Віднедавна розмови про власний український сланцевий газ набувають доволі зримих обрисів. Певно ж, багатьма його можливе промислове видобування сприймається як порятунок від диктату «Газпрому» з Російської Федерації, який бере з нас за природний газ, як з рідного батька… З другого боку відкритим залишається питання - якими будуть наслідки для навколишнього середовища? Що отримають місцеві громади від видобутих сланців: робочі місця, надходження до бюджетів чи лише сплюндровані землі? Саме про це йдеться в листі депутата Петриківської районної ради Івана Буряка з Петриківки:

«Шановна редакціє! Ось і видобуток сланцевого газу вже на порозі. Майже у всій Європі він заборонений. Більшість жителів Петриківського району дуже стурбовані несподіваною екологічною загрозою. А ще тим фактом, що Харківська і Донецька облради, не питаючи дозволу в місцевих жителів, вже дали «добро» видобуванню сланців. Екологи стверджують, що ця технологія видобутку, при якій під землю заганяються біля 500-та різних хімічних реактивів, назавжди забруднить ріки і підземні води. А Харківщина межує з Дніпропетровщиною, її річки течуть до нас, тож вся ота хімія буде й тут!
Підписаний контракт з корпорацією «Шел» викликає величезну тривогу. На останньому екологічному форумі 2013 року в Давосі «Шел» отримала антинагороду за те, що є лідером за масштабами забруднення навколишнього середовища в категорії добувних компаній. Видобуток сланцевого газу в Україні - жахливий експеримент над людьми. Його не можна допускати ні з медичної, ні з етичної точок зору. З нашим розмахом корупції і злодійства гроші, виділені на цей проект, будуть просто-напросто розкрадені. А хімічні реактиви, що використовуватимуться в технології гідророзриву земних пластів, потраплять у підземні води, колодязі і будуть отруювати все живе. Апокаліпсис, описаний в Біблії, може настати вже незабаром…
Добре, що петриківський розпис бере під захист ЮНЕСКО. А хто захистить людей, які малюватимуть неповторні пейзажі української землі? Яку воду питимуть ваші і наші діти? Яким повітрям дихатимуть? Мовчимо? Через наші густозаселені Петриківку, Лобойківку проходить автотраса державного значення. Щодоби тисячі автомобілів викидають в атмосферу важкі метали, бензопірен і т. п. Мовчимо… Вимираємо, але мовчимо. Моя хата з краю, в мене сім’я, діти, хай хтось інший проти цього бореться… Тому так і живемо. Деякі політикани ще й спеціально відволікають увагу громадян України, зіштовхують нас лобами у мовному питанні абощо. Зараз боротися треба вже за життя на землі! Інакше повне ігнорування інтересів звичайних українців може і його поставити під загрозу. Не будьмо байдужими до подій, які вже проходять в нашій рідній Україні. Збережімо життя дітей і майбутніх поколінь від зазіхань новітніх товстосумів!»

