Після недавньої перемоги Майдану і часткової зміни влади Україна здійснила давно очікувані кроки в напрямку країн європейського співтовариства. Їхніх жителів на планеті Земля називають «золотим мільярдом» завдяки високим стандартам життя. На тлі цього наш вибір є зрозумілим і прогнозованим. Тим паче, що в Російській Федерації, в штучному мутно-непрозорому союзі за межею бідності животіють, за зізнанням прем’єра Медведєва, більше двадцяти мільйонів чоловік. До того ж кремлівські верховоди, щоб якось «насипати нам солі на хвіст», розпочали пряму військову агресію. Та споконвічний російський фашизм досяг скоріше зворотного ефекту і лише підштовхнув українців до європейських цивілізаційних цінностей і системи колективної безпеки НАТО.
Шістнадцятого вересня одночасно парламенти України і Євросоюзу ратифікували Угоду про асоціацію. Разом з цим імплементація Угоди відтермінована на півтора року, що стало частиною процесу врегулювання ситуації на Сході України. Цей захід дає можливість Путіну «зберегти лице» і вийти з небезпечної для всього світу війни в Україні, яку він розв’язав виключно через імперські амбіції. Водночас Україна зберігає односторонню зону вільної торгівлі з Євросоюзом на весь період очікування. А Росія взяла зобов’язання не вести торгові війни з Україною.

ДОПОМОГА ЄВРОСОЮЗУ
Саме під час підписання Угоди з ЄС у Києві проходив дводенний семінар для українських журналістів «Міжнародна допомога Україні: її обсяги і значення». Відомі українські експерти всебічно аналізували довготривалу і чималу підтримку європейських країн і окремих меценатів. Першим доповідав прес-аташе посольства Євросоюзу в Україні Давід Стулік:
- За роки незалежності України Євросоюз надав їй 3,5 мільярда доларів лише безповоротної допомоги, а сума кредитів макрофінансової допомоги перевищує 11 мільярдів євро. З весни ц. р. діє проект з виділення Україні 1 мільярда 600 мільйонів євро, два транші по 600 мільйонів уже надійшли. ЄС є найбільшим донором будівництва Саркофагу-2 над Чорнобильською АЕС, вже надано 700 мільйонів доларів з 1,6 мільярда. Є ще технічна допомога, або твінінг, коли з Європи власним коштом приїжджають експерти і допомагають проводити реформи. Наприклад, тиждень тому з Євросоюзу прибули в Україну 57 експертів для реформування української міліції.
Зона односторонньої вільної торгівлі для України, започаткована 23 квітня, вже дає свої плоди – збільшився експорт продукції сільського господарства до країн Євросоюзу, який перевищує втрати від санкцій Росії. Угода з ЄС є гарантією для міжнародних інвесторів щодо вкладання капіталів в економіку України. Вона означає, що українське законодавство буде адаптоване до європейського, до його правових, соціальних і високих споживчих стандартів. Україна має великі шанси стати економічно розвиненою державою.
Опісля доповідач відповів на різноманітні питання, зокрема і щодо стану енергозбереження в його рідній Чехії. Він особисто показує українцям приклад економії енергоносіїв – на роботу в Києві їздить виключно велосипедом, як раніше це робив у Празі. І дивується, чому автомобілів на столичних вулицях в десятки разів більше, ніж велосипедів, адже в Європі останні набувають дедалі більшої популярності. А надшвидкий рух сусідньої Молдови до ЄС, чому по-доброму заздрять чимало українців, пояснив так: «Молдова не чекала, а робила реформи, тому швидко отримала безвізовий режим». Певно ж, судову, правоохоронну, управлінську й армійську реформи давно пора робити і нам. Чому це не зроблено і досі? Стулік навів приклад «реформ по-донецьки» - кошти, виділені 2011 року Євросоюзом, банально… поцупив один із віце-прем’єрів уряду Азарова. Певно ж, без «добра» «згори» тут не обійшлося. Таку крадіжку у Європі навіть уявити важко, а в нас, на жаль, сталося.

