Сучасна зима як почалася неспокоєм на Орелі, так ним і закінчується. Двадцятитриденне листопадо-грудневе повне перекриття річки поблизу Нехворощі Новосанжарського району Полтавщини досі не дало зрозумілої відповіді на просте питання: чому ця авантюрна за змістом подія, в основі якої суто гідробудівельне завдання, відбулася в «небудівельну» пору? Невідомо, на що можна було сподіватися, коли в геть несприятливих погодних умовах, до того ж у найкоротші дні року робився ремонт прорану дренажного каналу біля Михайлівки Царичанського району. Який результат думали отримати? Де обіцяні «добрі наслідки» тритижневого плюндрування орільської природи нижче за течією? Їх, на жаль, катма…

«Одну дірку залатали, іншу - зробили»
Кажуть, що швидко робиться, те сліпе родиться. Після підняття води в дренажному каналі з’ясувалося - щойно загачений проран ледь утримує воду, що потроху дренує через кам’яну греблю на Гряковій. А весняна повінь, навіть невелика, може його… зруйнувати. Тож проектантами Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп» ухвалене термінове рішення - зробити аварійний скид води з дренажного каналу. У доволі парадоксальний спосіб - прорити… триста метрів нового каналу неподалік прорану, ближче до труб у кінці дренажного. Тобто зробити щось подібне до щойно засипаної вирви. За словами проектантів, тут пологий схил, який дозволить на півтора метри понизити рівень води. Усі ґрунтові роботи, які проводить трест «Дніпроводбуд», вже завершені. Ось як оцінює ситуацію депутат Царичанської районної ради Віктор Ткач:
- Одну дірку залатали, іншу - зробили… Видовбали такий самий рів метрів чотири шириною на початку, лише по цю сторону технічної дамби, збудованої впоперек дренажного. Краще б старий проран не чіпали! Шкода грошей, як державних, так і приватних - нащо їх топити у воді? Я давно говорив - не може відремонтований проран утримати воду! Бо перепад висоти на ньому три метри, а ґрунти, як і скрізь на Орелі, піщані. Тепер знову збирають гроші… І кінця цьому не видно. Аварійним скидом тепер тече чорна від свіжого ґрунту вода, незабаром вона буде під Маячкою та Бабайківкою. І свіжовиритий ґрунт по обидва боки рову теж буде знесений… А орільська вода від Нехворощі іде не лише на Шедієве Колосовою, як називають в нас і на Полтавщині Оріль в цих місцях, а і двома поглибленими потоками на Михайлівку, які в нашу Заплавку падають двома водоспадами і розмивають дно і береги… А її поглиблене русло дуже швидко зносить воду. Добре було б нижче за течією між селами Заорілля і Червоною Орількою Царичанського району встановити невелику переливну греблю з рибопропускним каналом. Воду треба підняти до її колишнього природного рівня.
Нагадаю, думка про повернення річки до колишньої позначки народилася у Віктора Ткача, відомого у краї природолюба, вже давно. Саме цей захід, як вважає депутат, треба втілювати в життя замість небезпечного для озер і боліт поглиблення Орелі від Нехворощі до Шедієвого («Оріль: альтернатива прочистці», «Сільські новини», 23 серпня 2012 року). За зверненням газети ідею, яку підтримує громадськість краю, пообіцяли вивчити спеціалісти. Та досі ніякого вердикту очевидному для багатьох задуму немає… «Підпирає» невідкладне: проран, аварійний скид з дренажного каналу тощо. А позаяк рішення про його будівництво ще ні з ким не узгоджене, то немає поки що і державного фінансування цієї неоковирної задумки. Певно ж, коли б вмуровані у кінці дренажного труби «сиділи» дещо нижче, до того ж не на одному рівні, як пропонує Віктор Ткач, то і аварійний скид не знадобився б. Та їхній спільний рівень «прив’язаний» до рівня води сусіднього Дніпра-Донбасу. Вони однакові, щоб не було дренування дніпрової води в орільську. Тепер про це вже ніхто й не думає… У тому, що новий проект допоможе утримати орільську воду, впевнений ветеран МВС України з Магдалинівського району Микола Мурчич:
- Треба цю воду, яка зібралася біля Шедієвого, в Сльозяному й інших озерах та болотах, зберегти і на літо - невідомо, яким воно буде. Побудувати необхідний аварійний скид води допомогли ТОВ «Чиста криниця» з Драбинівки Новосанжарського району (директори Юрій Лебедин і Віктор Сидоренко), фермер Юрій Хорольський з Топчиного, Валентин Мурчич, Анатолій Куцевол з Чернеччини Магдалинівського району, «Аспект-ойл» з Дніпродзержинська (Олександр Журавльов). За Оріль доводиться боротися постійно. Але якщо не ми, то хто їй допоможе?
