Поточний № 40 (1377)

20.10.2021

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Село - моє життя


10.06.2021

Моя доля
Мені часто запитують: якщо б стрічку життя відмотати назад, хоча б до 1986 року, чи пішов би я знову працювати у сільське господарство, чи зайнявся якимось іншим, більш привабливим бізнесом?
Перед моїми очима – моє рідне село Личкове Магдалинівського району, де у колгоспі ім. Суворова працювали батьки – мама, Ніна Миколаївна, зоотехніком, а  тато, Іван Тимофійович, – завідувачем автогаража. 
Перед моїми очима – факультет механізації Дніпропетровського сільгоспінституту, який закінчив з відзнакою, та служба в армії.
Перед моїми очима – моє перше робочу місце у рідному колгоспі, перші перемоги і невдачі, перші сподівання і надії.
Перед моїми очима – день, коли мій однокурсник Нестеренко Вадим запросив до новомосковського «Агротехсервісу» на посаду головного інженера, а згодом – голови правління. Грошей тоді у колгоспах не було. Скрізь лише бартер. Ми ремонтували техніку, а замість грошей отримували пшеницю. І коли «Агротехсервіс» поступово зміцнів, зрозуміли, що настав час спробувати свої сили у сільському господарстві. Наш аграрний бізнес тоді розпочався з агрофірми «Орільська», яка ще у 1998 році, за рік до президентського указу, стала першим реформованим господарством у Новомосковському районі.
Згадую перші кроки на посаді керівника новоствореного ТОВ «Агроальянс». Оскільки орендована земля впродовж кількох років не оброблялася, а заростала бур’янами, довелося близько п’яти років вкладати у неї значні кошти у вигляді добрив, засобів захисту рослин. Довелось повертати людям почуття гідності, що вони – не пропащі колгоспники, а господарі землі, які вміють господарювати та вирощувати високі врожаї.
Потім був 2004-й рік, коли суттєво поповнився земельний банк господарства за рахунок пайовиків з Бузівки, Личкового, Губинихи. І я зі зламаною ногою на милицях організовую селян на прополку буряків. Тоді ще не було необхідної техніки та реманенту, аби цю роботу повністю механізувати, як зараз.
Переді мною – 2006 рік, коли земля ще нікому не була потрібна і на нас дехто дивився, як на прибульців з іншої планети, сподіваючись, що, набивши гулі, ми все кинемо і підемо по світу у пошуках кращого життя. І коли у 2007-2008 роках наша земля «вистрілила» високими врожаями, для когось  це було великою несподіванкою. А для нас – закономірністю.
Усі ці 20 років наше господарство формувалося як багатогалузеве, в якому є рослинництво, кормовиробництво, тваринництво. Ми навчилися вирощувати пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, ріпак, цукрові буряки. Ми навчалися господарювати на землі, яка віддячує нам щедрими врожаями. Відтак, аби почати все спочатку, у моєму житті нічого не змінював би.
 
