Так, милуючись сільськими краєвидами, колись написав Тарас Шевченко

Завдяки запрошенню ресурсного центру АНГО видалася чудова можливість побувати на рідній Кобзарю Черкаській землі і дізнатись, чим і як живе сучасне село в Шевченковому краї.
СУЧАСНЕ СЕЛО МАНИТЬ
Перший маршрут для молодих журналістів медіа–школи проліг до села Худяки, яке народилося на берегах Дніпра як прообраз старовинного, відомого з 1649 року поселення Худяки, що залишилось ще у графічних зображення художника і етнографа Домініка П’єра Де ля Фліза. П’ятдесят років тому це село лягло на дно Каховського водосховища, поховавши під водою ціле містечко, в якому колись були і школа, і училище, 19 вітряних і 7 водяних млинів, церква Архістратига Михаїла…
Минуло відтоді півстоліття, однак і сьогодні корінні мешканці Худяків пам’ятають цю рукотворну трагедію свого села, сльози і горе його жителів. Але вони відродили своє село, збудували новий храм Архістратига Михаїла, зберегли багато речей старого села і в деяких оселях відтворили старовинні орнаменти, якими розписували печі ще в давнину їхні пращури.
Село не вмерло – сьогодні воно налічує 2740 мешканців, які створюють навколо себе ауру добра і краси, яку ми мали можливість відчути, перебуваючи в агросадибі Марії Євтушенко.
За фінансової підтримки агенції міжнародного розвитку, керованої Канадським бюро міжнародної освіти, Марія Євтушенко побувала в Польщі, Словаччині, Чехії, Канаді, де вчилась азам введення сільського туризму. У 2007 році ентузіастами розвитку сільського зеленого туризму при допомозі канадського волонтера Боні Лін Гау було розроблено стратегічний план розвитку сільського туризму сіл Худяки та Леськи, створено та зареєстровано Черкаський районний осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Наразі Марія Євтушенко очолює Агенцію сільського розвитку села Худяки, де створено кілька агросадиб, зокрема «Мальва», «У Коваля», «Наталія» і «Марія», які завжди раді гостям і пропонують комфортний відпочинок на берегах Дніпра: екскурсії по Дніпру на баркасах, риболовля, піщані пляжі на берегах водосховища, а також смачна домашня українська кухня і свіжі овочі і фрукти – все це для своїх гостей готові надати господарі агросадиб.
У ПОШУКАХ ЩАСТЯ І ГАРМОНІЇ
Надзвичайно цікавим стали відвідини екопоселення хутора Буда. Тут живуть, на мій погляд, незвичайні люди, які втекли із задушливої атмосфери міста в пошуках щастя і гармонії.
Хутір Буда – зовсім невелике поселення на Чигиринщині. Тут всього 40 хат, в яких живуть екопоселенці і дачники, які приїздять сюди на відпочинок.
Мати двох синів, колишній економіст Нікопольського феросплавного заводу, Нонна Кравчук повернулась на рідну Черкащину шість років тому через погіршення стану здоров’я і серйозні проблеми з легенями. І ось тут оселилася, на лоні живої природи поряд із лісом, на річці Тясмин. На хуторі немає навіть централізованого газопостачання, однак це зовсім не засмучує його мешканців. Дехто взимку обігріває оселю електрикою, дехто встановив сонячні батареї, але в більшості хат опалення пічне.
Знайшла Нонна Кравчук тут і не тільки душевний спокій і гармонію, а і справу до душі. Вона відкрила школу розвитку для дітей віком від 10 місяців до 10 років. Тепер Нонна Кравчук – практикуючий психолог і наставник для дітей, яких привозять сюди батьки не тільки із хутора Буда, але й Чигирина, Черкас.
Будівлю школи створили із звичайної хатинки, яку переобладнали, наповнили меблями, які виготовляли власноруч або давали на замовлення чигиринським майстрам. Стеля у школі з очерету, все інше – з дерева.
Система навчання у школі охоплює п’ять сфер: рожева – це сфера практичного життя, жовта – математика і рахунок, персикова сфера – розвиток почуттів, блакитна – мова, розвиток мовлення, вивчення інших мов, зелена – космічна зона, природознавство. Кожна дитина обирає те, чим хоче займається і стільки, скільки схоче.
А ще Нонна Кравчук разом з чоловіком збудували родове помістя.
– Родове помістя – це засіб духовного і матеріального розвитку, – вважає господиня. – Тут, серед чистого простору, стаєш набагато мудрішим, – говорить вона. – Зовсім по–іншому протікає життя, воно наповнене чистими помислами, роздумами, розміреністю. І хоча у нас лікарні немає, але і потреби в ній теж нема. Влітку збираємо трави, заготовляємо соки. Ними взимку відганяємо хвороби. А позбувшись своїх проблем зі здоров’ям, я тут по–справжньому відчула, що сенс життя – це жити і радіти цьому життю.
На запитання, що ви втратили, полишивши місто і всі принади цивілізації, Нонна Кравчук впевнено відповідає, що нічого не втратила, а більше здобула. Перш за все – здоров’я фізичне і моральне.
– А в будинках у нас всі зручності. Наші чоловіки про все подбали. Невдовзі до нас з Нікополя переїздить ще одна сім’я з чотирма дітьми, вони були нашими сусідами, коли ми жили у Нікополі. Їм уже виділили два гектари із резервного фонду. Так що хутір Буда розростається і надалі буде розбудовуватись, – я у цьому впевнена.

Яна ГУДЕНКО,
Черкаська область.