Надто злободенне питання порушене в листі ветерана праці, петриківського депутата Івана Буряка. А ще Іван Романович нагадує про давню автодорожню проблему Петриківського району, яку проектанти і досі вирішують будівництвом жахливої за наслідками «дороги смерті». Не послухали людей, де стелити нову трасу - тепер маємо вже не одну, а дві величезних проблеми… Так і зі сланцевим газом - до відомих чорнобильських проблем можемо отримати подібні за наслідками. Справді, Україна збирається розпочати видобуток сланців. Позаяк відомі Харківські угоди 2010-го року базу Чорноморського флоту у Севастополі в оренду на чверть століття сусідам віддали, а вартість їхнього газу не зменшили, уряд Миколи Азарова заповзявся добути енергію з інших джерел. На початку 2011-го він підписав з урядом США Меморандум про розробку сланцевих покладів на території України. Це допоможе, мовляв, диверсифікувати постачання газу і зменшить енергетичну залежність від Росії. Поза сумнівом, наміри добрі. Хоча ними, кажуть, вимощена дорога до пекла…
У Сполучених Штатах, як відомо, сланцевий газ видобувається в пустельних районах, тому населення не зазнає напряму шкідливого впливу отруєних підземних вод, атмосферного повітря тощо. В Україні таких незаселених територій просто немає. Та весною 2011-го року Кабмін звернувся до Львівської облради з проханням про дозвіл на видобуток сланців на Олеськівському сланцевому родовищі. Зважаючи на те, що видобуток сланцевого газу ведеться небезпечним методом гідророзриву земних пластів, для чого потрібно бурити багатокілометрові горизонтальні свердловини, застосовувати воду і хімічні речовини тощо, львівські депутати не погодилися на втручання у природу густозаселеної Львівщини. Навзаєм Верховна Рада України у листопаді 2011-го зусиллями «більшовиків» протизаконно усунула місцеві громади від погодження ділянок на розробку надр…
Далі - більше. У серпні минулого року Міністерство екології та природних ресурсів України ліквідовує… Громадську раду всеукраїнських природоохоронних організацій, яка висловилася проти видобування сланцевого газу в Україні. І створює натомість «кишенькову» раду, яка вже дала сланцям «зелену вулицю». А 16-го та 17-го січня 2013 року Донецька та Харківська обласні ради, не зважаючи на спротив місцевих громад і навіть не бачачи сланцевих угод на власні очі, слухняно за них проголосували… І вже 24 січня в Давосі підписано угоди між потужними транснаціональними компаніями «Шел» та «Шеврон» і українською «Надра Юзівська» про розподіл продукції від видобутку сланцевого газу в Харківській і Донецькій областях на Юзівській ділянці. Чималі за площею українські землі двох густозаселених областей віддані під видобуток сланців без громадських слухань і дозволу місцевих громад. Відтепер чи не щотижня проходять мітинги обурених цим свавіллям людей - в Донецьку, Ізюмі, Слов’янську, Краматорську, Луганську… Їхні учасники вимагають проведення місцевих референдумів щодо сланцевих розробок, надання повної інформації про можливі екологічні наслідки тощо. Влада поки що залишається глухою до справедливих вимог українців.
На жаль, глухою є і діюча у Верховній Раді більшість. Дев’ятнадцятого березня ц. р. представники фракцій обговорили сланцеве питання. Але за постанову щодо проведення повноформатних парламентських слухань щодо нього голосували в повному складі лише «Удар» та «Свобода», а комуністи і регіонали… не підтримали її. Представник останніх Сергій Глазунов навіть «мотивував» це рішення - за запасами сланцевого газу Україна, мовляв, посідає 4-те місце у світі, тож які можуть бути обговорення? Вперед! Ось так. Звідкіля таке вперте небажання розповісти правду власному народу? Що стоїть за цим дивним симбіозом антагоністичних, здавалося б, на перший погляд парламентських фракцій? Чиї приватні інтереси? Про справжню невідому досі широкому загалу роль українських «сланцевих хрещених батьків» доводиться лише здогадуватися.
А ось що на запитання «Сільських новин» щодо видобутку сланців в Україні відповіла голова комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Ірина Сех:
- Американські конгресмени дослідили наше законодавство і зробили висновок - в нашому потрібно ухвалити 631 пропозицію щодо напрацювань сланцевого законодавства. Щоб території, землі яких будуть забиратися для суспільних потреб, мали відшкодування. Нашим комітетом одноголосно ухвалене рішення про проведення парламентських слухань зі сланцевих питань, та депутатська більшість його поки що ігнорує. Угода з «Шел» є конфіденційною, засекреченою. А вона має бути доступною усім українцям, бо зачіпає інтереси кожного! Тому поки що в Україні нічого, окрім порушення конституційних прав громадян укладеними сланцевими угодами, не відбувається, повністю нехтуються й інтереси громад.
До всього можна додати, що можливості економити український природний газ далеко не вичерпані. Досі в селах значна частина ветеранів війни і праці використовують неефективні котли минулого століття КЧМ і КСТ, бо не мають коштів на нові. Ще уряд Юрія Єханурова збирався виділити на цю вкрай потрібну справу безвідсоткові кредити… На жаль, не встиг. А його всі наступники «не бачать» цієї величезної не лише для селян України, а і для всієї держави проблеми. Вирішення якої лише за один сезон одразу зекономить сотні мільйонів кубів газу! Чому це не робиться? Невже ця нескладна для уряду справа важча за добування сланців?
Не варто забувати і про відновлювальні джерела енергії - сонячну, вітрову, які досі займають в українській енергетиці скромну нішу в 1 відсоток. Нагадаю, в розвинених країнах вони заміняють вже близько десяти відсотків традиційних джерел! А наші можливості не менші. Щойно вчені Харківського національного університету ім. Василя Каразіна оприлюднили дослідження вітрових потоків у Богодухівському районі Харківщини: середньорічна швидкість вітру становить шість метрів за секунду! Німеччина, за тими ж даними, використовує набагато слабші повітряні потоки. Чому ж ми так повільно «запрягаємо» потужніші свої? Невже захімічувати надра легше? А відповідальність перед майбутніми поколіннями - її ніхто ніякими меморандумами не відмінить! Згадаймо - ще з півсотні років тому поблизу наших сіл тисячі вітряків робили свою вічну роботу. Якби їх не вирвали силоміць із селянських рук і не усуспільнили, то вони б, погодьтеся, не пішли в небуття. На їхньому місці давно б стояли сучасні вітроустановки!
Ще одне - досі невідомо, скільки коштуватиме видобуток тисячі метрів кубічних українського сланцевого газу. Вочевидь, спершу необхідно визначити економічну доцільність добування сланців та чітко усвідомити можливі екологічні наслідки. Українське суспільство вже вимагає цих кроків від уряду та парламенту. І лише після цього український народ, об’єктами права власності якого згідно зі статтею 13 Конституції України є земля, її надра, водні та інші ресурси, зможе визначати їхнє майбутнє. Відкрито і прозоро, з усвідомленням можливих ризиків і загроз. Інакше «сланцева лихоманка» і жителям Донецької, Харківської та сусідніх областей, і економіці та довкіллю України дасть невідомо що. Тож заради чого (чи кого) ризикуємо майбутнім?

Григорій ДАВИДЕНКО, оглядач «Сільських новин». Дніпропетровська область.