донець з метою забезпечення ведення наступальних дій. Протягом дня противник вів бойові дії у напрямку населеного пункту Мала Комишуваха, зупинений, успіху не має. Імовірно, противник буде здійснювати посилення угруповання окупаційних військ на Ізюмському напрямку за рахунок окремих підрозділів 1-ї танкової та 20-ї загальновійськової армій. За інформацією голови Харківської обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, з Ізюмщини, де тривають запеклі бої, 1 квітня вдалося евакуювати ще 1500 людей».
Юлія БАЙРАЧНА, Харків.