Після Указу про реформування аграрного сектора економіки Станіславу Халамаю вдалося зберегти земельний банк господарства, тваринництво, механізований тік, тракторну бригаду та інші колгоспні підрозділи. В агрофірмі «Борисфен» збережене і покоління  голштинів, які  свого часу були завезені з Голландії за сприяння тодішнього очільника області Павла Лазаренка. До речі, тоді, коли облавтодор очолював Павло Андрейченко, до Вищетарасівки було прокладено асфальтовану дорогу, яку вже ніхто не ремонтує тридцять років і яка на сьогодні вщент розбита... 

 

ЗЕМЛЯ – ДЛЯ КОГО?

Станіслав Олександрович Халамай із дружиною приїхали у Вищетарасівку  ще молодими спеціалістами у 1979-му році після  успішного закінчення Дніпропетровського сільгоспінституту з червоним дипломом. Він – інженер, вона – економіст. Вже за два роки керівництво колгоспу довірило молодому спеціалісту посаду  головного інженера, згодом отримав пропозицію очолити  й господарство, від якої категорично відмовився. А за півтора року все ж очолив величезний колгосп, який мав в обробітку 7500 га угідь, ферми, сад, навіть свій винзавод. Було тоді Станіславу Олександровичу всього 35.  І відтоді, пройшовши через реформу розпаювання, Станіслав Халамай зумів зберегти і утримати на плаву свій «Борисфен», хоча  хвилі економічних  бур не раз били  по ньому. Ось і минулого року неждано-негадано прийшла звістка, що у «Борисфені» – новий засновник, новий директор, новий статут. Відтак на певний час робота великого господарства була паралізована, а Станіславу Олександровичу довелося витратити чимало часу, енергії, аби довести у високих київських кабінетах, що така ситуація не що інше, як рейдерське захоплення агрофірми. І цього разу він вкотре довів свою компетентність і стійкість.

«Ви знаєте, що земля – живий організм, – розповідає Станіслав Халамай. – Вона віддячує, коли про неї турбуються, і, навпаки, – коли над нею знущаються, плаче гіркими сльозами. На жаль, ще і в наш час є горе-господарі, яких не можна допускати до землі… А скільки в землю вкладено не лише добрив,  а  важкої людської праці впродовж останніх двадцяти років! Прийнятий Верховною Радою Закон «Про продаж землі» змушує кожного керівника замислитися: що буде далі, як побудувати свою роботу на перспективу. 

- У цілому я не проти продажу землі – це загальноєвропейська норма. Є люди, яким земля дісталася у спадок і які мешкають у місті. Вони ніколи не будуть її обробляти і, зрозуміло, намагатимуться її продати. Одна справа, коли ринок землі в Україні буде прозорим, інша справа, коли будуть найродючішу земельку оформляти на підставних осіб, які знову-таки не мають до неї ніякого відношення, - розмірковує справжній хазяїн.

За словами керівника агрофірми, 18-відсоткові кредити – непосильні для українських аграріїв. Якщо ми прагнемо у Європу, чому тоді немає кредитів зі ставкою 3-4 відсотки, як це є у всьому світі. Відтак сільгоспвиробники з обережністю купляють нову техніку, добрива у повному обсязі, оскільки не впевнені: що завтра буде з орендованою землею?

«А чому такий поспіх? – продовжує Станіслав Халамай. – Закон прийняли, а яким чином він буде виконуватися? Обіцяли референдум, ліквідували аграрне Міністерство, районні управління АПК, обласне управління. І це при тому, що 45 відсотків експортного потенціалу України забезпечує саме аграрний сектор економіки».

 

ТВАРИННИЦТВО Є!

Кілька років тому у тваринництві були запроваджені програми державної підтримки. В агрофірмі «Борисфен» задумалися про поступову модернізацію існуючих  корівників. Але реалії показали зовсім інше: зі зміною влади чомусь відмінили і дотації. Три роки тому для потреб тваринництва взяли кредит під державну програму повернення відсоткових ставок державою. Ця програма нині теж чомусь не діє. 

