Поточний № 27 (1265)

16.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Справу Анатолія Скорука продовжує родина


23.11.2017

Присвячується пам’яті видатного українського фермера-самородка Анатолія Скорука, якому 1 жовтня виповнилося б лише 60
Якщо колись дослідники візьмуться за написання книги про історію фермерського руху в  Україні на межі двох сторіч, безперечно, вони мають згадати про унікальне СФГ «Скорук А.В.», яке виникло на зорі української незалежності у 1991-му на Томаківщині.
Як сьогодні пам’ятає Тамара Скорук, приїхав її чоловік Анатолій, який працював тоді головним інженером райсільгосптехніки, і повідомив, що дають по 50 га землі для ведення фермерського господарства. Рішення чоловіка було настільки твердим і рішучим, що Тамара Олексіївна не стала чинити опір, хоч і була надзвичайно стурбована тим, що  вони робитимуть на тих гектарах голими руками, бо ж не було у них ніякої техніки. А лише сапа та лопата. 
– Ти собі уявляєш, що це таке? – лише запитала свого Анатолія і в його очах прочитала упевнену і цілком ствердну відповідь. 
Взяли тоді землю у Томаківському районі 17 фермерів. А поряд були колгоспи-мільйонери. Колгоспи «раділи» появі фермерів, тому-то  на дверях колгоспних контор можна тоді було побачити табличку: «Хто допоможе фермеру, того буде звільнено з роботи». Саме у таких умовах розпочинали своє фермерське господарювання і Скоруки. Землю обробляли здебільшого вночі, щоб ніхто не бачив чиєю технікою. Але знайшлися друзі, добрі люди, які зголосилися допомогти. І сідав Анатолій Скорук на орендованого трактора і сам вночі орав і сіяв на своїх гектарах. Але, ясна річ, так тривати довго не могло, потайки працювати на землі неможливо. І вирішив  Анатолій Скорук купити  власний трактор. Коштував він  тоді 300 тис. крб. 
– Давай візьмемо кредит, – звернувся  Анатолій Володимирович  до дружини, – давай ризикнемо. 
– А на той час уже мали власний будинок, була у нас і  машина «Жигулі» 6-ої моделі. Заклали все своє, а також будинок свекрухи, будинок моїх батьків і купили перший  свій гусеничний трактор Т-150, – захоплено розповідала про початки створення  технічного парку ФГ «А.В. Скорук» Тамара Олексіївна.
Оскільки Анатолій Володимирович був інженером-механіком, сам ремонтував і налагоджував власну техніку. Агрономію вивчав самотужки. Ніколи не зупинявся на досягнутому, завжди прагнув вищих урожаїв, кращої якості зерна. Саме з цією метою звернувся  до  селекціонерів Полтавської державної аграрної академії. І там декілька років поспіль працювали над селекцією сортів пшениці, які неофіційно називалися Скорук-1, Скорук-2. На демоділянках господарства висівали ці сорти, відбирали найкращі за вмістом клейковини не менше 22-25%, за показниками урожайності. Ясна річ, вони не увійшли до держреєстрів, але і сьогодні на полях ФГ «А.В.Скорук»  зрощують полтавські сорти, з яких печуть смачний хліб, роблять борошно вищого  ґатунку і  різноманітні макаронні  вироби під торговою маркою «Аліна».
Тож не тільки виростити урожай і продати було у планах Анатолія Скорука. Це була людина-факел, яка горіла і запалювала інших своїми ідеями і проектами.
