Не один рік кочую я до с. Супина Царичанського району на гостини до мого старого приятеля Олександра Козачка. Цей чоловік, 1929 р.н., незважаючи на досить-таки поважний вік, ще енергійний, є учасником художньої самодіяльності села, про що писали торік «Сільські новини», коли він грав на сопілці на ярмарку в Царичанці.
Літньої пори щодня йдуть до нього сусіди з проханнями: наточити сапку, поклепати косу, зробити держак до сапи чи кісце до коси, змолоти зерно на дерть… І він, як технар від Бога, нікому не відмовляє. Є у нього свій млинок, мотоблок для посадки і збирання картоплі, який він зробив зі своїм сином Володимиром, коли ще ніяких мотоблоків у нас у продажу не було.
Під стать Олександру Йосиповичу і його дружина. Ніна Семенівна також вже розміняла дев‘ятий десяток. Важка сільська робота на старість зігнула її, але невтомна трудівниця ніколи не скаржиться, ні на що не нарікає. Город у них завжди доглянутий і все на ньому є. Думаю, що, якби всі так працювали, нам би не довелося купувати картоплю, цибулю, гречку й інші продукти харчування за кордоном.

Андрій ДРОФА.