Шановна редакціє! Нещодавно Президент України Віктор Янукович пообіцяв частині пенсіонерів підвищити на сто гривень пенсії. Ніхто не суперечить - це треба робити. Як живуть люди в селах, всі бачать. Та маю сумніви, що це підвищення дасть щось реальне.
Головною причиною так думати є те, що в Президента, який часто хоче зробити щось корисне для громадян України, на жаль, немає кваліфікованої команди. Згадайте лишень, як дехто сподівався на пенсійну реформу Сергія Тігіпка. Бо той ледь не з піною коло рота запевняв, що люди від неї лише виграють.

І ЩО? Окрім збільшення мінімального трудового стажу для всіх аж на десять років та віку виходу на пенсію жінок на п’ять, нічого ж не відбулося. Хіба ці пенсійні урізання можна називати «реформою»? Хіба колишні колгоспники чи будь-які працівники отримали хоч щось за великий трудовий стаж? Ні. Навіть навпаки. Приміром, моя дружина, Галина Олександрівна, за роботу на цукровому заводі мала, як визначено, двадцятивідсоткову надбавку до пенсії. Тепер це підвищення скасували. І таке робиться й щодо інших категорій ветеранів праці. А як зросли за останні два роки ціни на природний газ, пальне, продукти харчування! Тому і вважаю, що сто гривень від пенсії в людей вже давно забрані.
Пенсійна реформа перш за все має бути справедливою, з єдиним зрозумілим для всіх законом. Якщо зараз в Україні криза, то як можна виплачувати по десять, двадцять і більше тисяч пенсії одній особі? І надіятися при цьому, що бідним допоможуть сто гривень?
Те ж стосується і земельної реформи. Немає стратегічного задуму - для чого вона проводиться? Для блага народу чи окремих осіб? Якщо продаж українських чорноземів буде дозволений громадянам, навіть з будь-якими обмеженнями, її однаково скуплять агрофірми. Вважаю, право купівлі землі треба надати лише державі. Якби урядова команда думала про весь український народ, то взяла б грошей в МВФ і викупила землю в тих, хто думає її продати. Є ж такі люди, що живуть чи думають жити в місті, власники паїв, вони б може, щось інше планували. А держава потім здавала би ту землю в оренду, і було б добре. Борги б погасили, а орендна плата постійно надходила в державну казну.
Наведу власний приклад. Як фермер орендую 112 га землі, щомісяця сплачував за оренду три тисячі гривень. З цього року коефіцієнт індексації вартості землі збільшився в 1,756 рази, тож сума оренди вже більше п’яти тисяч. Усі фермери і товариства платять орендну плату, державі чи людям. І напевно, якщо земельні паї опиняються в одних руках, нічого цього вже не буде! Держава дуже суттєво втратить – не стане податку з доходу, який зараз сплачують власники паїв, що здають їх в оренду. Тож треба робити все, щоб була міцною держава і заможними люди, а не окремі особи. Сподіваюсь, як і чимало моїх земляків, що земельна і пенсійна реформи будуть проведені справедливо, в інтересах селян, за плечима яких важкий і довгий трудовий шлях.

Микола ЖУК, голова фермерського господарства «Кобеляцький отаман».
с. Жуки, Кобеляцький район, Полтавська обл.