Поточний № 45 (1283)

15.11.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Сіла баба за буквар


22.02.2012

За цей перший підручник дітлахів сідають бабусі, дідусі,  бо не байдужі до майбутнього своїх онуків.
Читаємо: «К.С. Прищепа, В.І.Колісниченко. Затверджено Міністерством освіти і науки України. Київ, 2010, «Генеза». Віддруковано в друкарні 600-річчя, 19, м. Вінниці. Видано за державні кошти. Продаж заборонено». Солідно, авторитетно. Аби не 600-річчя чого - Батия чи Мамая?

НУ, І ПІШЛИ ми з діткам у світ знань тернистими шляхами, починаючи з першої букви. Буква «А» і «Я» вивчаються одночасно. Автори пояснюють, що



Виходить, що буква «я» це м‘який «а». Таким же чином на наступній сторінці вивчають «у», «ю». Знову таке ж пояснення. Можливо, це акселерація. Діти зараз розумні. А ми дещо відстали від них. Та де ж логіка? На стор. 89 «я» вивчають вже як йотовану: «йа». Але де ж поділась «йу»? Її немає в ряді букв, що означають два звуки. Ну, а далі вчимось читати слова із новими буквами:
Урок Трут (що воно таке?)
Урюк трюм
Крюк трюк
Кряк і знову урюк
Крок (ст. 60) (ст. 64)
Здогадайтеся, дорослі, де яка буква вивчалась? І чи діти засвоїли їх взагалі, коли їм треба пояснити, що таке «трюк» - «трюм». Це в цирку, а це на палубі. Як ви думаєте, дітям до букв, коли їм нагадати про цирк? Та повернемося до того, які ж все-таки букви вивчались. У першому випадку – буква «р», хоча таке враження, що «к». А в другому – буква «т». Тоді скажіть, при чому тут «урюк»?
Далі, як на мене, ще цікавіше.
Вивчаємо букву «п» (стор. 69). Папір, партер, палітра, перлина. Українських слів на букву «п» не знайшлося. Зате речення гарне: «Параска і Поліна пололи просо». Ось так діти все це повинні сприймати. Якщо Поліна і Параска (бо треба ж була буква «П») полють просо, то, можливо, краще б пшеницю? Чи знає шановне міністерство (бо підручник затверджений саме ним!), що просо не полеться, так як і ячмінь, овес. І пололи – сапали – по-українськи. А як дитині сприйняти букву «п» у словах «партер», «палітра»? Треба ж їм це пояснити. Щоправда, хлопчики мені пояснили, що «партер» - це у тракторі, а «палітра» - це півлітра. Є словник у кінці підручника. Давайте вдумаємось, чи зрозуміє дитина пояснення: «партер» - це нижній поверх залу з місцями для глядачів» (ст. 171). А як це в залі два поверхи? І тут же так «доступно» пояснюють, що таке граблі – це вила із затупленими зубцями, призначені для навантаження городини. Так що граблями навантажують городину. Та не бачили ви, шановні автори підручника, села. Граблі – це вила?.. Що таке граблі, пояснить вам будь-яка дитина, що грається у пісочниці. Граблями гребуть. А вилами, та ще й гострими, наколюють городину і носять. І не тільки городину.
Шановні автори Прищепа і Колісниченко, ми ж тільки «за», щоб наші онуки знали більше, та не можна ж так обтяжувати їхню пам‘ять «палітрами», «урюками», «трюками». У підручнику відсутнє основне: від простого – до складного, навчати складати букви у слова, слова – у речення і кінцева мета – навчання грамоті. Замість цього на кожній сторінці маса ребусів, головоломок. Давайте, приміром, перевіримо, як ми, дорослі, зможемо швидко вставити букви (стор. 62):

