Поточний № 36 (1274)

16.09.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Світло «Зорі» крізь роки


10.03.2013

Що називається, з поїзда на банкет, потрапила я, ледь діставшись Полонного – невеличкого затишного містечка зі статусом районного центру на Хмельниччині. І привід видався якнайкращий - 55-річний ювілей святкував Леонід Ковальчук, голова СВК «Зоря», заслужений та авторитетний в районі аграрій з багаторічним досвідом.

СВІЙ найдорожчий подарунок готували батькові й невістка з сином. Та життя внесло свої корективи, і дідусем Леонід Олексійович став за три дні до свого ювілею. Тож слідом за поздоровленнями з ювілеєм приймав і вітання з поповненням у родині Ковальчуків.
Загалом, у житті, за переконанням самого Леоніда Олексійовича, все вдалося. Хоча, для когось, може, це й не висоти … Та Ковальчук, селянський син (батько все життя працював бригадиром садово-городньої бригади, мати - ланковою) і не літав у позахмарних мріях. Щойно закінчив школу, пішов вчитися на агронома до Турчинівського сільськогосподарського технікуму, що в Житомирській області.
А поки набирався першого практичного досвіду за фахом, «гриз» нелегкий граніт науки, бо працював і вчився без відриву від виробництва, у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті на агрономічному факультеті..
Не дивно, що молодого дипломованого спеціаліста запросили працювати у його рідний колгосп «Зоря», у село, де виріс, де жили й працювали батьки.
- І це є знаково, - вважає Леонід Олексійович, - бо якби важко не було, а відступати перед труднощами совість не дозволяла.
Знаковим було на той момент і дружнє плече Євгенія Соснового, колишнього керівника господарства. Для молодого й «зеленого» Ковальчука то були справжні життєві університети, що навчили на практиці підвищувати культуру землеробства, досягати високих врожаїв.
Тож коли Євгеній Іванович прийняв рішення відійти від керівництва кооперативом, він ні на мить не вагався, кому довірити господарство – звичайно, Ковальчуку! І особисто запропонував його кандидатуру на керівне крісло. Рішенням зборів членів сільськогосподарського кооперативу його обрали на посаду голови СВК.
…Йшов 2009 рік. Як зізнається сам Леонід Олексійович, проблем, а з ними і відповідальності – додалося. Невиважена політика держави стосовно цін на паливно- мастильні матеріали, техніку, насіння і, нарешті, на кінцевий продукт, саме зерно, кидала сільгоспвиробників то в піт, то в холод. Своєрідним зашморгом на шиї новоспеченого керівника висіло тваринництво. Рука не піднімалася пустити під ніж те, що надбавалося роками, залишити без роботи людей, зайнятих, причому круглий рік у цій галузі. А з іншого… У кооперативній касі не дуже додавалося грошових знаків. Потрібно було шукати компроміс. І Ковальчук його знайшов. Леонід Олексійович запросив науковців, аби ті, спираючись на новітні технології годівлі й утримання, підказали оптимальні способи збільшення виробництва молока.
- Прикро те, що молочні ріки не зробили нас заможними, - констатує Леонід Олексійович. - Закупівельні ціни на українське молоко та м’ясо залишаються стабільно низькими, навіть образливими для нас, виробників. Уявіть собі, що вгодованих бичків вагою по п’ять центнерів не хоче брати жоден із місцевих м’ясокомбінатів! - обурюється небезпідставно Ковальчук. - Така ж ситуація і з свинями. Натомість, м’ясопереробні підприємства просто завалені під зав’язку імпортною сировиною глибокої заморозки, а нашу, свіжу, вигодувану на власних кормах, навіть за смішними цінами приймати не хочуть.
Тож коли в уряді в черговий раз говорять про державні дотації на розвиток тваринництва, у Ковальчука болить серце. За ті 1100 голів ВРХ і 1150 свиней, за недобудований корівник на дві тисячі голів, що стоїть німим докором ось уже кілька років… Кому? Йому, голові кооперативу, що не бачить здорового глузду вирощувати те, що не цінується, чи тим державним мужам, що плодять «мертві» закони? Тому, на тваринництво у «Зорі» давно «не ставлять», радше, тримають його з доброти душевної.

