Третього листопада було розстріляно 134 особи, як зазначалося у «розстрільних списках», – «українські буржуазні націоналісти». Кожен із загиблих був не лише визначним фахівцем у своїй справі, а й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів.

Серед розстріляних – фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров – лідер «неокласиків», науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ .

Місце масових страт знайшли громадські активісти лише у липні 1997 року. Того ж року, 27 жовтня, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест.

2004 року Карельське товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). 

Церемонія відкриття цього пам’ятного знака відбулася 5 серпня 2005 року – в День пам’яті жертв політичних репресій. На цю подію були запрошені народні депутати України, але жодний з них не приїхав.

Як написав у книзі Василь Овсієнко, «Сандармох стався тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України у 20-30-х роках здав Україну Росії. Він навіть своїх в’язнів не мав права утримувати на власній території».