Останні його пізні сорти щойно зблискували своїми жовтими голівками, а на полях триває косовиця, яку подовжили небачено рясні вересневі дощі. У структурі посівних площ сонях давно став ледь не домінуючою культурою. Завдяки цьому Україна вже стала світовим лідером з виробництва олії.

А ВИСНОВКИ вчених змушують замислитися над майбутнім українських чорноземів. Що буде з ними, коли частина орендарів і далі нехтуватиме вимогами законодавства щодо обмеження соняху у сівозміні? І чи справді «вигідно» вичавлювати з землі останні соки соняшником, не задумуючись над тим, що родитимуть ці ґрунти через кілька десятиліть нашим онукам і правнукам? Лабораторією землеробства Полтавського інституту АПВ імені Миколи Вавилова закладений стаціонарний дослід, метою якого є вивчення впливу ступеня насиченості сівозмін соняшником на продуктивність цієї культури, стан посівів. Впродовж кількох років досліджень встановлено, що урожайність насіння соняшнику помітно знижується при збільшенні його частки посівів у сівозміні від 14, 3 % (семипільна система) до 50 % (двопільна). Це зниження доволі суттєве – у період з 1999 до 2008 років середня десятирічна урожайність дорівнювала 27,6 центнерів з гектара (14,3% у сівозміні), тоді як за п’ятидесятивідсоткової присутності його вона впала до 19,1 ц/га. Тобто практично урожайність знижується приблизно в півтора раза. Або щоб отримати дворічний вал насіння, доводиться витрачати на це не два, а три сезони. Оце така «вигода», навіть якщо не брати до уваги ще й факт суттєвого зниження родючості ґрунтів.
Між тим з 1 січня 2013 року мали набути чинності зміни до статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині відповідальності за нерозробку чи недотримання проектів землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозміни. Їхня дія поки що відтермінована до 1 січня 2014 року. З іншого боку в українському суспільстві існують певні намагання призупинити дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості земель», ухваленого 4 червня 2009 року, в частині поправки про обов’язкове оформлення сівозміни. Так, третього вересня Верховна Рада України вже розглядала законопроект про відміну поправки про сівозміни як здирницької. Адже вона на практиці, як зазначили деякі народні обранці у сесійній залі, нічого не гарантує, лише стягує кошти з селян. Та за її скасування більшість парламентської зали не проголосувала.
Вочевидь, обмеження соняшника в сівозміні таки повинне бути. Адже воно береже українські чорноземи від того, щоб їх, як кажуть, не «вбивали». Можливо, при цьому варто спростити дію згаданого закону в плані зайвої паперотворчості тощо. А загалом вже давно спостерігається цікава деталь – власники паїв практично не впливають на використання їхньої землі, відданої в оренду. Саме це і є «гальмом» у вирішенні «соняшникового» питання. Таку думку в інтерв’ю «Сільським новинам» висловив доктор сільськогосподарських наук з Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Володимир Доронін:
- Українські реалії такі, що в гонитві за прибутками в нас дійшло вже до пародій на сівозміни. Але деякі бізнесові структури саме їх і використовують. Наприклад сонях – пар – озима пшениця. Буває ще й сонях – ріпак – ячмінь або щось подібне. Вочевидь, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості земель» в цих випадках не працює. Чиновники районних відділів земельних ресурсів не займаються охороною земель, це має робити земельна інспекція, але вона надто малочисельна. Чому – я не знаю. Власники землі, орендодавці, практично не мають важелів впливу на ситуацію із засиллям соняшнику на їхніх полях. Вважаю, треба від сівозміни йти до родючості, ухвалювати закон про родючість ґрунтів. Сівозміна, як кажуть, це творчий процес агронома. А окремо існує агрохімічний паспорт землі. Треба визначати якість землі перед здачею її в оренду і після цього. Якщо різниця від’ємна – орендар сплачує її власнику грошима. Саме це і змусить орендарів більше думати про землю, а не лише про зиск від неї.
До всього необхідно передбачити можливість дієвого контролю за орендованими землями. Відомий факт – на Вінниччині компанія «Нафком» у Тульчинському, Мурованокуриловецькому та Могилів-Подільському районах кілька років поспіль сіяла лише соняшник і кукурудзу. І коли представники Центру родючості ґрунтів спробували перевірити все на полях, то їх туди просто не пустили. Ось така надзвичайна ситуація. Тому всі існуючі недоречності аграрного виробництва мають бути враховані у законопроекті про родючість ґрунтів. Власники землі повинні бути впевнені у її надійному державному захисті від надмірного виснаження соняшником і т. п.
Дійсно, поки що такої впевненості у них немає. У типовому договорі оренди землі є пункт про те, що орендар зобов’язується не погіршувати якість ґрунтів. Але ж і справді дієвого контролю за їхнім станом поки що катма. А надія на сумління орендаря, погодьтеся, інколи не має тривкого підґрунтя. Є ще і приклад Аргентини, недавнього світового лідера з вирощування соняшнику, який говорить багато про що. Там орендарі, як відомо, надмірним захопленням цією культурою до краю виснажили орні землі. А потім просто – напросто… покинули їх, «переключившись» на інший бізнес. І тепер держава мусить вкладати значні кошти у відновлення родючості надто виснажених земель. Чи надійно захищені українські чорноземи від подібного сценарію? То ж учімося на чужих помилках, громадяни найбільшої олійної країни світу. Соняшник цього року вже доцвів…

Григорій ДАВИДЕНКО.