Нашому господарству виповнюється 20 років. Історія ТОВ «Агроальянс» розпочалася з 2000 гектарів, які знаходилися на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району. Наступного року земельний банк господарства поповнився більш як на тисячу гектарів розпайованих земель Личківської сільської ради Магдалинівського району, у 2003-му до нас приєдналися пайовики КСП ім. Котовського Губиниської селищної ради Новомосковського району.

Тоді у господарстві налічувалося всього 150 голів ВРХ. Ми не лише залишили «непопулярну» тваринницьку галузь, а й поступово відремонтували тваринницькі приміщення, і почали нарощувати поголів’я. На сьогодні у нас утримується близько 1000 голів ВРХ вітчизняної голштинізованої породи. Саме тваринництво забезпечує постійні робочі місця для більш ніж 5-тисячного селища та навколишніх сіл, а в структурі рослинництва є кормовиробництво. Це дає змогу за собівартістю реалізувати силос і солому пайовикам, які тримають худобу. На поля господарства щороку вносяться органічні добрива, що сприяє підвищенню врожайності всіх сільгоспкультур. Як і при колгоспі, ми не зменшили асортимент рослинницької продукції і вирощуємо навіть такі непопулярні сьогодні ячмінь та жито. Але в сьогоднішніх умовах ми застосовуємо  на полях ще й новітні технології, вносимо мікродобрива, мікроелементи. 

«Агроальянс» називають базовим господарством, хоча обробляємо близько 40 відсотків земель Губиниської селищної ради. Саме на нас тримаються соціальні питання у школі і дитсадку, сільському клубі.  На всіх зібраннях ми звертаємося до фермерів, одноосібників: шановні, давайте разом допомагати селу! Але відповіді не чуємо. І коли селищний голова звертається до нас  з проханням прибрати територію, полагодити дитячий майданчик, а взимку розчистити вулиці від снігу,  ми це, як і раніше, робимо. Але інші господарі та орендарі  60 відсотків земельних угідь селищної ради тільки споглядають цю картину. І це при тому, що ТОВ «Агроальнс» сплачує понад 5 тисяч гривень податків на кожен орендований гектар землі на території Губиниської селищної ради. Чому «Агроальянс» платить великі податки, утримує соціальну сферу, а одноосібники і дрібні фермери залишаються осторонь цих процесів? Хто з них працює і на яких підставах? Яка врожайність і чи витримуються технології? 

Сьогодні аграріям стало працювати ще складніше. Приміром, до 2017 року сільгоспвиробники мали спецрежим з податку на додану вартість. Ті кошти акумулювалися на окремому рахунку, і за них господарства мали можливість придбати техніку та обладнання для тваринництва, засоби захисту рослин, міндобрива. Сьогодні держава спромоглася повертати нам по 1500 гривень на рік за кожну дійну корову. Скажу чесно,  це навряд чи вирішує проблему цієї багатозатратної галузі. Якщо ситуація не покращиться, такі господарства, як наше, змушені будуть залізати в кредити, оновлювати машино-тракторний парк через систему лізингу. Все це позначиться на собівартості продукції.

Коли фермер чи одноосібники переманюють когось із наших пайовиків, обіцяючи трохи більшу оплату, люди, буває, погоджуються, а потім чують від нових орендарів: «Тепер можна 2-3 роки сіяти соняшник на полі «Агроальянсу», нічого в землю не вкладати і отримувати високі врожаї…».

Вважаю, що лише після утворення об’єднаної територіальної громади у місцевої влади з’явиться можливість контролю за раціональним використанням земель, сплати податків усіма суб’єктами господарювання. Адже у селі добре знають, хто дійсно самотужки обробляє свої гектари, а хто віддав свою землю невідомим особам і не сплачує до бюджету ні копійки. 

І коли кожному «до двору» буде доведено єдиний податок, наприклад, у 5 тисяч гривень з гектара, побачимо, скільки господарів розпрощаються із землею, або ж на скільки зростуть доходи громади.

Ще одна проблема, з якою нашому господарству довелося зіткнулися – взаємостосунки з одноосібниками та дрібними фермерами, коли вони починають заходити у великі земельні масиви і створюють нам «шахматки». Законодавство говорить, якщо 70 відсотків засівається однією культурою, то й інші субєкти господарювання, які обробляють цю площу, мають дотримуватися цих правил. На практиці – нічого подібного. 

Оскільки у нас – семипільний обробіток ґрунту, то і соняшник ми висіваємо раз на сім років. Одноосібник хоче мати швидкі доходи, а тому кожні два роки, у кращому випадку через три роки, сіє технічну культуру серед нашого поля. Як можна зрозуміти таку поведінку? Такі дії шкодять, у першу чергу, землі. Ось і виходить – ми використовуємо високоточну техніку, яка коштує мільйони гривень, вони ж використовують момент, аби заробити швидкі гроші. Що буде далі, нікого не хвилює. 

Ще одна проблема – взаємостосунки з орендодавцями. За будь-яких умов – чи є врожай, чи його немає, ми завжди розплачуємося зі своїми пайовиками, а також сплачуємо за них податок. Наше життя не вічне – власниками паїв стають діти та онуки тих, хто отримав землю ще 20 років тому. Спадкоємці, на відміну від своїх родичів, знову-таки шукають швидкі гроші, забираючи свої паї і укладаючи договори оренди вже з іншими суб’єктами господарювання.  А через якийсь час повертаються знову до нас із землею, з якої все висмоктали і в яку нові орендарі не вклали ні копійки. І нам доводиться знову її відроджувати. При цьому мусимо нагадувати нашим пайовикам: в якому стані вони ту землю від нас забрали і в якому – повернули…

Здебільшого спадкоємці не хочуть заглиблюватись у суть проблеми – хто скільки сплачує податків, хто допомагає школі і дитсадку, хто розчищає взимку  сільські дороги від снігу, хто сплачує внески до Пенсійного фонду. Але з іншого боку ми бачимо несправедливість, коли  так звані фермери чи одноосібники використовують найманих робітників без офіційного оформлення і відповідно  уникають сплати податків.

Вже настав час, аби всіх, хто обробляє землю, поставити в єдині рамки оподаткування. І коли нас називають у селі базовим господарством, на всіх зібраннях ми звертаємося до фермерів, одноосібників: шановні, давайте разом допомагати селу! Давайте разом будемо будувати соціально відповідальний бізнес, аби у кожному українському селі були дороги, аби у кожному українському селі умови були не гірші, ніж у великих містах. Аби у кожному українському селі молоді спеціалісти були забезпечені роботою, житлом, мали змогу для культурного відпочинку. 

У далекому 1999-му році вперше побував на аграрній виставці у Ганновері. Виставлена там техніка була для нас тоді недосяжною, а нині рівень виставки «Агро», яка щороку проходить у Києві у Національному виставковому центрі і куди приїздять учасники зі всього світу, теж дивує всіх своїм розмахом. Тут представлені і новітні технології в АПК,  і сучасна техніка імпортного та вітчизняного виробництва.

Хочу побажати учасникам виставки «Агро-2019» не залишатися байдужими до українського села, любити свою землю і цінувати людей, які на ній працюють.

 

На знімку: під час традиційного об’їзду полів у Новомосковському районі народний депутат, радник голови Дніпропетровської ОДА Вадим Нестеренко, генеральний директор 

ТОВ “Агроальянс” Олександр Гаркавенко, директор ТОВ “АФ “Світанок” Микола Пятаченко на ріпаковому полі у селі Знаменівка.