Десять букв у слові, встав чотири, щоб дізнатись, хто ж вони такі. Підберіть аж чотири букви!
От вам учимось читати. Складається враження, що дітей навмисне заплутують, щоб вони самі себе віднесли до категорії «слабких». І що найстрашніше, із цим починають погоджуватись батьки. Дійсно, програма складна, а діти їхні слабкі.
Роман читає роман «Роксолана». Тут же: «Ромен – рослина, а Роман …. (так і хочеться сказати тварина). А простіше не можна? Де ж оте наше: «Мама мила раму»?
А скільки в Букварі логічно неправильних речень! «Васильки і айстри ростуть під вікном» (стор. 86). Васильки ростуть у полі! «Зозуля кувала в зеленому лузі» (стор. 88). А чому не сказати: «В зеленому гаї зозуля кувала»? Чому «На синьому полі квітне льон» (стор. 87), а не «На полі квітне синій льон»?
У художньому плані фарби перегущені. Я розумію, що друкувати підручник, можливо, дешевше у Вінниці, але ж не настільки неякісно. Немає жодного обличчя натурального. Усі червоні. Дерева виглядають зеленими плямами. Як можна холодні кольори – темно-синій і чорний поєднати? А вони йдуть через весь підручник. Бо на темно-синьому чорні букви. Це приголосні. Ну, а голосні, щоправда, на помаранчевому. Надмірна кількість малюнків розвіює дитячу увагу.
Під найменшим віршиком обов‘язково прізвище автора. Їх тут не перелічити: В. Скомаровський, О. Журавлина, В. Лучук, В. Гринько, Т. Майданович, О. Сенатович В. Терен, Г. Чубач, В. Заєць, П. Король, Л. Пшенична, Л. Біленька, О. Катрич, А. Пильщиков, І. Кульська, Т. Іщенко, В. Бойченко, С. Жупанин, А. М‘ястківський, М. Сингаївський, А. Камінчук, В. Іванчук, Т. Мовчан, І. Бондарчук, І. Січовик, А. Костецький, Заславський та ще й Ріталій (не Віталій). Можливо, і є таке ім‘я, але навіщо переобтяжувати дитину, написавши його повністю? І нарешті, після вивчення усіх букв (ст. 159) Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко. Майдановичі, Сенатовичі, Королі та Зайці у нас, бачте, йдуть у перших рядах. Найбільше публікацій у «Букварі» Анатолія Костецького:
Цікаві завдання на уроках читання.
Розкішне галуззя в дерев на узліссі.
У пшениці золоте колосся.
У бабусі сиве волосся.
А вдома ж дітки читають це «добре, вічне…» по два-три рази. Які завдання на уроках читання? Можливо, якраз ті, що хотів автор сказати в цьому вірші?
Джмелі і бджоли
збирали мед у полі…
Олексій Катрич.
Кіт нявчить у глечику, у сметані.
Кури кукурікають на світанні.
Валерій Бойченко.
Чому навчаємо ми дітей? Якщо читати, то це не значить абищо. Джмелі ж мед не носять. А уявіть кота в глечику або курей, що кукурікають на світанні. Шановні, на світанку співає півень, а кури сплять…
Складається враження, що всіх поетів-«букварів» зібрали у цей підручник. А чи можна такою кількістю авторів завантажувати дитячу пам‘ять?
І тужаться над цим Букварем наші дітки. Шукала я в кінці, хто ж дав рецензію на такий підручник, та так і не знайшла. Є видавець, редактор, коректор. І чіткий напис: «Виготовлено за державні кошти». Невже вся Україна навчається за таким Букварем? Поцікавилась у сусідів. І яким же було моє здивування, коли дізналася, що у сусідній школі № 124 сел. Таромського дітей вчать за іншими підручниками – Буквар за редакцією С. Вашуленко, Ф. Скріпниченко, Київ, «Освіта», 2005 р., Видавництво «Киевские ведомости». Це зовсім інша справа. Немає отих новоспечених авторів. Книга легка в оформленні, не перенасичена знаками ребусами. І перший автор на сторінках – Тарас Шевченко. Далі – М. Коцюбинский, І. Франко…
- Нам занарядили нові підручники, - пояснила бібліотекар цієї школи. – Ми не маємо права тримати їх у бібліотеці, роздали їх дітям. Але працюємо за Букварем Скріпниченко.
І знову питання: то скільки ж редакцій у нашого Букваря? Чи варто було виготовляти нові підручники, коли старі кращі? І взагалі, як же те, що «виготовлено за державні кошти», контролюється, якщо у першокласників школи № 124 по два Букварі?
Користуючись нагодою, від усіх «бабусь-першокласниць» звертаюсь із проханням до Міністерства освіти пояснити, як можна першокласників так навантажувати по п‘ять уроків (вівторок, середа), а тоді в четвер давати розвантажувальний день, на який виносяться такі уроки, як співи, фізкультура, малювання. Після такого «розвантаження» вчитель у п‘ятницю не може дітей докупи зібрати. А потім ще й субота, неділя… Ось і виходить, що тільки три дні робочі, до того ж два з них по п‘ять уроків, що не відповідає ніякій методиці. Спочатку навантажуємо під зав‘язку, потім розвантажуємо. А нормального режиму роботи у школяра немає.

Букварі вивчала Валентина ШЕВЧЕНКО, бабуся учениці першого класу Горьківської загальноосвітньої школи Дніпропетровського району, вчителька початкових класів радянської школи.