Добре, що у Приоріллі є люди, готові допомагати порубіжній козацькій річці. У даному випадку існують серйозні побоювання, що Оріль «зірветься і втече». Тобто зруйнує свіжонасипаний перед повінню проран і стече. Немає й гарантії, що цього не станеться через отвір аварійного скиду, який може бути суттєво поглибленим водою. А надалі «Дніпродіпроводгосп» збирається… ще дужче загатити кам’яну греблю на Гряковій. Хоча згідно з проектом «Відновлення гідрологічного режиму на межі Полтавської та Дніпропетровської областей» там має бути встановлена не глуха, як зараз, а переливна гребля. Якщо її «закриють» наглухо повністю, тоді річка Грякова, певно ж, перетвориться на болото… Ось так одного разу втрутившись у живу природу, тепер не знаємо, як вийти з ситуації. Тож видавати все це «будування-руйнування» за «добро для Орелі», як намагається дехто з владних мужів, не випадає. Скоріше це схоже на безкінечну експериментальну трату грошей, якій поки що, дійсно, не видно й краю… І яка насправді невідь-що дасть річці.

Вода в Козачому лимані… буде?
У нього повернеться Оріль. А піти туди вона має… під каналом Дніпро-Донбас, який людською безтямною волею відсік від річки озеро Порубіжне, Козачий лиман і всю лівобережну водну систему «пташиного Ельдорадо» Магдалинівщини в сімдесятих роках. Після цього вода в лимані почала застоюватися, в ній з’явився сірководень. Від її вживання почали хворіти корови… А два останніх посушливих літа двохсотгектарне плесо Козачого висихає повністю. Ідея повернути Оріль у цей край до Гупалівки, Чернеччини належить природолюбу Миколі Мурчичу, який «підіймає» на цю справу усіх, кого може. Підтримує її і директор «Дніпродіпроводгоспу» Володимир Гринюк:
- За нашими розрахунками, під каналом Дніпро-Донбас треба зробити три проколи діаметром півметра кожен. Проект серйозний, ми назвали його «Відновлення гідрологічного режиму системи озер Порубіжне-Козачий лиман-річка Заплавка». Орільська вода, пройшовши за цим маршрутом, вернеться Заплавкою в Оріль. Так ми ще й повернемо воду Михайлівці Царичанського району. Цей проект вартістю біля семи мільйонів гривень буде розглядатися на сесії Дніпропетровської облради у березні. Важливо, що місцеве населення його підтримує. Він ще й частково захистить Нехворощу від повеневих вод. А надалі плануємо завершити прочистку Орелі біля Буртів Новосанжарського району згідно з проектом «Відновлення гідрологічного режиму Орелі на межі Полтавської та Дніпропетровської областей». Роботи на суму близько чотирьох мільйонів гривень доведеться виконувати під водою.
Так, своєрідні громадські слухання у Магдалинівському районі вже розпочалися. Щоправда, без оформлення відповідних документів, як вимагає «Положення про участь громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони довкілля» згідно з Наказом Мінохорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 168. Вочевидь, обговорення запропонованого проекту годилося б провести не лише в Магдалинівському районі, а й у трьох районах нижче за течією. І послухати висновки вчених. Хоча б з приводу того, чи вистачить орільської води на два рукави у літній період.

