Поточний № 49 (1287)

12.12.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Своїх не залишати


01.03.2012

У двох великих війнах, де довелося воювати українцям – Другій світовій і афганській - брали участь представники переважно різних поколінь. Та фронтове братерство єдине. Це показала і зустріч ветеранів війни з воїнами-афганцями, що відбулася у Могилеві Царичанського району в День захисника Вітчизни. Спільна група ветеранів вшанувала пам‘ять полеглих у боях. До пам‘ятника Герою Радянського Союзу легендарному Михайлу Панікасі лягли живі квіти… Потім могилівський сільський голова Валерій Дружко запросив присутніх до кафе «Кузня», де на них чекав обід і музичний подарунок від господаря Сергія Колодки.

- Сердечно вітаю вас усіх зі святом, бажаю добра і здоров‘я, - сказав Валерій Володимирович. – Ви гідно пройшли усі випробування, що випали на долю. 
А в спільних розмовах брав гору день сьогоднішній, його жалі й радощі. І що треба зробити, щоб других було більше… Ось що сказав інвалід війни Микола Моня:
- Афганці пройшли через те ж саме, що і ми. Тому на День Перемоги треба збиратися разом. Ми всі дивилися смерті в очі і знаємо, що таке солдатський обов‘язок. Ставайте з нагородами у наш стрій біля братської могили, бо нас вже мало приходить. Треба, щоб молодь бачила людей, які воювали за Вітчизну. Щоб вони, коли прийде час, ніколи не осоромили землі української.
Микола Чурсінов, голова ради директорів НПК «СПЕЦМЕДСЕРВІС» (Дніпропетровськ), який виступив спонсором цього заходу:
- Медпрацівники нашого госпіталю побували у всіх «гарячих» точках Афганістану. Там діяв принцип «своїх не залишати». Дуже хочу, щоб ми, афганці, в єдиному козацькому колі з ветеранами війни додавали їм кріпості духу і здоров‘я. Щоб ніхто не залишався наодинці зі своїми проблемами. Могилів і наше фронтове товариство рідні мені, тут лежать мої бабуся, дідусь і тьотя.
Юлія Кучер, учасниця оборони Сталінграда:
- Часи змінюються, і не завжди на краще. Колись гарною розрадою для людей похилого віку було наше могилівське радіо. Чомусь зараз його немає. Невже важко відновити? Раніше дитина іде і обов‘язково привітається першою. Тепер школярі не завжди чомусь вітаються. Усім ветеранам треба частіше відвідувати школу, більше розповідати дітям про те, що ми пережили.
Микола Ковганко, полковник у відставці:
- Я 1927 року народження, в 44-му був призваний на фронт. Дуже хотів бути офіцером. Та після завершення воєн з німцями та японцями зрозумів, що треба вчитися. І за чотири роки служби закінчив вечірню школу. Тоді всі здобутки були на базі освіти, училися всі. Сьогодні в газетах є чимало цікавих і розумних ідей, здатних швидко покращити життя людей. Але складається враження, що влада газет не читає і на цікаві пропозиції не реагує.
Микола Моня:
- В Україні приватизували все, готуються гендлювати землею. Ми, ветерани, проти. Чому село живе погано? Тому що своїм указом Кучма розвалив колгоспи. Це спеціально зробили, щоб і люди з села пішли. На селі нема роботи - коли таке було? Зараз – є. Ми хочемо, щоб на землі господарювали лише селяни, сім‘ями чи колективно. Щоб була худоба, щоб у школі діти пили молоко і виростали здоровими. Не треба нічого з-за кордону завозити, невже не зрозуміло?
Ігор Калєтніков, воїн-«афганець»:
- Під час війни в Афгані Хайратонський міст через Амудар‘ю був нашим надійним тилом, його посилено охороняли. Всі знали, що в разі чого війська будуть виводитись по ньому. Так і вийшло. Дивлюся на наше й інші села – зараз тут немає надійного тилу. Молоді ніде працювати. Так, можна на землі. Але якщо в батьків-дідів землі немає, її нема де взяти. Та навіть якщо земля є, потрібні кредити. На техніку, насіння, худобу, будівлі тощо. А їх теж немає…
Ось такі думки вголос солдат двох воєн. Вони торкаються різних сторін життя великої української громади. І спрямовані насамперед на добро для людей. Щоб земля українська і надалі залишалася в працьовитих селянських руках. Щоб правом на працю, гарантованим Конституцією України, селяни могли сповна користуватися на рідній прадідівській землі. А не поливали потом землі заморські. Щоб молодь могла будувати дім, садити дерева і ростити синів і дочок, пускати пагіння на своїй землі. Шануймося, браття, і шануймо ветеранів. Вони вистраждали своє право бути почутими.

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область. На знімку: біля пам‘ятника Михайлу Панікасі, с. Могилів.