Одного разу, розповідала Тамара Скорук,  поїхав її невгамовний чоловік на виставку. Телефонує звідти і захоплено розповідає: «Якби ти бачила, які тут гуси! Вони дивляться на мене голубими очима. Вони мені по пояс!» А через три дні телефоном повідомляє, що везе 6 тисяч гусенят, треба готувати пташники. Мусила виконувати завдання чоловіка. І стали на фермі ліпити грубки, завозити січку, бо гусенят же гріти треба. Виросли красені-гуси, бо схрещені вони були з лебедями. Почали нести яйця. Що робити з яйцями? Побудували інкубатор на 100 тисяч яєць. А коли ті гусенята лупилися,  жила там, бо всередині яйця було дві плівки, і треба було допомагати гусенятам вилазити з яйця. Якщо цього не робити, пташенята просто задихалися. Досі у Томаківці у людей залишилися гуси-лебеді тієї незвичайної породи, завезені і розведені тут Анатолієм Скоруком.
 Тож яким би несподіваним не було рішення її Анатолія, Тамара Скорук завжди була поруч, підтримувала його і, чим тільки могла, допомагала. А коли відчула, що не встигає поєднувати свою роботу на елеваторі,  у 2002-му році стала поруч зі своїм невтомним Анатолієм фермерувати.
Земля віддячила добрим господарям за дбайливе і фахове ставлення до неї добрим урожаєм, з’явилися перші «великі» гроші. Все зароблене вкладав завзятий  фермер у виробництво, але плани були настільки грандіозними, що на їх реалізацію коштів не вистачало,  взяли ще мільйон кредиту, придбали машини, комбайн, будматеріали для облаштування господарського двору.
–  Гроші тоді швидко знецінювалися, і буквально через півроку ми віддали той мільйон купонами, – розповідала про початок свого господарювання на землі  Тамара Скорук. 
– Там, де був смітник, пустир, облаштували господарський двір, звели майстерню з ремонту техніки. Орендували ще 100 га запущених, зарослих амброзією земель. Довелось найняти трактористів, щодня  сама варила і возила їм їсти, – згадує Тамара Олексіївна. – Одного разу, послав мене чоловік одвезти їсти трактористам. Приїхала на поле, а трактора за амброзією  і не видно. Думала, заїхала не туди. Такі занедбані землі доводилося доводити до ладу. Це вже пізніше почав допомагати син Максим. Після  уроків у школі, бувало, сідав на трактор або на машину – ніякої роботи не боявся і не цурався. Коли підросла донька Алінка, допомагала куховарити, щоб люди у полі не були голодними. Так було заведено у колгоспах, так було і у фермера Анатолія Скорука. До людей тут завжди ставилися з повагою і розумінням, завжди думали над тим, як ефективніше господарювати, щоб була можливість виплачувати і більшу зарплату робітникам, і вищу орендну плату пайовикам. Так прийшла думка створити власну переробку. З нуля були зведені приміщення, завезено обладнання – і  ще одна мрія Анатолія  Скорука стала реальністю. 
– 80 відсотків власної вирощеної продукції ми сьогодні переробляємо у власному господарстві, – з гордістю повідомила Тамара Скорук. – У нас три датські лінії млина, власна крупорушка, макаронний цех і хлібопекарня. Під власною торговою маркою «Аліна» фасуємо макаронні вироби, борошно вищого ґатунку. Наш хліб знають у Томаківському, Солонянському і Нікопольському районах. Під замовлення печемо святкові караваї, шишки  і дивні на весілля, булочки та іншу хлібобулочну продукцію.
За чверть століття СФГ «Скорук А.В.» із 50 га виросло у велике господарство з площею 8 тисяч гектарів. По правді, непросто було долати стереотипи селян у ставленні до фермерів. Десь у підсвідомості з радянських часів жило  фермер – то куркуль. І довелося роками ламати ці стереотипи, показуючи своє вміння господарювати на землі, а ще  чесність, справедливість в оплаті праці і у виплатах за оренду паїв.  І люди потяглися до Скоруків. Фактично землі колгоспів «Ленінський шлях», імені Гагаріна почала обробляти невтомна і працелюбна фермерська сім’я.  Разом із землею взяли до себе і дали роботу механізаторам розпайованого колгоспу. Тоді прийшли працювати до фермера Скорука уже досить досвідчений механізатор Валерій Кофлюк і зовсім молодий Олександр  Земляний. Обидва досі трудяться у господарстві.
