Тиждень тому на засіданні виконкому Дніпропетровської обласної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей її головою обрано Анатолія Білика.
Чи випадково Анатолій Григорович обраний на цю відповідальну посаду? Заслужений працівник сільського господарства, кандидат сільськогосподарських наук, депутат Верховної Ради України ІІІ скликання, він погодився очолити обласну профспілку працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей, бо за роки роботи у колгоспі імені Калініна, а потім у СТОВ «Злагода» Новомосковського району на Дніпропетровщині, на інших відповідальних державних посадах завжди у першу чергу опікувався вирішенням соціальних проблем села та людей, які в ньому живуть.

Про нього кажуть: Черкащина народила, а Дніпропетровщина в люди вивела. За його плечима тривалий і успішний трудовий шлях. Після служби в армії навчався у Дніпропетровському сільгоспінституті. І вже тоді мріяв бути, як і його батько, головою колгоспу. Його лідерські якості відразу примітили викладачі, які знали, що Білику можна довірити будь-яку справу і він не підведе. Добре йому давалися науки, встигав активно займатись і громадською роботою.
Йому було лише 29 років, коли селяни обрали головою колгоспу ім. Жданова, що в селі Багатому Новомосковського району на Дніпропетровщині. Вдалося там пропрацювати чотири з половиною роки, налагодити роботу господарства, вирішити ряд соціально значимих проблем села. Успіхи молодого керівника помітили в області, і невдовзі Анатолія Григоровича призначають начальником Верхньодніпровського райуправління сільського господарства. І хоча посадові обов’язки виконував на совість, все ж молодого керівника вабила робота в конкретному господарстві, щоб собі і людям довести, як можна і треба працювати на землі. У грудні 1986 року його обирають головою колгоспу ім. Калініна у Миколаївці Новомосковського району. Тоді ланкова Валентина Сміщенко, яка перебачила на своєму віку багато керівників господарства, не втрималася і запитала: «А чи надовго до нас, Анатолію Григоровичу?». «Назавжди», – відповів тоді їй Білик.
Так і сталося, і хоча в Україні відбувалися фундаментальні перетворення: розпався Союз, а згодом і колгоспи пішли в небуття – Анатолій Білик все так же впевнено близько двох десятиліть тримав кермо СТОВ «Злагода», що постало на землях колишнього колгоспу ім. Калініна. Не без гордості Анатолій Григорович пригадує:
– На мою долю випало тоді багато чого зробити: газифікацію Миколаївки, водогони, будівництво соціальних об’єктів. Була в нас одна з кращих у районі будівельних бригад.
У планах керівника було ще спорудження у Миколаївці кардіологічного центру! Але повний розвал економіки, а потім і країни з назвою СРСР, зміна керівництва у районі та господарстві зупинила те важливе для простих людей будівництво. Хоча кардіологічний центр був би необхідним і Миколаївці, і навколишнім селам, і Новомосковську, де такого медичного закладу немає і досі.
Уявіть собі, яка прозорливість і далекоглядність уже тоді простежувалась у діях і планах Анатолія Білика, адже і сьогодні, за статистикою, саме від серцевих хвороб найчастіше передчасно покидають білий світ наші люди.
Перебуваючи на високих державних посадах, Анатолій Білик ніколи не забував про своє селянське коріння. Ні у 1992-му, коли його призначили представником Президента у Новомосковському районі, ні на посаді заступника голови облради, ні коли став депутатом Верховної Ради ІІІ скликання. Працював також в ДАК «Хліб України», Укрголовдержкарантині. І примітно, що саме його, Анатолія Білика, у 2002-му миколаївці попросили очолити уже розпайоване господарство – СТОВ «Злагода», куди після держслужби повернувся.
– Окрім улюбленої роботи, маю трьох прекрасних доньок – Вікторію, Інну і Катерину, посадив три прекрасних сади, у мене зростають онуки – Марина, Діана, Іларіон і Матвій, – по-батьківськи задоволено усміхається Анатолій Григорович, говорячи про найрідніших.
По-батьківськи він звик ставитись і до односельців, які часто-густо звертаються задля вирішення своїх проблем. «Люди – основне наше багатство», – не забуває наголошувати Анатолій Білик, щоразу підносячи авторитет і значимість людини праці. У СТОВ «Злагода» активно захищає інтереси працівників і орендодавців профспілка на чолі з Антоніною Коцюбою. Буває, Антоніна Олексіївна сама нагадає про пільгову оплачувану відпустку з нагоди весілля тощо. Майже 60 відсотків працюючих щорічно тут отримують матеріальну допомогу із фонду профспілки. Новорічні подарунки для маленьких миколаївців теж із фонду профкому «Злагоди» отримують всі дітки всіх працівників «Злагоди», а це більше 170 діточок.