ЩО БРАТИ – «ВУДКУ» ЧИ «РИБУ»?
Надзвичайно цікавим був і виступ редактора «Європейської правди» Сергія Сидоренка. Він наголосив на пріоритетності реформ для України:
- Підхід «дав чи не дав нам гроші ЄС?» є неправильним. Набагато важливіша їхня консультативна допомога: нам треба давати не «рибу», а «вудку». Бо без реформ ніхто не отримає членства в Євросоюзі, адже він нещодавно «обпікся» на Болгарії та Румунії. А ключовою є антикорупційна реформа. Наша державна служба ще практично «совкового» зразка за принципом «робити все, аби виконати вимоги переважно не законів, а відданих наказів», потребує кардинального реформування. За великого бажання це можна зробити швидко. Нещодавно був у Грузії і бачив роботу грузинських полісменів, сьогодні вони є найпершим помічником людини. А в Україні, на жаль, коли бачиш міліціонера, підсвідомо хочеться перейти на інший бік вулиці – бо не знаєш, що у нього в голові… Грузії вдалося змінити ставлення людей до правоохоронців, це гарний приклад для України.
В Естонії вже діє електронний документообіг, в нас треба теж саме зробити. А щоб прискорити безвізовий режим з європейськими країнами, першу стадію умов якого ми виконали впродовж 2010-14 років, пора випускати біометричні паспорти. Потрібні пандуси для інвалідів, щоб вони могли заїхати до паспортних відділів. А в нас навіть закон про закордонні паспорти не змінений. Тому сьогодні особливо важливою є здатність майбутнього українського парламенту неухильно втілювати Угоду про Асоціацію з Євросоюзом в життя і проводити законодавче забезпечення реформ.

ФІНАНСИ – ДЛЯ СТАБІЛІЗАЦІЇ
Вельми фаховою була і доповідь відомого експерта Центру Разумкова Василя Юрчишина. Він детально розповів про основні економічні поняття і при цьому наголосив:
- Економічні рішення не повинні залежати від інших обставин, але саме це у нас триває ще з 1998 року. Відтоді жодна програма співпраці з Міжнародним валютним фондом не виконувалася, бо ніхто не хотів робити реформи. А рівень стосунків з МВФ є прямим сигналом для світових інвесторів: чи можна в цій державі розпочинати якийсь бізнес? Сьогоднішня економічна скрута в Україні прогнозувалася 12-13 років, і Майдан тут абсолютно ні при чому, як дехто вважає. Споживчий кошик середньостатичного українця наближено дорівнює 60 відсоткам його доходу, що в рази гірше високого європейського рівня. В Україні тепер інвестиції тримаються на рівні 18 відсотків. Це для підтримки мінімального рівня споживання ще працює, але для економічного розвитку потрібно дещо більше.
Великим недоліком є й те, що в нас імпорт товарів набагато перевищує експорт, для державного бюджету це погано, доводиться постійно брати запозичення. А імпорт «надуває» величезна ціна імпортованого природного газу. Україна вже подала арбітражний позов до Стокгольму про зміну суми контракту 2009-го року, укладеного з «Газпромом». Бо тоді була затверджена дискримінаційна ціна, яка абсолютно не відображала справжню вартість газу. Тому вимога України – повернути їй 6,5 мільярда доларів – має всі підстави бути задоволеною. Певних знижок від Росії за подібних обставин вже домоглися деякі європейські країни. Але попереднє рішення в справі буде лише наприкінці року. Скорочення енергоспоживання необхідно визначити державним пріоритетом України, щоб кожен посадовець і громадянин розуміли важливість економії енергоносіїв. А для збільшення українського експорту, за дослідженнями Центру Разумкова, щонайперше необхідна сучасна переробка овочів і фруктів, яких щороку ми маємо з надлишком, щоб вийти на ринки третіх країн.

