Хто читав поему Тараса Шевченка «Гамалія», той пам’ятає, що козаків, котрі вирушали на борню з турецько-татарською ордою, поет називав «орлятами» та «соколятами» - тими благородними птахами, що будуть захищати рідне гніздо до останнього.
Село Соколова Балка, що на ошатній Новосанжарщині, засноване при Богдані Хмельницькому козаками, котрі стояли на охороні. Колись це були незаймані простори, глибоко порізані ярами та балками.
Славну історію та добрі традиції має ця земля. За радянської доби тут плідно господарював колгосп імені Шевченка (і нині центр села прикрашає величний монумент Кобзареві). За часів Незалежності примножували та примножують надбання рідного краю ТОВ «Імені Шевченка» та ТОВ «Сокіл», засновані корінним уродженцем Соколової Балки, ветераном «афганської війни» Володимиром Замулою.

Весна у Соколовій Балці
Благовістом із високої дзвіниці прозвучав квітневий Великодень над усім селом. Напередодні тут відкрили новий храм, названий на честь Георгія Побідоносця. Цей довгоочікуваний подарунок для односельців, а церкви тут не було півстоліття, зробило місцеве ТОВ «Сокіл».
- Почали ми роботи в листопаді 2011-го, - згадує Володимир Замула. – В основному силами нашого товариства, долучилися і селяни та Полтавська газонафтова компанія. Передусім це святе місце повинне служити злагоді нашої сільської громади.
Освятив будівлю храму протоієрей Полтавської єпархії Михаїл Волощук, зазначивши, що завдяки благодійникам віряни мають місце, де молотися, а громада бути єдиною силою.
Товариство подбало і про житло для настоятеля церкви. Полагодили будинок із господарськими спорудами та землею під сад-город поруч. Усі зручності, як у місті. По-сучасному умеблювані просторі кімнати.
А естафету великоднього квітня у Соколовій Балці прийняв святковий розмай травня. Шостого числа, в день Григорія Побідоносця, у селі відбулося велелюдне храмове свято. Як завжди напередодні Великої Перемоги вшановували ветеранів війни. Їм в орденах та медалях, зі сльозинками в куточках очей, працівники товариства вручали подарунки. Пам‘ятним був святковий вечір в останній ювілейний рік Перемоги.Сивочолих переможців під бойові сто грамів вітав своїм співом відомий лубенський гурт воїнів-афганців «Контингент».
- Ми також вручили ветеранам фотосвітлини великого формату професійного виконання у декоративних рамках, - додав Володимир Замула. – Це і пам'ять дітям, онукам. Це наша спільна пам'ять.

Вінчав храмовне свято великий, душевний, по-столичному барвистий концерт заслуженої артистки України, поетеси, виконавиці своїх пісень, з-поміж яких найвідоміші про маму, мальовниче село, полтавчанки Наталії Май. Під її мелодії пританцьовували і старі, і малі, та й сама Наталія пішла у цей хоровий вихор. Нічне небо Соколової Балки розітнув салют – таких вигадливих фігур, яскравих блискіток та зірочок давно не знала навіть Полтава…

Як квіточка – «Дзвіночок»
Перед дитячим садочком с. Андріївка, що має таку благозвучну назву «Дзвіночок», вабить зір березовий гай. Стрункі біло-зелені красуні вишикувалися рівними рядочками.
- Колись тут був пустир із буйноквіттям амброзії, - розповідає вихователька садочку Людмила Булига. - Керівник товариства «Сокіл» Володимир Іванович (Замула – Авт.), оглянувши, в якому стані перебувають будівля та прилегла територія, сказав: «Однозначно! Якщо щось починати, то на совість. Будемо проводити капітальний ремонт».
Гай саджали гуртом, завізши саджанці з лісництва, всі дружно: вихователі, працівники товариства - взялись за лопати, а коли почалися ремонтні роботи – за інший реманент. Утеплили крівлю, під підлогу проклали підігрів, змінили опалення й каналізацію, а на відкриття садочка від Володимира Замули привезли нову гімнастичну стінку.

