У споруді, яка набрала два поверхи смутку й болю, пожолобились брудні вікна. Вітер і негода щоденно обшарпують стіни. Довершує забуття безлюдного ґанку, на якому прижилися бродячі собаки – то колишній РУС (районний вузол зв’язку). 

Очевидно, перегорнута назавжди сторінка спілкування на відстані через дроти. Зникла потреба слати телеграми.

Ще зовсім недавно в цьому будинку сортувались листи, посилки, газети й журнали. Звідси рапортували про успіхи. Звідси сповіщали про горе чи надзвичайні події. Пульсував телетайп, який наближав трудові колективи і владу, апаратна АТЗ поєднувала дротом з усім світом, сповістила про кінець війни у травні 1945 року.

Кабінет начальника, сортувальна зала, апаратна, міжміський центр зв’язку. Затягла павутина і припало пилом все, де бився нерв життя. Ще живуть люди, які пам’ятають черги на встановлення стаціонарного телефона у квартирі. Без черги ставили телефони народним депутатам, героям війни і праці, ліквідаторам аварії на ЧАЕС та постраждалим, учасникам Другої світової війни, а більшість громадян стояли в черзі роками…

Ніхто не передбачав, що прогрес змінить  швидко ситуацію. Кишеньковий апарат без дротів і антен зв’яже кожного з нас із співрозмовником в будь-якій точці світу. Нові технології спілкування через комп’ютер, мобільний телефон, планшет, айфон забезпечили нас якісними комунікаційними можливостями у реальному часі.

Очевидно, споруда сумує, чекаючи за дбайливим господарем, який прийде й оцінить усі його історичні заслуги й збереже пам’ять. Але коли це буде? Важко сказати…