ЯК РЕФОРМУВАТИ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СЕКТОР? 
Про це експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Андрій Чубик повідомив наступне:
- Євросоюз цікавиться нашими внутрішніми тарифами на природний газ. Вони не можуть не дивувати європейців – собівартість українського газу, як відомо, дорівнює 360 гривням за тисячу кубів. При цьому родини, які використовують для опалення власного житла до 2,5 тисяч кубів на рік, сплачують 1089 гривень, а хто спалює більше 6 тисяч – 4011 гривень. Надто велика розбіжність і в бюджетних організацій – 4874 гривні за тисячу кубів і 1309 гривень, які сплачують підприємства теплокомуненерго. А вартість імпортованого з ЄС газу дорівнює більше 300 доларів за тисячу кубів. Всі ці надвеликі розбіжності цін необхідно суттєво скоригувати, при цьому треба позбутися численних зайвих накруток на кінцеву ціну газу.
Щоб це здійснити, Євросоюз розробив рекомендації для України з подолання монополізму вертикально інтегрованих газових компаній. Класичним її прикладом є НАК «Нафтогаз», яку держава і досі чомусь дотує. Ось європейське бачення реформування «Нафтогазу»:
- розділення видобутку, транспортування і розподілення газу між різними господарчими суб’єктами, перенесення пункту прийомки і передачі російського газу із західного на східний кордон України, рівнодоступні тарифи для всіх сторін, підвищення прозорості усіх процесів, зниження бюджетного навантаження і незалежність державного регулятора цін. До речі, у Європі газ обліковується вже не за фізичними обсягами, а за калоріями. Це більше відповідає призначенню цього товару і запобігає зловживанням, про які останні пару років говорять українські користувачі. У Європі кожен споживач має можливість вибору газу за ціною і якістю. Є певні надії на сланцевий газ, але для його видобування в Україні треба провести більш глибоку розвідку і узгодити перспективи роботи з громадськістю. У Німеччині, для прикладу, екологи змусили уряд повністю відмовитися від спроб видобутку сланцевих покладів через високі ризики забруднення навколишнього середовища. Нам треба більше використовувати сонце і вітер, два ключових джерела енергії в світі. Незабаром частка енергії з альтернативних джерел у згаданій Німеччині сягатиме 20 відсотків, це доволі багато, погодьтеся. А Німеччина знаходиться вище на географічній широті, тобто наші можливості набагато кращі, сонячна активність у нас набагато вища. Та в Україні навіть свого заводу, який би виробляв сонячні панелі, і досі немає… Лише нещодавно уряд Арсенія Яценюка ініціював виділення 500 мільйонів гривень на програми енергоефективності.
Цього року чи не кожна українська родина втілює в життя власний план енергозбереження. Передусім з огляду на те, що користуватися природнім газом країни-агресора означає фінансувати бойові дії проти власної держави. А на майбутнє нам, поза сумнівом, не обійтися без «включення» сонця і вітру в українську та родинну економіки. І саме про це треба думати вже сьогодні. А Європа в цьому обов’язково допоможе – консультаціями, грантами і кредитами.
ЧИ БУДЕ УКРАЇНА ЗДІЙСНЮВАТИ РЕФОРМИ?
Це надважливе сьогодні питання певною мірою пришвидшується тією обставиною, що на Сході України палахкотить справжня війна, розв’язана російськими окупантами. Про це й інше розповів експерт фундації «Відкритий діалог» Віктор Мазярчук, яка діє завдяки допомозі Варшави:
- Через анексію Криму Російською Федерацією і організовані нею бойові дії з квітня започатковані європейські гранти, або безповоротна допомога, для ЗМІ східних і південних областей України на теми збройної агресії Росії, Угоди з ЄС, безвізового режиму й інших важливих тем. А всього сьогодні в Україні діє 321 грант закордонної допомоги на суму 2, 5 мільярда євро. Особливо великі і широкі проекти від американських платників податків надає уряд США. Разом з кредитами від МВФ, МБРР, ЄБРР, Світового банку, МФК це величезні суми. І щонайпершим завданням громадськості України є контроль нашого уряду за їхнім використанням. Потрібно також замість державного мовлення запровадити суспільне, роздержавлення ЗМІ є давно перезрілою справою.
В Угоді про Асоціацію з ЄС прописані конкретні зобов’язання українського уряду щодо державних фінансів, прозорості державних закупівель, припинення субсидування «Нафтогазу» тощо. Україна проводити реформи буде, до цього її зобов’язує не лише Угода з Євросоюзом, а і настрої українського суспільства, біля 70 відсотків якого підтримує сьогодні європейський шлях розвитку держави. Але ще раз наголошую на необхідності контролю уряду за використанням запозичених коштів. Прикладом того, як взятий кредит працює на інші країни, є нещодавно завершене будівництво ЛЕП Рівне – Київ. Було взято 700 мільйонів доларів кредиту від ЄБРР, тендер «чомусь» виграла іноземна компанія. Далі ось що відбулося: фундаменти завозили переважно з Білорусі, металоконструкції опор ЛЕП - з Індії, ізолятори - з Китаю… З усіма цими замовленнями прекрасно і за прийнятнішу ціну справилися б і українські підприємства. Але комусь було вигідніше віддати замовлення іноземцям. Ще один свіжий приклад: у травні Україна взяла у Світового банку кредит біля 300 мільйонів доларів «на модернізацію соціальної політики України впродовж 6 років». Мета – розширення адресної підтримки соціально незахищених, купівля офісної техніки для українських собезів і допомога 140 тисячам чоловік. Чи можна було б обійтися без цього величезного запозичення? Безперечно. Але так вирішило Мінсоцполітики на чолі з Людмилою Денисовою, і уряд Арсенія Яценюка чомусь підтримав задум. Тепер Україна буде віддавати 300 мільйонів доларів з відсотками, отримавши навзаєм «модернізовану соціальну політику». Кредити, навіть під невеликий відсоток, треба брати лише тоді, коли без них ніяк прожити і коли вони принесуть бодай якісь дивіденди українській економіці.
З цією думкою важко не погодитися. Тож, маючи таку величезну фінансову підтримку Євросоюзу й інших країн, значення якої неможливо не оцінити, необхідно лише дієво і прозоро використати її. І тут слово за усіма нами, в Україні сущими.

Григорій МИКОЛАЙЧУК. м. Київ.