У 1976 році ланковий колгоспу «Червоний партизан» Новомосковського району Іван Корнійович Галата був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці за отримання врожайності цукрових буряків 400 центнерів з гектара. На той час, напевно ж, це була недосяжна планка. І це при тому, що технологічний процес передбачав багато ручної праці. Для радянської планової економіки вочевидь не існувала проблема собівартості продукції – головне справна цифра. Тепер ми розуміємо, скільки сил та енергії треба було вкладати нашим попередникам, аби нагодувати велику імперію. Та щось у тих економічних стосунках було не так: зерно щороку доводилося закупляти аж із США, хоча ціна буханки хліба у 16 копійок була незмінною десятиліттями. Але все, що не підлягає законам економіки, зникає, як мильна бульбашка: спочатку не стало СРСР, потім – колгоспів, народжених тією країною.

Можливо, розпаювання, розроблене Петром Саблуком та Павлом Гайдуцьким та втілене в Указі президента Леоніда Кучми 3 грудня 1999 року «Про реформування аграрного сектору економіки» заслуговувало б на увагу за однієї умови: ні в якому разі не можна було виділяти розпайовану землю в натурі. Можна було б видати власнику землі сертифікат на право власності. І тоді б не було по наших полях «шахматок», які створюють незручності і таким крупним сільгоспвиробникам, як ТОВ «Агроальянс», і невеликим фермерам, і одноосібникам.

Біля наших полів проходить водогін на Миколаївку. Очевидно ж, ми, за умови підготовки проектної документації, могли б «врізатися» у нього і облаштувати систему зрошення для кукурудзи, цукрових буряків, аби не залежати, як цьогорік, від примх погоди, коли земля впродовж кількох місяців не бачила дощу. 

Звісно, проект зрошення фінансово затратний, бо потребує значних коштів. Однак варто враховувати і кінцевий результат - це зовсім інший рівень стабільної урожайності. Наведу приклади. Американський фермер Девід Хула з Вірджинії виборов перемогу в національному конкурсі на найвищу врожайність кукурудзи. У 2019 році йому вдалось зібрати 38,6 тонни зерна з гектара кукурудзи на зрошенні. У нас, на Херсонщині, у фермерському господарстві «Соценко» вирощують культуру за інтенсивною технологію і в середньому на зрошенні отримують 15 тонн з гектара.

Стримує розвиток господарства і зняття мораторію на продаж землі  з 1 липня 2021 року. Законом передбачене переважне право орендаря на купівлю землі з розстрочкою до 10 років за ціною нормативної грошової оцінки таких ділянок і без проведення земельних торгів.  Договори ТОВ «Агроальянс»  із власниками земельних паїв укладені на 7-10 років, але де гарантія того, що орендовані нами землі залишатимуться у довгостроковій оренді? Ми зацікавлені у довготривалій оренді землі, оскільки вклали у неї багато коштів і сил. Щоб співпраця з пайовиками була взаємовигідною, ми виконуємо всі свої договірні зобов’язання. Але переконаний, що по завершенню дії договорів оренди власники землі будуть шукати щось краще. І передбачаю, що багато ділків матимуть намір використати довір’я простих сільських людей, які вреші-решт можуть залишитися і без землі, і без грошей. Тому у цьому питанні не завжди хороші обіцянки гарантують хороший результат. Відтак нашим селянам слід бути особливо пильними, не стати легкою здобиччю новітніх земельних діловарів.

