У свій час мого діда, Григорія Григоровича Миколаєнка, запрошували у хор ім. Григорія Верьовки. Та оскільки на той час у його сім’ї вже було двоє маленьких дітей, дружина не відпустила його з Чернігівщини до Києва. Тоді на селі вважалось, що спів – то не робота. Так все життя і працював на конях, під час війни був у партизанському загоні, пізніше за доносом дружини місцевого старости був схоплений фашистами, його звинувачували у вбивстві того старости – німецького прислужника. Скільки з нього не знущалися німці – нічого від нього так і не дізнались. Пізніше був відправлений до Німеччини на виправні роботи. А після того, як радянські війська та союзники звільнили усіх поневолених, Григорій Григорович ще деякий час виконував обов’язки коменданта невеликого німецького містечка.

Після перемоги їхав додому до своєї любої дружини Насті Іванівни та до двох діточок - Олекси та Вірочки - з подарунками. Однак на митниці всі ті німецькі цяцьки забрали. Залишили лише кілька чоловічих краваток, які дід так ні разу за своє життя так і не одягнув.

Пізніше у родині з’явились ще Володя та Марійка.

Вже на схилі літ довелось моєму дідові працювати ще й на шахті у Донецьку, куди велика родина переїхала у 70-х роках. Його неповторний спів записували на місцевому радіо, а кореспондент багатотиражної газети написав про нього статтю, яку він завжди носив із собою у кишені.

До речі, у 1981 році моя бабуся Настя Іванівна дала мені гроші на магнітофон. Однією з перших записів стала касета з піснями Григорія Григоровича. Вона збереглася до сьогодні.

Одну з найулюбленіших пісень, яку любив співати мій дід, пропоную увазі читачів «Сільських новин».

Олексій ПЕТРЕНКО.

Там, де Ятрань

круто в’ється

Там, де Ятрань круто в’ється,

З-під каменя б’є вода,

Там дівчина воду брала,

Чорнобрива, молода.

Ти, дівчино, ти щаслива:

В тебе батько, мати є,

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті, то твоє.

А я бідний, безталанний;

Степ широкий – то ж мій сват,

Шабля, люлька – вся родина,

Сивий коник – то ж мій брат.

Ой як тяжко жити стало,

Бо ті прокляті пани

Із нас шкуру поздирали

Та пошили жупани.

Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.