На честь 80-річчя від дня заснування господарства у Миколаївці з ініціативи Анатолія Білика заклали сосновий гай, збудували Меморіал загиблим воїнам, відзначили ветеранів праці. І на все це витратили значні кошти. У минулому році напередодні двох найважливіших державних свят – Дня прапора і Дня незалежності 22 серпня було відкрито алею пам’яті 17-ти миколаївських Героїв Соціалістичної Праці. Бо в Миколаївці шанують пам’ять про людей, які творили її славу. На урочистий мітинг тоді прийшла молодь, батьки з немовлятами, літні люди.
– Покажіть мені ще таке село в нашій Україні, де було б скільки Героїв Соціалістичної Праці, – гаряче відстоював тоді уже реалізовану власну ініціативу створення пам’ятної алеї пам’яті миколаївських героїв праці генеральний директор СТОВ «Злагода» Анатолій Білик.
– Напевно, заховати по шухлядах – то найпростіше. Я живу за іншими принципами, – говорить Анатолій Білик. – Фінансові надходження повинні бути розподілені таким чином, аби від них була віддача. Віддача від дитсадка, від середньої школи, за добудову якої у свій час отримав звання відмінника народної освіти.
До речі, СТОВ «Злагода» всіляко підтримує прагнення дітей до знань, тому тут стало доброю традицією надавати стипендію старшокласникам, які вчаться у Миколаївській середній школі на відмінно, а середні класи отримують право на туристичні поїздки.
У тій же миколаївській сільській лікарні на харчування 20 хворих на місяць закладено аж 700 гривень. Відтак і було вирішено, аби за кошти господарства туди завезли м’ясо, цукор, борошно, крупу, олію з двомісячним запасом.
Працюючи два роки і чотири місяці головним державним інспектором з карантину рослин України, Анатолій Григорович постійно опікувався своїм рідним селом. Але коли змінився уряд, повернувся до землі, до своїх працьовитих людей, які його чекали.
Наведемо ось такий цікавий факт: з 1120 орендодавців 700 уклали нові договори оренди на 10 років, 222 – на 5 років, більше 100 – на 15 років. Це теж засвідчує рівень довіри у стосунках орендарів і орендодавців.
У структурі посівів у СТОВ «Злагода» 72 відсотки становлять зернові культури, близько 15 – соняшник. Ним тут не захоплюються, оскільки вирощують і ріпак, і сою, і кукурудзу, і ячмінь, і пшеницю, дотримуючись науково обґрунтованої технології сівозмін.
– Вважаю, що бути керівником і раніше, і в наш час досить непросто, – говорить Анатолій Білик. – Треба мати природний талант, який передається людині з молоком матері і батьківським гартом. Моя мама, Олександра Павлівна та батько, Григорій Порфирійович, не лише дали мені змогу отримати вищу освіту, вони навчили мене завжди відповідати за свої вчинки.
– Треба зберегти нашу землю від випадкових діячів, які приходять до неї заради власного збагачення, – продовжує він. – І правильно діє Міністерство агрополітики, коли змушує до структури посівних площ підходити грамотніше.
Нещодавно Анатолій Григорович разом зі своїми фахівцями здійснювали плановий огляд полів, аби звернути увагу на стан посівів і намітити відповідні заходи по захисту від шкідників і хвороб, аби досягти максимальної врожайності.
У планах новообраного голови Дніпропетровської обласної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей багато нових планів, задумів, які у найближчий час будуть втілені у життя. Передусім, це консолідація зусиль і скоординованих дій органів влади, роботодавців і профспілкових організацій підприємств, на основі соціального партнерства і діалогу забезпечення зростання економіки підприємств харчової і переробної промисловості, соціальний захист найманих працівників, підвищення заробітної плати працюючим, розв’язання невідкладних проблем у соціально-трудовій сфері.
Для цього у Анатолія Григоровича є сили, бажання і багатющий життєвий досвід впровадження соціальних ініціатив, спрямованих на підтримку людей праці.
Павло ЯКОВЕНКО.

Щороку до Дня Незалежності кожній молодій родині, в якій з’явилось немовля –
цінний подарунок.
На відкритті алеї Героїв Соцпраці.

Меморіал слави, споруджений у Миколаївці за ініціативи Анатолія Білика.