Якісне молоко від голштинських корів відправляють на комбінат «Придніпровський». Нібито добру справу роблять з урахуванням того, що навколо жодне господарство вже давно не займається молочним скотарством. Та коли на полицях магазинів пакет молока вагою 910 грам пропонують за 22 гривні із жирністю 2,5%, «Борисфен» отримує за кожен літр молочної продукції з базисною жирністю 3,4% аж 9 гривень. Тобто більш ніж вдвічі менше! Тоді напрошується питання: чи повинна держава втручатися у цей процес? Чи краще зробити кілька свердловин, з яких качати мінеральну воду «Вищетарасівська»?

Напевно ж, аби Станіслав Халамай був крутим бізнесменом, він так би і зробив. А оскільки він живе саме тут, у селі, щодня бачиться зі своїми односельцями, яких забезпечує роботою, тваринницький комплекс працює цілодобово, забезпечуючи торговельну мережу якісною  молочною продукцією.

«За відсутності тваринництва на нашу площу вистачило б 100 працівників, – говорить Станіслав Халамай. – У нас же задіяно до 270 людей, яких треба забезпечити зарплатою, необхідними умовами роботи. Було б добре, аби все-таки держава у плані заохочення таких, як ми, сільгоспвиробників, зменшила оподаткування. На вивільнені кошти можна було провести хоча б часткову модернізацію тваринницьких приміщень, перейти на безприв’язне утримання, обладнати доїльні зали. Але все це у наших мріях – можливостей для цього зараз немає».

 

КАДРИ ВИРІШУЮТЬ ВСЕ

Випускник Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, староста курсу Станіслав Халамай у 1979 році отримав пропозицію від свого викладача, головного інженера комбайного заводу Івана Зайцева: «Можу взяти тебе на роботу у конструкторське бюро. Зарплата – 120-150 рублів. Для  житла у кращому випадку отримаєш гуртожиток». На той час це вважалася пристойна робота в обласному центрі. Але  це було не для нього. Тому 24 вересня 1979 року разом зі своєю дружиною Станіслав Олександрович опинився у Вищетарасівці, де пройшов шлях від інженера до голови колгоспу.

Зараз в агрофірмі «Борисфен» штат спеціалістів укомплектований. Але ж керівник думає про день завтрашній, оскільки  багато фахівців  передпенсійного та пенсійного віку. А тому на столі у Станіслава Олександровича – папка, де зібрано контакти випускників Дніпровського аграрно-економічного університету. Але  дивина: ніхто з них не хоче працювати в агрофірмі, яка пропонує достойну зарплату та житло.

«Невдовзі треба буде заповнити вакансії агронома та інженера, – розмірковує Станіслав Халамай. – Щоб стати головними спеціалістами, їм треба хоча б рік «прокрутитись» в наших жорнах, відчути виробничий ритм, познайомитися із людьми. Мені, випускнику аграрного вишу, важко зрозуміти нинішніх студентів, які йдуть навчатись до агроуніверситету, але не думають про роботу у селі».

Звідки ж така життєва мудрість Станіслава Халамая? Як він сам вважає – від батьків та діда. Його рідня – з Ковельського району Волинської області. Дід Каленик після війни відсидів у Львові тільки за те, що мав три корови і вважався куркулем. Його родину заслали аж до Сибіру. Після повернення додому батько, Олександр Каленикович, став головою сільради. Але тавро неблагонадійних прилипло до родини Халамаїв. Пізніше змушені були переїхати до П’ятихатського району на Дніпропетровщину, де і народився Станіслав Халамай. Після восьми класів вступив він до Дніпропетровського енергобудівельного технікуму, закінчив його за фахом «Холодильні машини і компресорні установки». Працював у Кривому Розі  на металургійному заводі. Була навіть думка разом зі своїми друзями податися на риболовецький траулер, аби побачити світи. В останню мить вирішили хлопці спробувати вступити до Дніпропетровського сільгоспінституту…

 

