Поточний № 19 (1257)

22.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

«Щоб ви теж дев’яносто жили!»


26.01.2012

День 17 січня, попри буденність, був святковим для значної частини жителів Петриківщини. Бо саме тієї сонячної днини відомому художнику, воїну і людині широкої душі Василю Соколенку виповнилося 90 літ. Ювілейний вечір з цієї нагоди відбувся у петриківському музеї історії і побуту. До речі, авторами значної частини робіт, що експонуються в залі образотворчого мистецтва, є саме Василь Іванович та його учні Людмила Горбуля, Андрій Пікуш, Наталя Рибак. Ювіляра щиро і з любов’ю вітали голова Петриківської райради Наталя Коваленко, голова Дніпропетровської організації НСХУ Василь Мірошниченко, заступник голови Петриківської РДА Дмитро Недвига, голова ветеранської організації краю Микола Загребельний, колеги і жителі селища. Розчулений гарними побажаннями, Василь Соколенко з притаманними йому щирістю і безпосередністю відповів:
- Щоб ви теж дев’яносто жили!

МАБУТЬ, велика таїна, як саме загорається ота Божа іскра любові до прекрасного, яка поступово перетворює маленьку людину у великого художника. Обов’язковими є терпіння і труд, які, кажуть, усе перетруть.
Василько, як і всі восьмеро дітей родини Соколенків, змалечку був енергійним і цікавим до всього нового. Весною 41-го він звичайним велосипедом «Україна» поїхав за 500 км у Київ на змагання велосипедистів і переміг. Попереду була союзна першість, але – війна…. До неї Василь Соколенко закінчив звичайну школу і дворічну - декоративного малювання (її директор Олександр Статива був репресований за «український націоналізм»). Пізніше йому разом з Марфою Тимченко і Федором Панком судилося стати найвідомішими учнями Тетяни Пати. Пристрасть до малювання ледь не коштувала родині Соколенків життя…
- Василь малював змалечку, мама інколи ті мальовки продавала на базарі, бо в 30-их роках у селах розпочалася страшна бідність, - розповіла найменша сестра ювіляра Наталя Іванівна. - А перед війною він перед дзеркалом намалював свій портрет. Німці як зайшли - Шталін! Шталін! - і всіх нас - на розстріл… Я здогадалася знайти фотографію з Василем і показала їм. Відпустили…
На війні фізично дужому і кмітливому Василю Соколенку випало бути розвідником. Досі дивується, скільки разів був за півкроку від смерті… Коли у відкритому полі його самого двічі атакував «мессер», попрощався сам із собою… Але не забував стріляти по літаку з автомата. А хист художника згодився у розвідці. Поет Борис Шрубенко у вірші «Й підрозділ художника щиро радів» майстерно описав фронтові будні Василя Соколенка.
…Просив капітан, командир
батальйону:
- Ану, Соколенко , давай, розкажи,
Де вражі траншеї, де вражі колони?
І майстер-художник казав од душі:
- Дозвольте мені змалювати картину,
Де ниви, де балки, де хати стоять,
Де збилися танки, де збились машини
І де зосереджена бісова рать.
Одержавши дозвіл, сідав за роботу
І пензлем-пером чаклував
над столом,
Й на клапті паперу, неначе на фото,
Картина ясніла! Тож буде розгром…
За наказом генерала Соколенко малював кількаметрового Гітлера з написом «Стріляти сюди». Вночі стенд з ним ставили під передову, і німці торопіли. А потім шмалили по власному фюреру зі всіх видів зброї. У цей час фіксувалися їхні вогневі точки… А коли художник брався за плакат, то на них з’являвся і петриківський розпис, який грів душу в окопах. Кілька бойових орденів і медалей прикрашають груди Василя Івановича за подвиги на війні. Та інколи ятрять душу спогади…
- Коли звільнили Україну, до нас направили цілий загін молоді із визволених районів, - пригадав ювіляр. – Тримали їх чомусь оддалік, у військову форму не перевдягали. Коли дивлюся - лежать вони купами постріляні…. Німців не видно, і поранених немає, як буває в бою… Питаю сержанта: «Що сталося?» Мовчить… Пізніше умовив знайомого з НКВД розповісти. Той з-під поли показав секретний наказ Сталіна про те, що українців треба розстрілювати… Я ледь пережив тоді це безвинне вбивство співвітчизників і цинізм московської влади. А сьогодні, подивіться, навіть на околицях Петриківки є пусті хати, бо нікому в них жити… Ото війна, коли українців знищували на своїй землі і фашисти, і комуністи, до цього призвела.
Після Перемоги Василь Іванович повернувся до рідної Петриківки. Працював вчителем фізкультури, а після уроків вчив дітей малювати казкових птахів і дивні квіти. Невдовзі дитячі малюнки удостоїлися премії ЮНЕСКО. Учнів нагородили путівками до «Артеку», а Василю Івановичу направили на облоно подяку. То були його перші повоєнні здобутки на ниві петриківського розпису. А про творчий дар ювіляра розповів голова правління ЦНМ «Петриківка» Андрій Пікуш:
- Василь Соколенко має свій неповторний авторський почерк. Він - людина неординарна у всіх питаннях, яскравий лідер зі щедрою, відкритою душею. Видавництво «Мистецтво» публікувало його плакати з електролампочкою, гербом Союзу, космічним кораблем стотисячними тиражами, вони популяризували петриківський розпис. Ці твори зроблені наскільки геніально, що ніколи не втратять художньої цінності. Перебуваючи на посаді головного художника фабрики «Дружба», Василь Іванович першим почав розписувати дерево. Це дало великий імпульс, фабрика освоїла близько 400 нових видів сувенірів і сягнула небаченої висоти. Потужна енергетика і щедрість притаманні Василю Івановичу досьогодні.
У своєму житті Василь Соколенко має найвірнішого друга і неперевершену, за його словами, дружину Ганну Григорівну, теж художника. Виростили вони п’ятеро дітей, які роз‘їхалися по світу, а з ними живе онука Світлана.
Власними руками збудували собі хату поблизу річки Чаплинка, і все, що потрібно селянам. Не чекали, коли хтось щось за них зробить, а віддали свою оселю… під красу - численні твори Василя Соколенка. Люди милуються нею, двері дому завжди відчинені для всіх. Та з роками господарям все важче давати лад музею, облаштовувати садибу. А роботи в ньому зберігаються унікальні, на них приїжджають подивитися навіть із-за кордону. Чомусь проблему підтримки приватного музею Соколенків вперто «не бачать» ні петриківська, ні обласна влади. Щоправда, начальник відділу культури Петриківської РДА Валентина Ячмінь пообіцяла на святі:
- Музей не знаходиться на нашому балансі, бо немає коштів. Та весною організуємо суботники, щоб підремонтувати хату.
Це добрий і необхідний крок. Але його, погодьтеся, недостатньо. А ще потрібно, зазначила голова правління Дніпропетровського обласного фонду допомоги дітям, лише дещиця:
- Музей однозначно має бути на балансі управління культури - опалення, ремонт і ставка доглядача. Музей є справжнім скарбом українського народу. Музей- садиба з геніальними творами Василя Соколенка – це велика знахідка для Петриківки і України.
- Добре, якщо цю цінність зрозуміємо якомога скоріше. Невеликі кошти для цього, погодьтеся, в найпотужніший області України знайти не важко, було б бажання. Певно ж, невдовзі не один гість Євро-2012 захоче побачити і Петриківку, і музей Соколенків. Василь Іванович підніс мистецтво петриківського розпису до світових вершин. Допоможімо йому утримати цей шедевр на цьому рівні!

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.