Моя земля
Вітчизняні сільгоспвиробники вже навчилися господарювати на землі – 40 відсотків валютних надходжень у бюджет країни надходить саме від діяльності АПК. Якої думки українці напередодні відкриття ринку землі, який стартує з 1 липня 2021 року в Україні? 
Згідно з результатами опитувань, проведених соціологічною групою «Рейтинг» з 23 до 27 квітня 2021 року, 77% українців впевнені, що рішення щодо ринку землі має прийматися на всеукраїнському референдумі, при цьому 64% з тих, хто взяв би в ньому участь і визначився з відповіддю, проголосували б проти відкриття ринку. І тільки 36% респондентів підтримали б на референдумі ініціативу відкриття ринку землі.
79% опитаних висловили однозначно різку думку проти надання іноземцям права купувати в Україні землі сільськогосподарського призначення, підтримують таку ініціативу лише 15%. Про те, що з 1 липня 2021 року буде відкрито ринок землі, знають дві третини опитаних, 22% нічого про це не знають.
Рішення про продаж землі в Україні іноземцям може бути прийнято тільки через національний референдум. А першочергове право на викуп отримали діючі орендарі, які обробляють землю. Вони ж зможуть купувати землю в розстрочку до 10 років. Хоча, на мою думку, це зробити буде нелегко, враховуючи залучення кредитів.
Чи можуть нинішні сільгоспвиробники придбати землю? Усі ці роки ми вкладали у землю значні кошти, застосовували передові європейські технології. 
За ці 20 років наша агрономічна служба виробила механізм агротехнічних заходів, які дозволяють навіть в посушливих умовах отримувати стабільні врожаї ранніх зернових, пізніх, технічних культур. Погодні умови кожного року наскільки різні, що ще жодного разу не повторювалися…
Всі кошти, зароблені від реалізації рослинницької та тваринницької продукції, використовуємо на розвиток господарства. Тобто вільних коштів не буває, і якщо виникне потреба купівлі землі – навряд чи хто її із сільгоспвиробників зможе придбати. Навіть із залученням кредитів, які треба буде повертати.
Депутати пропонують запровадити мінімальний податок за кожний гектар ріллі. Відповідний законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції» №3131 зареєстрували ще 27 лютого 2020 року. В червні його включили до порядку денного. 
За словами авторів законопроєкту сьогодні в Україні існує тіньовий ринок оренди земель. І, за оцінками експертів, він становить 28% від загальної площі сільськогосподарських земель або близько 12 млн. га з 42 млн. га с/г земель України. При цьому в офіційній оренді перебуває близько 25 млн. га с/г земель.
Ще одна проблема – приховування деякими виробниками реально отриманих доходів від реалізації власної сільгосппродукції та уникнення їх оподаткування. За словами авторів ідеї «податку на паї», значна кількість власників землі не декларує доходи, отримані від використання землі. Тому виробники, які сплачують податки, опиняються у нерівних умовах з «мінімізаторами». 
У разі ухвалення такого закону всі суб’єкти господарювання, зареєстровані на території Губиниської селищної ради, будуть працювати у рівних умовах. Від цього місцевий бюджет тільки зросте. Законопроєкт передбачає необхідність накладання податкового зобов’язання на усіх власників, постійних користувачів або орендарів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
 
Ринок диктує ціни?
Я не пам’ятаю таких різких стрибків цін на сільгосппродукцію впродовж останніх двадцяти років. У залежності від кон’юнктури ринку в деякі роки спостерігалися коливання цін у межах 40-50 відсотків на соняшник. Зерно ж ніколи так не «вистрілювало», оскільки раніше Україна не була учасником торгів на зовнішніх ринках. До 2010 року діяли державні програми з підтримки вітчизняних сільгоспвиробників, до 2017 року – спецрежим оподаткування ПДВ. Тобто вже чотири роки, як ми обходимося власними силами, без будь-яких дотацій і допомог. Однак до цього часу Україну сприймають у світі як сировинний придаток, оскільки ми є постачальниками зернових та технічних культур, а не продукції їхньої переробки. Ціни ж внутрішнього ринку будуть знижуватися. Приміром, закупівельні ціни на молоко не відповідають затратам, які ми несемо як товаровиробники.
Високі ціни на сільгосппродукцію зовсім не вигідні споживачам, але вигідні виробникам. Але тут знову-таки спрацьовує зворотній ефект – моментально зростають і ціни на добрива, засоби захисту рослин, насіння. А це у свою чергу позначається на формуванні собівартості  всієї сільськогосподарської продукції.
 
Українське – значить краще!
Я б хотів, аби сільгоспвиробники більше уваги приділяли техніці, яка виробляється на вітчизняних підприємствах. Три роки тому ми придбали борону дискову важку причіпну, виготовлену на Краснянському «Агромаші». Звичайно, у ході експлуатації ми виявили певні проблеми, які усунули власними силами. Але в цілому ми задоволені цим придбанням – ця борона виконує свої функції. 
Ми маємо бути патріотами, активніше купляти й вітчизняну техніку, а її виробники – сміливіше пропонувати її нам для випробувань.
Хочу побажати учасникам виставки «Агро-2021» любити свою землю і цінувати людей, які на ній працюють. І будьте здорові!
Олександр ГАРКАВЕНКО,
директор ТОВ «Агроальянс».
Дніпропетровська область.
На знімку: директор ТОВ “Агроальянс” Олександр Гаркавенко
на полі високоврожайної озимої пшениці канадської селекції сорту Манітоба.