ПОЛЬЩА: РЕФОРМИ Є, МІЛЬЯРДЕРІВ – НЕМА

У свій час військовослужбовець Групи Радянських військ у Німеччині Олександр Халамай їхав у відпустку на Батьківщину поїздом через Польщу. Як пригадує він, тоді це була бідна країна, а тепер – це основний ринок для робочої сили з України: 

«У дев’яностих роках там успішно пройшли реформи, але там немає доларових мільярдерів, як у нас. Там сьогодні всіляко спряють бізнесу, а не шукають «жучки», аби потім скласти акт на кругленьку суму. Там допомагають тим, хто займається благодійністю. Наприклад, у нас у 2008 році внаслідок реформування медицини сільська лікарня виявилася непотрібною – селянам, як нам сказали, краще їздити за 37 км до райцентру. Ми ж розуміли, що ця думка  хибна. Однак нікого у цьому не стали переконувати, викупили приміщення колишньої лікарні, відремонтували і переобладнали його. Медичний центр «Благодія» агрофірми «Борисфен» має маніпуляційні кабінети, кабінет УЗД, палати зі всіма зручностями, системою очищення води. Обслуговує «Благодія» працівників та пайовиків агрофірми. На балансі господарства і дитячий садок, де дітей навчають, тричі на день харчують. За все це батьки сплачують символічну суму. При всьому цьому ми не завжди знаходимо спільну мову з Мирівською ОТГ, хоча третина надходжень до бюджету громади становить агрофірма «Борисфен» та інші підприємства Вищетарасівки. Коли 75 відсотків бюджету ОТГ спрямовується на фонд зарплати, це не зовсім правильно – звідки брати кошти на розвиток населених пунктів?».

 

МРІЇ ДИРЕКТОРА

Чотири роки тому на механізованому току «Борисфена» було зведено новий ангар для зберігання збіжжя. Зерно потрібне господарству увесь рік для худоби, власної пекарні. Окрім того, вирощене на продаж краще притримати, оскільки після жнив немає ціни. Тут сіють пшениці твердих сортів вітчизняної селеції, вирощують горох, кукурудзу, соняшник, люцерну та інші багаторічні трави для тваринництва. «Борисфен» – єдине господарство у Томаківському районі, де зрошується дніпровою водою 1600 гектарів. 

– Я себе великим бізнесменом не вважаю, – зауважив директор. – Якби на моє місце прийшов бухгалтер, економіст, вони відразу все, що збиткове, прибрали. Але ж я переконався – скоротити легко, відновити – важко. За старою,  ще колгоспною традицією щороку допомагає АФ «Борисфен» місцевій школі. Шкода лишень, що  випускники не хочуть отримувати так затребувані аграрні спеціальності ветлікаря, зоотехніка, економіста. Я міг би і квартиру надати, і за навчання заплатити, але вчитись не хочуть. Здебільшого йдуть  навчатись  в педвузи, – констатує Станіслав Олександрович.

Серед своїх найперших помічників у роботі він називає головного бухгалтера Лідію Стрельцову, головного агронома Олександра Гайдея, головного гідротехніка Володимира Галка, головного інженера Геннадія Гунчака.

«У господарстві – два підрозділи, які працюють цілорічно, – продовжує Станіслав Халамай. – Це тваринництво і цех з переробки рослинницької продукції. Це не лише додаткові робочі місця, а й додаткова вартість зернових культур, які ми переробляємо у різноманітні крупи, борошно і реалізуємо споживачам та використовуємо для потреб агрофірми.

Хотів би усім своїм колегам-керівникам побажати терпіння і наснаги. Попереду у нас – чергові місцеві вибори. Думаю, що люди зорієнтуються за кого саме голосувати і приведуть до місцевих органів тих своїх земляків, які дійсно відстоюватимуть інтереси громади і кожного конкретного виборця.

 

На знімку: директор Станіслав Халамай щиро дякує за роботу передовому комбайнеру господарства Олексію Лютому. Як і минулого року, він став переможцем жнив  у Томаківському районі, намолотивши 3 тис. тонн ранніх зернових.