Спочатку так. Потім - інак…
Коли уважно подивитися на всі одинадцять найбільших орільських проектів, десять з яких описані у «Хронології» в «Сільських новинах» за 13 грудня 2012 року, мимоволі «виринає» невтішний висновок. Спочатку проектанти з «нуля», як мовиться, задумують водний проект на Орелі. І напружено його розробляють. А коли задумане вже втілюється в життя, аж тоді з’ясовується – ой, лишенько, не треба було б цього робити! Інколи, на щастя, це усвідомлюють ще до непоправних змін у природі. Так було з проектами сімдесятих років - побудовою промислових підприємств на орільських берегах та свинокомплексу на десятки тисяч свиней в Дрюківці Царичанського району з примусовим купанням «п’ятачків» у річці… Спасибі вченим Дніпропетровського державного університету - вони зуміли відстояти річку від бездумних зазіхань тодішніх розтелеп. На оспівану Олександром Зайвим, Павлом Усенком, Миколою Бахматом, Людмилою Титаревою, Марією Макаренко, Наталею Плакущою, Лесею Степовичкою, Юрієм Кібцем, Дорою Калиновою й іншими поетами кришталеву чистоту її води…
Мабуть, «урівноваження» численних помилкових водних проектів минулого, до яких належать будівництво Дніпродзержинського водосховища і каналу Дніпро-Донбас, теперішніми «проривами» триватиме ще довго. Або намарне потоплення у воді радянських карбованців почасти вимагає такого ж процесу з українською гривнею. В основі численних «відновлень», «покращень» гідрологічного режиму Орелі лежать переважно минулі прорахунки. Викинули на вітер мільярди на Дніпро-Донбас - тепер потрібні мільйони. На ліквідацію підтоплень біля Перещепиного. На Козачий лиман і Порубіжне. На захист Нехворощі. Поглибили Циганку і Заплавку - те ж саме. Потрібно латати і будувати прорани. Поглиблювати русло біля Буртів і т. п. Знову ж таки в останньому випадку існує величезна загроза того, що силоміць відновлені на початку зими Ванькове, Іваненкове, Хвилеве та інші озера, Дацунові болота, Шедієвський лиман після завершення прочистки русла зникнуть, як це вже було чимало разів на Орелі та інших річках України. До того ж робити прочищення доведеться під водою… Це вже щось схоже на «дніпродіпроводгоспівський прорив…». Спостерігається своєрідна тяглість орільських проблем. Вочевидь, місія Творця, який подарував нам прекрасну орільську воду і оточуючу її природу, ніяким проектантам не до снаги… Чомусь цю аксіому ні раніше в «союзі непорушному», ні тепер уже у власній державі ті, що тримають у своїй руці владу, ніяк не втямлять.

Оріль залишається бездоглядною!
На жаль, це так. Сьогодні, окрім здійснених і можливих недолугих водних проектів на ній, найбільшою загрозою залишаються і самовільно збудовані новітнім панством греблі на річці та її притоках. Показовою є доля дамби біля Йосипівки Магдалинівського району. Її існування, як відомо, тодішній в. о. голови Магдалинівської РДА Олександр Журавель заперечив після звернення 52 жителів Чернеччини і Гупалівки у жовтні минулого року до голови Дніпропетровської ОДА О. Вілкула «в районі Йосипівки дамби не виявлено». Роботу Магдалинівської райдержадміністрації та водних організацій довелося виконувати іншим - існування греблі задокументоване кількома сільськими головами, помічником народного депутата, районним депутатом, магдалинівською районною газетою «Наше життя» та «Сільськими новинами» відповідним актом 18 листопада 2012 року («СН» за 22 листопада 2012 року). Та винуватців побудови… досі не знайшли! Хоча відповідне доручення Олександр Вілкул дав уже наступного дня. Ось рядки з листа Миколі Мурчичу начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області Олександра Оксамитного у грудні 2012 р. (скорочено):
- Відповідно до доручення голови Дніпропетровської ОДА від 19.11.2012 №М-15905, Держуправління в межах своєї компетенції розглянуло Ваше звернення щодо самовільно встановленої дамби та перекриття р. Оріль в районі села Йосипівка Магдалинівського району та повідомляє.