Як агроном з великим досвідом, Ковальчук бачить майбутнє за новими сучасними технологіями. Приміром, завдяки їх застосуванню при сівбі ярих та озимих культур у господарстві зуміли зекономити немалі кошти. Традиційно проводили оранку, культивацію, а потім сіяли. При цьому на один гектар витрачали 35 літрів солярки.
- Ми пішли ще далі, - розповідає Ковальчук, - нещодавно придбали спеціальну бразильську сівалку, якою сіємо без попереднього обробітку ґрунту, і витрачаємо на гектар лише вісім літрів дизельного пального. Сівалка ця, звичайно, коштує чималих грошей, але того варта! Нею можна сіяти мак, кукурудзу.
Цієї осені у СВК «Зоря» посіяли під майбутній урожай 320 гектарів озимої пшениці та 200 гектарів ріпаку.
- Доживемо до весни, - жартує Леонід Олексійович, - і ще досіємо 145 гектарів ячменю та 400 – кормових культур.
- Чому так багато? Тваринництво у нас на власній кормовій базі, - резюмує Ковальчук, - замкнутий цикл, так би мовити.
- До слова, в «Зорі» найбільша щільність поголів’я з розрахунку на гектар землі, - пристає до розмови Юрій Світак, начальник районного управління агропромислового розвитку. Тут всього 1400 гектарів землі, а зі ста сорока працюючих - половина - зайняті у тваринництві.
Та якою б важкою не була ця ноша, Леонід Олексійович сповнений оптимізму. Інколи, навіть несподіваного…Приміром, на запитання, як оцінює нинішній сільськогосподарський рік, із задоволенням потирає долоні: «Коли б у всіх так, дай, Боже!»
Цьогорік у «Зорі» намолотили 3,3 тисячі тонн зерна з 1090 гектарів ріллі! Ще кілька років тому валовий збір зернових тримався на позначці 2-2,5 тисячі тонн. Загальна врожайність ранніх та пізніх культур 49,54 ц/га, у 2010 - для порівняння - 30 ц/га, ще через рік - 42,3…
Як досвідчений агроном, Ковальчук, не без задоволення, констатує відчутну динаміку, тому в найближчих його планах - досягти родючості поля до п’ятдесяти центнерів з гектара.
- У нашій зоні найбільш сприятливого землеробства це абсолютно можливо шляхом застосування новітніх технологій, якісного насіння й сучасної техніки, - переконаний Леонід Олексійович.
Разом із «Зорею» впевнено дивиться у день завтрашній і сама Котелянка. Власне, господарство стало джерелом фінансової стабільності для більшості її жителів, а соціальна сфера села в особі Леоніда Ковальчука має хорошого мецената-благодійника.
Розповідає завідувачка дитячим садком «Золота рибка» Оксана Демидюк:
- Я не маю відмови практично ні в чому, коли звертаюся до Леоніда Олексійовича з проханням про допомогу. Господарство забезпечує нас свіжим м’ясом, овочами, а найголовніше, вважаю, наші діти п’ють натуральне, щойно здоєне молоко.
Більше того, за дитячим садком спеціально закріплена корова і доярка, тому якихось харчових отруєнь чи інших претензій щодо якості молока у нас ніколи не було і не має. Тільки свіже, тільки високоякісне!
- У скільки обходиться утримання дитини у садочку батькам, що працюють в «Зорі»? - питаю Оксану Сергіївну.
- Воно становить тридцять відсотків від вартості харчування, так, як і належить згідно із законодавством, - каже завідувачка. - Але за рахунок здешевлення продуктів, що надходять із «Зорі», батьки платять 2.60 в день. Моя онука, приміром, ходить в дитячий садок у Києві, то діти не вірять, коли розповідаю про такий ось «комунізм» у нашій Котелянці.
- Мабуть, «капіталістом» я вже не стану, - зізнається Ковальчук, - принаймні, у своєму рідному селі. Так батьки жили, з добром у серці, так мене навчили…І я дуже радію з того, коли бачу світлі обличчя своїх односельців, радість у їхніх очах, жагу до життя.
Люди особливо поважають Леоніда Олексійовича за доброту, порядність, високий професіоналізм. Чотири роки поспіль його обирали депутатом районної ради, і тоді коло його керівних обов’язків не обмежувалося полем та фермою.
- Коли б доба мала не двадцять чотири години, а вдвічі більше, я був би з того радий, бо, може, тоді переробив би всі справи, - жартує Ковальчук, - а може, то я вже старий став, роки своє беруть – втомлююся швидко…
Та які там ваші роки, Леоніде Олексійовичу, шановний! Якраз розквіт сил, досвіду, житейської мудрості. Тож трудіться, аби світила ваша «Зоря» крізь роки.
Навіть у такі непрості, щоб не накрила нас пітьма зневіри.

Лариса НЕСІНА. Хмельницька область.