Поточний № 49 (1287)

12.12.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Смертельна «яма


15.03.2012

Ця одеська фірма декларувала, що займається постачанням фермерам й іншим сільгосптоваровиробникам паливно-мастильних матеріалів, селітри, насіння зернових та технічних культур. Насправді ж аграрії, перерахувавши гроші, обіцяний товар так і не одержували. «Кидок», тобто шахрайство, планувалось респектабельним на вигляд бізнесменом з самого початку. Згодом така діяльність довела його до скоєння убивства молодої сільської дівчини, на яку він перед цим оформив фірму.

ВІДВЕРТО шахрайські за початковим задумом організаторів фірми в міліції називають «ямами». Такі «ями» мають всі ознаки легальних підприємств. У них є необхідні документи, оформлено всі дозволи, ліцензії, відкрито банківські рахунки й таке інше. Ось лише товарів, які фірми-«ями» начебто збирались реалізовувати довірливим клієнтам, у них ніколи не було. Шахрайські фірми працюють, як правило, не більше трьох місяців, бо далі клієнти починають розуміти, що їх обдурили, і поспішають звернутись до правоохоронних органів. Тож аферисти добре вираховували, коли треба, як говорив герой відомої кінокомедії, «рвати кігті». І «ями» зникали, а разом з ними зникали й досить значні кошти обдурених покупців.
Фартовий бізнесмен Артур у свої 32 роки мав усі ознаки успішно влаштованого життя – елітна квартира у центрі Одеси, іномарка за 50 тисяч «баксів», заможні батьки, дружина, діти. У школі він був відмінником, мав феноменальну пам‘ять і неабиякі розумові здібності, потім вже у бізнесі міг до дрібниць спрогнозувати ситуацію і все розраховував на кілька кроків уперед. Приємний у спілкуванні бізнесмен справляв на всіх лише позитивне враження, навіть лайливого слова від нього ніхто ніколи не чув. Одеська фірма Артура декларувала, що займається постачанням фермерам й іншим сільгосптоваровиробникам паливно-мастильних матеріалів, селітри, насіння зернових та технічних культур. Насправді ж, аграрії, перерахувавши гроші, обіцяний товар так і не одержували. «Кидок», тобто шахрайство, планувалось респектабельним на вигляд бізнесменом з самого початку. Артур працював виключно з клієнтами з сільської місцевості, бо дійшов висновку, що люди на селі більш довірливі й безпосередні, тож і «кинути» їх набагато легше і безпечніше. Сфера його діяльності не обмежувалась лише Одещиною, а розповсюджувалась практично по всій Україні. Свою майбутню жертву бізнесмен теж знайшов у сільській місцевості під час однієї з ділових поїздок. Він запропонував 19-річній дівчині престижну роботу в Одесі – директором фірми. Та, звичайно, погодилась. Фактичним власником фірми залишався Артур, а от бухгалтерські й інші важливі документи підписувала юна і наївна «директриса». Вона ж знімала з рахунків кошти, які перераховували аграрії за неіснуючі товари. Такий собі «зіц-голова Фунт» з «Дванадцяти стільців», тільки у короткій спідниці й юного віку. Дівчина спочатку нічого не знала і навіть не здогадувалась, що з її допомогою Артур банально «кидає» селян. А коли почала здогадуватись про шахрайські оборудки, то тим самим фактично підписала собі смертний вирок.
Перспективи по бізнесу у Артура відкривались «атомні», й відмовлятись від надприбуткових проектів через якусь селяночку з Кодимського району Одеської області успішний бізнесмен не збирався. Таку «дрібницю» на шляху до успіху він вирішив усунути у своєму розумінні кардинально. Заради своїх фінансових інтересів бізнесмен готовий був до вбивства. Артур холоднокровно і детально все продумав, ретельно підготувався до скоєння злочину, щоб уникнути відповідальності. І це йому спочатку вдалося. П‘ять років міліція не могла довести, що вбивство дівчини скоїв саме він. План Артур розробив досить простий, але ефективний.