Далі - півтори сторінки тексту переважно з описом проекту «Відновлення гідрологічного режиму р. Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей». І… жодного слова про самовільну дамбу та її будівничих! А прокуратура Магдалинівського району звернення Миколи Мурчича з актом про самовільно збудовану дамбу ще 23 листопада 2012 року направила до Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області. Як організації, що має більше повноважень в цій сфері, з проханням «розглянути по суті і повідомити заявника у встановлений законом термін». Відповіді немає і досі.З іншого боку завдання дещо ускладнює та обставина, що дамбу, за інформацією начальника Магдалинівського міжрайонного управління водного господарства В’ячеслава Холодного, зроблено на дніпропетровській землі жителями Харківщини, куди пішла вода. За словами місцевих рибалок, це «не останні люди» Зачепилівського району. Так це чи інакше, може напевне сказати лише суд. Але чомусь держслужбовці не поспішають виконувати доручення тодішнього голови Дніпропетровської ОДА… І на громадських слуханнях у Царичанці 30 листопада 2012 року заступник начальника Дніпропетровського облуправління водних ресурсів Сергій Сазонов теж заявив: «деякі товстосуми зробили собі три дамби на Орелі абсолютно незаконно. Греблі вже зруйновані». Знову ж таки чому це поважне управління не звертається до правоохоронних органів з проханням притягти отих товстосумів за плюндрування природи і вимушену витрату державних грошей до відповідальності? Чому громадськість набагато серйозніше стурбована долею Орелі?
Ось пристрасні щемні рядки вірша поетеси Марії Макаренко, жительки Царичанки, написані нею 28 листопада 2012 року, на тринадцятий день повного перекриття річки:
МОЛИТВА ОРЕЛІ
Стогне нині Оріль сіроока
У засохлих крутих берегах:
- Я беззахисна і одинока!
В олігархових владних руках!
У радянські часи мої пляжі
Повноводдям в пісках золотіли,
А над ними в грайливім ражі
Піонерськії ватри горіли…
Стрімко плину в степах України
По лісистих аж трьох областях.
Береги мої, зриті в руїни, -
Живлять рибу в приватних ставках.
Мілководно-брудною я стала.
Поросль, пліснява їсть береги.
Я такого від вас не чекала -
Мій народе, мені дорогий…
Українська - я водна перлина,
Кришталева сестриця Дніпра.
Беззахисна і квола дитина,
Потурбуйтесь про мене, пора…

Ця бездоглядність Орелі, про яку б’є у дзвони Марія Макаренко, фактично запрограмована. Ще першого жовтня минулого року засідання «круглого столу» Комітету з питань екополітики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України, враховуючи особливий статус річки основи майбутнього національно-природного парку, доручило створити Басейнову раду Орелі. Та на звернення щодо участі в роботі ради Царичанська районна громадська організація «Комітет порятунку Орелі» наприкінці січня отримала відповідь з Києва від заступника голови Державного агентства водних ресурсів України Олексія Чунарьова:
- З огляду на те, що басейнова модель управління водними ресурсами передбачає залучення усіх заінтересованих водокористувачів до процесу прийняття управлінських рішень, у басейні Дніпра в 2009 році створена Басейнова рада, яка розглядає екологічні і водогосподарські проблеми, що виникають на всіх водних об’єктах басейну. Оріль є притокою першого порядку Дніпра, тож проблемні питання, які виникають у її басейні, будуть розглядатися на засіданнях Басейнової ради Дніпра. Ваші пропозиції щодо подальшої співпраці будуть направлені до секретаріату Басейнової ради Дніпра.
Ось такий вердикт - усі водокористувачі басейну Дніпра повинні вирішувати долю Орелі… Це щось схоже з відомою приказкою «на городі бузина, а в Києві дядько». Адже Оріль має 27 річок, притоків першого порядку (довжиною більше 10 км) загальною протяжністю 930 км, і 33 річки-притоки 2 і 3 порядків загальною довжиною 538 км. І має стільки власних проблем на площі басейну в 10820 квадратних кілометрів, що їх треба вирішувати не десь на Київщині, а тут, на її берегах. На Харківщині, Полтавщині і Дніпропетровщині. До речі, зазначене доручення, що видно з січневої відповіді М. Мурчичу першого заступника начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області А. Івахна, переадресоване:
«Враховуючи особливий статус річки Оріль, Дніпропетровському та Полтавському облводресурсам доручене виконання рішення про створення Басейнової ради Орелі». Сподіватимемося, рада таки буде створена, попри фінти чиновницького «футболу». На жаль, немає конкретної відповіді на питання: «Чи будуть використовуватися води Дніпра-Донбасу при наповненні Козачого лиману, Заплавки?». Ось що повідомили «Сільським новинам» з цього приводу:
- Вартість води каналу Дніпро-Донбас в районі Гупалівки Магдалинівського району - 17 копійок за кубічний метр. А щосекунди потрібно кілька кубів, держава не буде витрачати такі величезні кошти, - переконаний директор «Дніпродіпроводгоспу» Володимир Гринюк.
