30.04.2021
Доброго дня вам усім! Я вас люблю. За роки, відколи пердплачую «Сільські новини», ви стали мені рідними. З нетерпінням чекаю кожен номер газети, особливо гуморески Павла Глазового. Хоча мені вже 92 роки, почуття гумору не втратила. І це, вважаю, дуже допомагає долати труднощі. Моє життя було нелегким – виховувалася у дитячому будинку, закінчила три класи у селі Мар’янівці П’ятихатського району, виросла по людях, всьому у житті навчилася, пенсію заробила. Окрім роботи, знаходила час, аби співати і грати. І зараз деколи співаю. А оце нещодавно знайшла вірізану зі старої газети гумореску Павла Глазового «Нові українці». Надрукуйте її, щоб всі могли прочитати цей твір про нашу Україну.
Віра ІЩЕНКО, с. Мар’янівна
П’ятихатського району Дніпропетровської області.
НОВІ УКРАЇНЦІ
Чоловік журнал читає і говорить жінці:
- Звідкіля вони взялися - нові українці?
Конкурсують молодичок і дівчаток всюди:
В кого стегна красивіші, в кого кращі груди.
Пруть на сцени косяками чесних і гулящих,
Калібрують сексапільних, тобто, геть пропащих,
І вивозять за кордони, на чужі базари...
- Не дивуйся, - каже жінка. - Всі вони - хазари.
Я ні разу ще не чула, щоб нахабне рило
Без одеського акценту там заговорило.
Чоловік насупив брови: - Ти мов з печі впала.
Про хазарів тих і згадка вже давно пропала.
Жінка сердиться: - Пропала пам’ять історична,
Та живе в нащадках їхніх пам’ять генетична.
Недарма ж я історичну здобула освіту.
Здавна війни генетичні точаться по світу.
Півтора тисячоліття з тих часів минуло,
Як родилось лихо наше й досі не заснуло.
По сусідству з нашим краєм царство заснувалось,
Що Хазарсько-іудейським каганатом звалось.
Ті сусіди загребущі, кочові хазари
Вічно з Київською Руссю затівали чвари.
Викрадали молодь нашу, виганяли в рабство...
Святослав те царство дике знищив за нахабство.
Повтікали людолови у краї сусідні,
Довго так блукали світом, дикі та безрідні,
І з’являлись в різних землях у новій личині,
І плекали злість і мстивість в кожнім поколінні.
Клекотить жадоба помсти у хазарських генах
І вихлюпується злобно у ділах щоденних.
Це праправнуки хазарські глушать нашу мову,
Щоб розвіять Україну, як суху полову.
Ось чому до українців стільки люті й злості:
Живемо в столиці навіть, як незвані гості.
Це вони створили штучно злидні і розруху,
Щоб від нас, від українців, не лишилось духу.
Про хахлів-антисемітів точать баляндраси,
Хоч вони такі семіти, як ми - папуаси…
Я дивлюся телевізор у години вільні
І дивуюся: невже ми люди божевільні?
На концертах українських діячів культури
Появляється дрібнота із номенклатури, -
Покривляються на сцені для «блізиру» й преси
І прожогом, сторч лобами лізуть в «мерседеси»...
Наших ніздрів не дратує азіатський запах,
Сопимо собі тихенько у хазарських лапах,
Бо забули, яких батьків і чиї ми діти,
І не знаєм, з чого риба почина смердіти.
Отаке своєму мужу розказала жінка,
Вельми грамотна, розумна щира українка.
Павло ГЛАЗОВИЙ.
Залишить свій відгук