Милуємось ігровим подвір‘ям «Дзвіночка». Воно квітково-казкове. Навіть деякі дітлахи, приїжджаючи з Полтави в село погостювати, просяться сюди погратися. На вході збоку – пеньочки, щоб посидіти, перепочити. Але то скоріше батькам. Бо як тут дитині всидіти? Ось готовий рушити кудись у казку дерев‘яний коник із возом, а біля тину притулилися трійко гумових поросят. До речі, вигадливі місцеві майстри зі звичайних вживаних шин сільгосптехніки вирізали та розфарбували інші фігурки представників живої природи, як-то бусоли, що схиляються пити воду з рукотворного джерельця. А місточок веде до альпійської гірки з фонтаном-водоспадом.
- Керівник товариства «Сокіл», - зазначає Людмила Булига, - підказав нам створити для дітлахів живий куточок, забезпечивши необхідними будматеріалами.
Ми підходимо до цього міні-куточка фауни. Навстріч вибігають чорненькі з білими чубчиками декоративні півник та курочка. Парочка має своє житло – деревяний зруб на курячих ніжках з пеньочками-східцями. У своїй дерев‘яній хатинці проживають і кілька пар декоративних голубів. А ось в іншої мешканки живого куточка житло – наче чарівна скринька. Білочка, щоправда, вже не сама, а має трійко крихітних діточок.
Неподалік – грядки з посіяними овочами. Вихованці дитсадочка навчаються вирощувати своїми руками огірки, помідори та інші овочі. А взагалі ж, «Дзвіночок» має чудові ігрові кімнати, де дітлахи опановують навички професій медсестри, продавця, будівельника, розвивають свої творчі таланти. А у куточку народознавства «Бабусина світлиця» є не тільки справжня прядка, але і справжня піч, куди малюки залюбки «садовлять» паляниці. Нехай же ростуть у «Дзвіночку» майбутні селяни-хлібороби!

Сучасний осередок  імейної медицини
Соколовій Балці, певно ж, таки поталанило. У часи реформування медичної галузі, що нині проводиться, село не залишилося на узбіччі цивілізації. Та й було б це дуже несправедливо, адже населений пункт має більше тисячі жителів. Саме допомога ТОВ «Сокіл» схилила шальки терезів на бік «за» - повноцінного функціонування амбулаторії сімейної медицини, що пройшла акредитацію відповідно до чинних вимог. Приміщення її світле, затишне після ремонту, також за спонсорські гроші товариства обладнано два медичні кабінети, а стоматкабінету можуть позаздрити навіть у райцентрі. Як депутат райради Володимир Замула допоміг придбати для амбулаторії автомобіль «швидкої допомоги», для перевезення дітей, які потребують медичного огляду, для всіх хворих ТОВ «Сокіл» виділяє пальне.

Унікальна сільська секція
Секції кульової стрільби, олімпійського виду спорту, є тільки дві у містах - Полтаві та Комсомольську, третя – у Соколовій Балці.
Тренер Анатолій Старєлов розповідає:
- Кульова стрільба в Україні на високому рівні, в збірній – три олімпійські чемпіони. Хоча цей вид спорту мало підтримується, бо не з дешевих. Існує завдяки ентузіазму спонсорів. Ось і Володимир Замула допоміг нам відремонтувати тир, придбав зброю, що коштує досить дорого, виділяє кошти на поїздки до місць змагань. Про своїх вихованців можу сказати, що вони знайшли себе житті, бо не марнували час, а, крім стрільби, яка, до речі, неабияк дисциплінує, займалися і самовдосконаленням.

Орловські соколята
На одному з останніх храмових свят Соколової Балки численну сільську публіку весело розважав джигітовкою кінно-акробатичний театр зі столиці. Відбувалося це цікаве дійство побіля племінної конеферми ТОВ «Сокіл», де вирощують і виховують спортивних орловських рисаків.
Коні – то велике захоплення козака за походженням Володимира Замули. Але дуже-дуже копітка справа. Нині тут утримують 44 голови. Збільшити їх кількість, то тільки на перший погляд привабливо, а ось налагодити збут – не вельми просто.
Як відомо, ця порода створена ще ХVIII - XIX століттях на конезаводах графа Орлова у Воронезькій області, орловський рисак – це гармонійно складений, легкозапряжний кінь, мускулистий, з лебединою шиєю, дуже працездатний, що називається, хоробрий, готовий йти у вогонь і воду.
- Не я прийшла до коней, а коні прийшли до мене, - каже ветлікар, вона ж головна господиня в обслузі конезаводу Галина Забрудська, котра раніше працювала на молочній фермі. – Троє чоловіків займаються доглядом, троє – тренуванням жеребців.
- Коні полюбляють овес.
- Не тільки, - посміхається Галина Михайлівна. - Раціон збалансований і досить поживний. Крім вівса та сіна, це і каші із соєвою макухою, додаємо насіння льону, сіль та вапно. Наші вихованці повинні бути сильними.
- А хвоя? – дивлюсь на розвішані довкруг лапи сосни.
- Хвою вони теж полюбляють. А ще вона має бактерицидну дію.

Ми проходимо мимо «водилки», де по колу коней навчають поведінки та «гарним манерам». Далі – бігова доріжка, що вруниться свіжою смарагдовою травою. Тут уже по колу довжиною 1600 метрів на так званих качалках тренують молодих жеребців, нарощують їм м‘язи, розвивають спритність. Далі шлях вихованців конезаводу ТОВ «Сокіл» пролягає до «вищої школи» - на Київський іподром, де з них готують вже спритних спортивних рисаків.
- Наш жеребець Раунд став переможцем на кількох змаганнях, а недавно на іподромі в Києві встановив рекорд України, пробігши 1600 метрів за 2,01 хвилини, - розповідає Володимир Замула, показуючи в своєму кабінеті «трофеї» змагань – кубки та дипломи.
- А ходімте подивимось на наші іграшки? - запрошує Галина Забрудська.
- Себто? – йдучи, я бачу перед собою ослицю, що чомусь неприязно відвертається від об’єктива мого фотоапарата, на іграшку вона ніяк не схожа. А далі і справді вибігає щось схоже на надувного темно-коричневого коника, що ніби «винирнув» із мого далекого дитинства.
- Це поні Жора, - каже Галина Михайлівна.