- Я приготував тобі класний подарунок, - якось увечері сказав він своїй молодій співробітниці.
- Що за подарунок? – радісно поцікавилась дівчина, навіть не здогадуючись, що жити їй залишилось менше години.
- Сюрприз. Презент у гаражі моїх родичів, поїхали, - на диво спокійним голосом як для майбутнього вбивці відповів Артур.
Удвох вони сіли в іномарку і рушили вулицями південного міста. У гаражі дівчина навіть не встигла злякатись, як Артур сильно вдарив її молотком по голові. Від удару жертва померла відразу. Не гаючи часу, але пересвідчившись, що дівчина мертва, вбивця перейшов до реалізації другої частини плану - знищення слідів скоєння злочину. Головне - надійно заховати труп, а не просто десь прикопати, щоб його рано чи пізно знайшли, і тоді виправдовуватись перед слідчими стало б набагато складніше. Тож Артур спочатку розбив бетонну стяжку у підвалі гаража, потім викопав яму і туди опустив труп дівчини. Щоб земля не просідала, все зробив за технологією – поклав арматуру, швелера, каміння, а вже потім залив все це цементним розчином. Тиждень витратив Артур на замітання слідів, і залишився собою задоволений. Продумано не зняв з дівчини дорогі прикраси і не залишив нічого з її речей. «Все зробив чисто», - сам себе подумки похвалив Артур, і вже наступного дня продовжив займатись бізнесом, неначе нічого й не сталось. Нерви у нього – немов сталеві канати, потім дивувались правоохоронці.
Тим часом батьки дівчини, яка поїхала з молодим бізнесменом працювати в Одесу, почали бити на сполох. Адже донька протягом кількох днів не виходила з ними на зв‘язок, хоча зазвичай телефонувала кожного вечора. Вони подали до міліції заяву про зникнення доньки. Дівчину оголосили в розшук, адже, окрім убивці, ніхто не знав, що вона мертва. Артур тим часом почував себе цілком упевнено, адже він одним пострілом, а, точніше, ударом молотка вбив двох зайців. І небажаного свідка позбавився, і всі шахрайські оборудки можна було списати на зниклу дівчину, адже вона підписувала всі документи й знімала з рахунків готівку. Що й підтвердили у банках. Бізнесмен впевнено доводив міліції, що абсолютно чесний перед законом, а дівчина обдурила його і втекла з чужими грошима. Довести протилежне слідчі тоді не змогли. Адже, якщо немає трупа, то немає і справи про вбивство. На цьому й будував свій розрахунок бізнесмен, що став холоднокровним убивцею. До нього часто приходили оперативники, цікавились зниклою дівчиною. Але Артур твердо стояв на своєму, і, не змигувши оком, твердив: «Нічого не знаю. Забрала гроші й зникла…»
Дуже складно розкрити злочин, скоєний одинаком, який до того ж не має сталих зв‘язків з відвертим криміналом. Артур продовжував займатись бізнесом, плавно перейшов спочатку до «сірих» схем, а потім і зовсім почав працювати «по чесноку», тобто, не порушуючи закон. Однак через кілька років не витримав, і знову взявся до шахрайських оборудок. Природно, знову потрапив у поле зору міліції. Сталось так, що в ході розслідування афер Артур зізнався і у скоєнні вбивства дівчини, сам показав оперативникам, де заховав труп. Респектабельний бізнесмен у камері слідчого ізолятора попросив у наглядачів кілька газет, щоб застелити нари, бо йому було гидко на них сідати. Ось такий аристократизм. «Ех, паря, важко тобі буде на «зоні» з такими замашками», - зауважив бізнесмену сусід по камері. А «зони» тому за вбивство явно не уникнути.

Петро БРАТЧЕНКО. Одеська область.