Останній був тоді юнаком, працював комбайнером. Приглянувся Анатолію Володимировичу хлопець, толковим видався, сам вчився і його навчав агрономічної справи.  Згодом поставив його агрономом і не помилився. І сьогодні Олександр Земляний працює головним агрономом у СФГ «Скорук А.В.», згадує, яким надзвичайно працездатним був його керівник, скільки ідей щодня народжувалося в нього. Він жив цим, горів і творив. І постійно поспішав, ніби відчував, що може не встигнути. Він пішов з життя так же несподівано і швидко, як жив. Страшна аварія унесла Анатолія Володимировича в інший світ у 2012-му. І як це сьогодні прийнято, відразу знайшлися охочі прибрати до рук велике і успішне господарство  «Скорук А.В.». 
–  Мені і тоді і виплакатися не дали, – згадує ті чорні дні у своїй долі ця гарна і розумна жінка.  – Але світ не без добрих людей...
Як би їй важко не було, саме вона зробила все можливе і неможливе, щоб зберегти створене її коханим. Зваливши на себе весь тягар турбот керівника великого фермерського господарства, Тамара Олексіївна уже п’ятий рік успішно продовжує справу свого чоловіка.  Люди з глибокою повагою ставилися до Анатолія Володимировича, знали Тамару Олексіївну, тому залишилися працювати у господарстві. 17 років головним бухгалтером працює у господарстві Ірина Нестерук, 15 років завідує виробничим цехом Юрій Вяткін. Головним інженером трудиться Микола Скорук. І цей список можна було продовжувати довго. Бо близько 150-ти людям дає роботу фермерське господарство. 
Вдалося  Тамарі Скорук зберегти і виплекані разом із чоловіком гектари тепер родючих земель. Бо ніколи не шкодували тут добрив. Минулого року соняшник дав у господарстві по 38 ц/га тільки тому, що на кожен гектар було внесено по 400 кг добрив.
– Коли податкова приходить перевіряти (а гості вони часті) і бачить, скільки ми вносимо добрив, не йме віри і питає, чи не торгуємо, буває, ми добривами, – розповідала Тамара Олексіївна.
 Допомагає господарювати матері син Максим. Після закінчення  Харківської юридичної академії попрацював у прокуратурі менше року, прийшов додому, кинув портфель і сказав: «Це не моє». Відтоді Максим Скорук теж зайнявся фермерством. Сьогодні він не тільки допомагає матері, він створив власне фермерське господарство у Нікопольському районі з тим, щоб здійснити ще одну мрію свого тата. 
– Батько дуже хотів посадити сад, але тут, у Томаківці, немає води. Тому втілювати в життя батькову мрію вирішив у Нікопольському районі, – пригадує Максим Скорук. – З цією метою побував у Польщі. Уже висадили тверді сорти черешні за італійською технологією по шпалері. У планах – будівництво холодильника для зберігання ягід і овочів. На зрошенні добре зростають буряки, морква та огірки. А для сівозміни вирішили зайнятися ще й вирощуванням гарбузів.
Ідеї свого сина Тамара Олексіївна всіляко підтримує. По-материнськи радіє за сина. Мабуть, пішов він таки у батька. Такий же невтомний, такий же завзятий, знаходиться у постійному пошуку новітніх технологій. 
Світлана МАРКОВА,
сел. Томаківка,
Дніпропетровська область.
На знімку: по-материнськи радіє за свого сина Максима Тамара Скорук. Вдача у нього батькова.
 
Реклама
СФГ   «Скорук А.В.»
реалізує якісні макаронні вироби, 
борошно  і крупи ТМ «Аліна».
Дніпропетровська область, 
смт. Томаківка, вул. Світла, 48-А.
Тел. (067)  611 09 44 
Е-mail: skoruk2007@ukr.net