- Як варіант, під час літньої посухи ми розглядаємо можливість підживлення Орелі водами Дніпра, - зазначила заступник голови начальника Дніпропетровського облуправління водних ресурсів Ольга Чехун.
Проти цієї задумки рішуче виступає громадськість Приорілля. Адже в разі її здійснення і Петриківському, і Царичанському районам доведеться забути про розвиток «зеленого» туризму. А жителям краю - про відпочинок на орільських берегах… Та про це, певно ж, водники ще не думають. Немає в Україні і досі єдиної організації, яка б робила облік і дієво реагувала на незаконне будівництво гребель на Орелі та її притоках.
- У Дніпропетровського облуправління водних ресурсів функцію обліку незаконних гребель забрали два роки тому, - зазначає Ольга Чехун. - Тепер цим питанням займається Державна екологічна інспекція в Дніпропетровській області.
Ось так і буває - потужному управлінню, що має підрозділи у кожному районі області і за бажання може «бачити» все, що робиться на воді - «перекрили кисень». А чималу за обсягом незнану раніше постійну роботу доручили… малочисельній організації без представництва в районах. Оце така «реформа». Наслідки добре відомі всім. Незаконних дамб на Орелі - хоч греблю гати... Але знаходить їх і змушує прибирати… громадськість. Чому? Адже Оріль - основа майбутнього природного парку, першого у Дніпропетровщині!
Доки так триватиме - невідомо. Доки свавілля на воді окремих «птиць високого польоту» залишатиметься безкарним? До яких пір вони залишатимуть без води колодязі десятків тисяч приорільців? Ось тривожні думки Валентина Коваленка, голови Царичанської РГО «Комітет порятунку Орелі», що діє під девізом «Квітнути в віках лілеям на Орелі»:
- Існує величезна загроза, яку несе споживацьке ставлення до Орелі. Причому не лише окремих заможних громадян, а і деяких водних організацій. Вони розглядають її як годівницю, втілюючи в життя найбезглуздіші проекти і витягуючи мільйони гривень з орільського дна. Проти пуску вод Дніпра в Оріль, зокрема, виступають усі жителі Приорілля. Вже зібрано кількасот підписів «проти». Висунуто такі пропозиції:
1) Припинити будь-яку діяльність водників на Орелі без схвалення наміченого жителями, як вимагає «Положення про участь громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони довкілля».
2) Звернутися до Генпрокуратури України щодо належного розслідування усіх трьох фактів будівництва незаконних гребель на річці, зруйнованих у листопаді минулого року.
3) Негайно припинити розробку варіанту проекту підживлення Орелі забрудненими водами Дніпра.
4) Водним організаціям задокументувати усі греблі на Орелі та її притоках та вжити невідкладних заходів для їхнього поступового прибирання з русел влітку.
5) Негайно створити Басейнову раду Орелі, надати можливість брати участь в її роботі представникам «Комітету порятунку Орелі» та інших громадських організацій, що борються за збереження унікальної природи басейну річки.
6) Прискорити створення Орільського національного природного парку.
Що ж, надзвичайного в цих пропозиціях, погодьтеся, немає. Вони, за словами Валентина Коваленка, вже направлені народним депутатам Ігорю Янківу, Сергію Глазунову, голові Дніпропетровської ОДА Д. Колєснікову, начальнику Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області О. Оксамитному, заступнику начальника Дніпровського бассейнового управління І. Дремлюзі (м. Вишгород Київської області). А у березні в Кривому Розі запланована виїздна екологічна нарада. На ній, окрім ситуаціїї на Інгульцеві, вже вкотре розглядатимуться «вічні» питання відновлення гідрологічного режиму Орелі. Чи почують громадськість хоча б цього разу?

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.