Поточний № 7 (1194)

21.02.2018

Шануймо героїв свого народу!


29.01.2016

Шановна редакціє! Болить мені дуже те, що робиться на українській землі. Дехто навіть тепер не може – чи не хоче – зрозуміти, якою є справжня українська історія. Сьогодні у Царичанці проводиться перейменування вулиць. Але робиться це абсолютно… нейтрально! Наші депутати не повертають український дух і слово в нові назви, як годилося б, а ніби відбувають номер…

Кажуть: «Перейменовуватимемо без політики. Воно, знаєте, може, колись влада знову зміниться, щоб більше не перейменовувати…»

І ПІШЛО, немов на них наслано – Квіткова, Вишнева, Північна, Центральна, Селянська… Та ні, дорогенькі, візьміть собі на карб - влада на нашій землі, щойно освячена кров’ю українців у Києві та Донбасі, вже не зміниться! На віки вічні вона буде нашою, українською! Перед ким ми досі тремтимо? Кого боїмося? Другого шансу не буде, не ждіть!

Щоправда, житловий квартал запропонували назвати кварталом Слави. Але якої слави - більшовицької? Чи, може, комуністичної? Дехто не проти й такого. Бо дужче ллє сльози за катами нашого народу, аніж за своїми рідними, закатованими в голодоморах та війнах… А чому б не дати назву квартал Козацької Слави? Царичанка не одне століття була сотенним містечком Полтавського полку, тисячі її славних лицарів захищали Україну. Чому в нас така байдужість до подвигів предків?

Ще три століття тому гетьман Іван Мазепа підняв українців на священну боротьбу проти московських окупантів. У березні 1709 року в Царичанці на Подолі, як пише Дмитро Яворницький в третьому томі «Історії запорізьких козаків», передовий загін кошового отамана Костя Гордієнка в числі восьмисот запорожців стрімко атакував три тисячі російських драгунів бригадира Кампеля і переміг! За спогадами старожилів, Оріль тоді була червоною від чужинської крові. Пізніше така ж перемога сталася і в Кобеляках. То я й думаю – чому б цетральну царичанську вулицю, яка веде на Кобеляки, не назвати славним ім’ям Костя Гордієнка? До нас приїжджає чимало гостей, і всі бачили б, як ми шануємо свою історію, а відтак шанували б і нас. Тут скрізь жива історія України, треба її відроджувати, а не закопувати в землю! Шануймо героїв свого народу, їхній козацький непереможний дух допоможе нам сьогодні відстояти Україну!

Вадим ТИМОЩЕНКОВ, волонтер, козак Протовчанської паланки Війська Запорізького низового, смт. Царичанка,Дніпропетровська область.

Від редакції: надзвичайно серйозна тема порушена в листі, українська історія і справді є живою ниткою, що пов’язує всі покоління наших пращурів. І їхні славетні імена мають стояти на сторожі краю вічно. Бо сьогодні, як і три століття тому, загребущі руки-щупальця північного сусіда ще й досі, вже в агонії, конвульсивно, тягнуться до нас по якесь міфічне «своє». І знову українці героїчно відстоюють власну землю в Донецькому аеропорту, на Савур-могилі і скрізь в Донбасі. Тому нам треба вертати до своїх коренів, примножувати героїчні здобутки предків, це тепер єдина умова виживання українців сучасного покоління. Утричі прикро, що не всі у найдавнішому селищі Дніпропетровщини - Царичанці - це розуміють так, як відомий волонтер Вадим Тимощенков, який своїм єдиним автомобілем, практично «поклавши» його, перевіз не одну сотню тонн продуктів харчування, зібраних земляками, на передову російсько-української війни.

Та, на щастя, не скрізь у Царичанському районі така «нейтральна» ситуація із виконанням ухвалених Верховною Радою законів «про декомунізацію». Ось що повідомляє «Сільським новинам» член Національної спілки краєзнавців України Анатолій Білокінь:

- Своє обурення з приводу ганебно-бездумного ставлення царичанської еліти до своєї історії я вже висловив у соцмережах. Реакції ніякісінької… Люди добрі, та хіба можна до такої міри не поважати власну історію? Тут козацький край, селище засноване козаками, та в місцевій топоніміці й згадки немає. Оце коли ми так ставимося до предків, то й нас так «шануватимуть» наші нащадки… Ну як можна при перейменуванні вулиць забути про засновників Царичанки – козаків Гаврила Сала і Олексія Кочергу? Тривалий час Царичанка була фортецею української укріпленої лінії, назву «Фортечна» доречно дати вулиці на тодішніх межах фортеці. Люди б задумувалися – а звідки така назва? А за нею - славна історія постійної збройної боротьби… Царичанські землі уславив своєю перемогою російських драгунів Кость Гордієнко, а ми що – «тьху» на цю славну сторінку? Кажуть, коли плюнути в минуле, то майбутнє вистрелить по тобі з гармати… От воно й стріляє сьогодні в Донбасі. Можна згадати й академіка зі світовим ім’ям Воблого, якого зростила Царичанка. Та імен вистачає, аби бажання.

А в Китайгороді ще більше року тому земляки доручили мені очолити геральдично-топонімічну комісію з 5-ти чоловік при сільській раді. До літа вдалося підготувати і узаконити герб Китайгорода. Раніше створив герби Царичанки, Царичанського району і Новопідкряжа. Комісія Китайгорода збирала історичні дані, опитала старожилів про давні назви вулиць. Як результат діючі депутати сільради відсотків на 90% погодилися з нашими пропозиціями. Збережені імена китайгородського сотника Семенова – будівничого місцевих храмів, найосвіченішої свого часу людини України єпископа Феофана. Київська «Феофанія», до речі, названа ім’ям жителя Китайгорода, ось така родзинка історії. Одна з вулиць носитиме імена Миргородських – батька Миколи Васильовича, багатолітнього директора місцевої школи, котрому ще за часів Союзу вдалося домогтися початку реставрації унікальних китайгородських церков, та його сина Олександра, який загинув торік на війні в Донбасі. Збережені давні назви місцевостей «Нечаїна» та «Загород» - в центрі села колись був укріплений замок, або «город», а інше поселення звалося «Загород». Все це зберігає історичну пам’ять народу. Ще не пізно подібне зробити і в Царичанці - за процедурою провести сесію, це унікальний шанс, і використати його треба якомога краще.

Тож, вочевидь, варто дослухатися до слів відомих людей Приорілля, і не лише в Царичанці, а і скрізь в Україні. «Сільські новини» направлять листа Вадима Тимощенкова з коментарем Анатолія Білоконя до голови Царичанської селищної ради Геннадія Сумського та голови райдержадміністрації Сергія Турського для відповідного реагування. Сподіватимемось на розуміння ними, місцевими депутатами та громадськістю нагальності порушених проблем, важливості дотримання преамбул і суті законів України «про декомунізацію», де якраз і йдеться про збереження історичної пам’яті та належного вшанування українських героїв. Про зроблене повідомимо пізніше.

Україна сьогодні збройною рукою бореться за свою незалежність в Донбасі. Першочергове завдання надалі, як підкреслив у День Соборності України Президент Петро Порошенко – деокупація Донбасу і Криму. І лише проукраїнською, а не пронейтральною, політикою у всіх сферах нашого життя ми зможемо це зробити.

Слава Україні та її героям, яких зростила і ще народить земля українська!

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.