 

Досить часто доводиться чути про економічно вигідне і збиткове виробництво. Слухаю і дивуюся: у сільському господарстві при сучасних технологіях і високопродуктивній техніці не може бути невигідних сільгоспкультур. Не можна з року в рік на одних і ти же полях сіяти соняшник і ріпак тільки тому, що вони мають привабливу ціну. Таке можуть робити лише недалекоглядні фермери та одноосібники, які  часто живуть одним днем: зібрав врожай, купив позашляховик, аби дивувати односельців. А земля почекає – нічого не вклавши у неї наступного року, буде вирощувати бур’яни, як, до речі, сталося на одному із фермерських полів, що межує з нашими землями: там, де росла у минулому році кукурудза, посіяли соняшник. Про технології годі говорити – те поле стало розсадником всіляких хвороб і бур’янів. І це при тому, що ці землі – обабіч траси на Магдалинівку. Але нікому немає до цього діла: нехай заростає бур’янами! Чи не щодня їздять тієї дорогою поважні і не дуже поважні особи, але ніхто не б’є тривогу: шановні, земля пропадає, найкраща у Європі!

Вирощувати цукрові буряки у Губинисі було звичною справою – поруч був потужний цукровий завод, на якому працювало більша частина населення селища.

 І коли у 2007 році несподівано для всіх постало питання закриття одного з найпотужніших і найчучасніших підприємств, який входив до асоціації «Укрцукор», у глибині душі не вірилося, що таке може статися. Аби зберегти цей унікальний завод керівники сільгосппідприємств готові були стати акціонерами. Не допомогли навіть умовляння нових власників з боку обласної влади – обладнання було вивезено до Росії, а тисячі людей залишилися без роботи і засобів існування. Частина з них працевлаштувалися у нашому господарстві. Але згодом не витримали ненормованого часу, виснажливої праці. З тієї обійми хіба що обліковець Ольга Іванівна Нікітіна успішно працює у господарстві.

Тринадцять років цукрового заводу немає, але цукрові буряки ми з року в рік вирощуємо, як і раніше. Цього року, наприклад, солодкі корені зайняли у нас площу 143 гектари. Якщо колись буряки збирали впродовж двох місяців, то тепер впоралися за 12 робочих днів. Яким чином, спитаєте? Відповідаю: намагалися раніше обійтися лише власними силами. І втрачали час, якість, ціну. Відтепер змінили стратегію, уклали договір з  підприємством-перевізником і щодня відвозили на Ланівський цукровий завод Полтавської області більше тисячі тонн цукрових буряків. Ця продукція не залежується, як раніше, у полі в кагатах, а вантажиться безпосередньо в автопричепи. Для зручності інженерна служба переобладнала навантажувач, який тепер піднімає корені на висоту 3,9 метра.

Сьогодні цукрові буряки – одна з рентабельних культур і водночас трудомістких і фінансово затратних. Але цукрові буряки є незамінною сировиною для виготовлення українського цукру, який за смаковими якостями та цукристістю в рази є кращими від тростинової сировини. На збиранні солодких коренів у нас працює потужний трактор Case, агрегатований пасивним комбайном американського виробництва Wic. Ми використовуємо при сівбі міжряддя 56 см, як в США. Це дає змогу однією і тією є сівалкою сіяти буряки, кукурудзу, соняшник. Ми навчилися вирощувати врожаї при мінімальних 150-200 мм опадів на рік. А в роки, коли кількість опадів сягає 300-500 мм взагалі отримуємо рекордні врожаї 700-800 центнерів буряків, 60-70 центнерів пшениці з гектара. В американських фермерів таких турбот не виникає: мають достатньо вологи, вносять достатньо добрив, мають державну підтримку. Їм лише залишається вчасно провести весь комплекс агротехнічних заходів. Сподіваємося, що колись і в Україні такі часи настануть.

А поки що ми отримуємо стабільні результати без достатньої кількості опадів, без пільгового ПДВ, без державної підтримки.

Тож бажаю, аби у подальшому наші селяни, які важко працюють на полях і фермах, мали надію на краще життя. Щоб ні погода, ні держава не приносили нам сюрпризів. Щоб усі були живі і здорові. Нехай Вам щастить!

На знімку: генеральний директор ТОВ “Агроальянс” Олександр Гаркавенко та головний інженер Віктор Бочкар впевнені, що на таких землях навіть з мінімальними опадами 

при дотриманні технологій можна отримувати стабільні врожаї цукрових буряків.