«Пончик» тулить свою маленьку мордочку до мами, плямистої поні Зори, мабуть, молочка закортіло.
- Щось він на свою маму зовсім не схожий.
- Та оно батько такої ж масті пасеться.
- Мабуть, «кавказской национальности», - кажу здогадливо.
І тут я тільки помічаю, що на мене прямує вже віслюк, теж коричнюватий, гордо піднявши свою морду, певно, полюбляє фотографуватися.
- А це наш Яір.
- Імпозантний іноземець, - його не лякає навіть «сонячний зайчик» мого фотооб’єктива.
- На нашу конеферму доглядати за рисаками та покататися верхи приїздили велосипедами дівчата навіть з Нових Санжар, хоч це до тридцяти кілометрів, - каже Володимир Замула. - Одна сім‘я часто приводила «поспілкуватись» із поні свої хворих діток, щоправда, вони вже виїхали в райцентр. Мене дещо дивує інертність керівництва місцевої школи, деяких батьків – поруч чудова можливість для всебічного спілкування дітей із живою природою…

Микола ШАРИЙ. Полтавська область.

Соколова Балка, що лежить на півдорозі між Дніпропетровськом і Полтавою, відразу привертає увагу транзитних пасажирів своєю охайністю і впорядкованістю.
У центрі села - зелений газон, ретельно підстрижений, краще навіть, ніж
в обох містах-сусідах. Дерева теж доглянуті, з акуратно сформованими ошатними кронами.

АДМІНБУДІВЛЯ ТОВ «Сокіл» та територія довкола неї теж справді європейські, хоча без зайвого шику та помпезності. Усе акуратно, свіжо, багата зелень в декоративному обрамленні.
- Кожен дім починається з порогу, - каже Володимир Замула і, безперечно, має рацію. Добрий господар зустрічає гостей, звісно ж, не перед хвірткою хліва.
- Наскільки, Володимире Івановичу, за останній час змінилось ваше рідне село? - питаю в Замули, котрий найбільш плідні роки свого аграрного підприємництва провів саме тут, на землі, де народився і виріс, звідки пішов юнаком під кулі «афганської війни», куди, не замислюючись про інший вибір, повернувся працювати.
- Змінилось відчутно, але хотілось би кращого. Село тоді справді живе заможно, коли будується, коли купує нові авто, коли їздить відпочивати, навіть за кордон. До такого рівня життя селянам потрібно прагнути, постійно його наближати. Наше товариство та Полтавська газонафтова компанія (на цій території ведеться видобудок та розвідка газу і нафти. - Авт.) у сукупності, так би мовити, зусиль немало зробили для соціального розвитку Соколової Балки. Зокрема, ТОВ «Сокіл» проклало кілька кілометрів водогонів, полагодило Будинок культури, де дірка в стелі зіяла завбільшки, як мій кабінет, відновило опалювальну мережу. У середньому на соціальні потреби Соколової Балки щороку ми спрямовуємо від трьохсот тисяч до півмільйона гривень. Стараємось зарадити кожній людині, передусім нашим орендодавцям, в ситуації, якщо така нагальна потреба виникає.
- Соціальний внесок можна доповнювати, Володимире Івановичу, і тоді, на мій погляд, коли постійно ростуть доходи селян - тобто зарплата, розмір орендної плати.
- Звісно ж. Я пригадую лихі дев'яності, коли бал на полях правили бур'яни. Один агроном тоді якось похвалився мені, що збере гарантовано по 25 центнерів пшениці з гектара. Нині з такою думкою не варто і в поле виходити. Нині врожаї вдвічі, а по певних культурах і втричі вищі. Поліпшилась культура землеробства, застосовуємо новітні агротехнології. Це великий крок уперед. Нині наше товариство виплачує власникам паїв у вигляді орендної плати до півтори тисячі гривень за гектар. Безумовно, ми шукатимемо можливості, щоб нарощувати наші економічні показники, а відтак, якісно поліпшувати життя наших селян.

Фото. Мама Володимира Замули Олександра Тимофіївна (зліва) та Віра Іванівна Муха, що все життя відтрудились у місцевому колгоспі ім. Шевченка, теж прийшли на відкриття храму. Працівниці дитсадка Людмила Булига та її донька Яна Куліш. У надсучасному неврологічному відділенні райлікарні (справа - головлікар Ольга Гиря).